ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 25/5-05
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 22.03.2005
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2005
зі справи № 25/5-05
за позовом прокурора міста Біла Церква (далі –Прокурор) в
інтересах держави в особі відділення Фонду
до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-ЦВЗВ”, м. Біла
Церква Київської області (далі –ТОВ “Інтер-ЦВЗВ”)
про стягнення 3756 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
Прокурора –не з’явилися,
відділення Фонду –Котової Н.І.,
ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” –Михайлюка М.П.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Прокурор в інтересах держави в особі відділення Фонду звернувся
з позовом про стягнення з відповідача 3756 грн. заборгованості
зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо
встановленого нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 22.03.2005
(суддя Фаловська І.М.), залишеним без змін постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2005
(колегія суддів у складі: суддя Міщенко П. К. –головуючий, судді
Федоров М.О., Рудченко С.Г.), у задоволенні позову відмовлено.
Названі рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей
17, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 ))
мотивовано тим, що робочі місця, які пов’язані зі шкідливими та
небезпечними умовами праці, не підлягають врахуванню при
визначенні нормативу працевлаштування інвалідів, а тому з
урахуванням кількості робочих місць на підприємстві відповідача
із звичайними умовами праці правові підстави для застосування до
ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” майнової відповідальності в порядку статті 20
Закону ( 875-12 ) відсутні.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати зазначені судові акти
попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення
позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального
права. Скаргу мотивовано тим, що чинним законодавством України
не передбачено винятків щодо визначення нормативу робочих місць
для працевлаштування інвалідів для підприємств з небезпечними
умовами праці, у той час коли відповідач не вжив залежних від
нього заходів для виконання цього нормативу, а саме –не створив
робоче місце інваліда в установленому порядку та не повідомив
уповноважених органів про наявність робочого місця для
працевлаштування особи з обмеженою працездатністю.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” зазначає, що
оскільки на підприємстві існує лише 10 робочих місць з
нормальними умовами праці, відповідач не належить до категорії
підприємств, на яких поширюються вимоги статті 19 Закону,
( 875-12 ) та просить залишити оскаржувані судові акти без змін,
а касаційну скаргу –без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про необхідність скасування
оскаржуваних рішень з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” звіту “Про зайнятість
і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 32 особи, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів –1 особу, у той час коли у
звітному році у ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” інваліди не працювали;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати на
підприємстві відповідача у звітному періоді (3756 грн.)
розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене робоче місце для
працевлаштування інваліда у звітному 2003 році становить 3756
грн., яку самостійно ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” не сплачено;
- кількість робочих місць із звичайним умовами праці, на яких
потенційно може використовуватись праця інвалідів, на ТОВ
“Інтер-ЦВЗВ” становить 10 осіб.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Попередні інстанції дійшли помилкового висновку про те, що
визначення нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19 Закону
( 875-12 ) повинно здійснюватись без урахування кількості
робочих місць зі шкідливими та небезпечними умовами праці на
підприємстві відповідача.
Так, частиною четвертою статті 43 Конституції України
( 254к/96-ВР ) проголошено, що кожний має право на належні,
безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про
охорону праці” ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися
робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом
здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для
них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець
зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і
працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.
Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час
можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить
рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії
соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на
підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та
безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без
встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку
працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів 19-20 Закону ( 875-12 ) профіль діяльності
підприємства не впливає на встановлення нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів, якщо інше прямо не
визначено іншим законом. Так, обмеження бази розрахунку
середньооблікової чисельності працівників для деяких категорій
підприємств передбачено у частині восьмій статті 21 Закону
України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ), частині четвертій
статті 15 Закону України “Про залізничний транспорт”
( 273/96-ВР ), частині третій статті 19 Закону України “Про
автомобільний транспорт” ( 2344-14 ), частині п’ятій статті 16
Закону України “Про поштовий зв'язок”, ( 2759-14 ) у частині
четвертій статті 41 Закону України “Про телекомунікації”
( 1280-15 ). Проте, як вбачається із встановлених судовими
інстанціями обставин справи, ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” не відноситься до
жодної із зазначених категорій підприємств. А отже, немає
визначених чинним законодавством підстав для висновку про
неможливість виконання відповідачем нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів з огляду на особливості
його господарської діяльності та відсутність у штатному розпису
необхідної кількості робочих місць, на яких могла
використовуватись праця інвалідів.
Водночас частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення ( 314-95-п ) про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 (далі –Положення ( 314-95-п )),
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 )
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність вільних робочих
місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця
інвалідів.
Таким чином, обставини, що пов’язані з виконанням підприємством
обов’язку зі створення робочого місця інваліда та повідомлення
відповідних органів про можливість працевлаштування інваліда,
складають фактичну основу спірних відносин та потребують
обов’язкового з’ясування під час вирішення даного спору.
Однак попередніми судовими інстанціями не досліджувалося питання
щодо того, чи створив відповідач у звітному році робоче місце
інваліда, а також чи інформувало ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” органи
соціального захисту населення про наявність вільного робочого
місця для працевлаштування інваліда. Крім того, судами не
з’ясовано того, чи вживалися названими органами заходи щодо
працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача та з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції ( z0464-98 ) щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 224, ( z0464-98 )
підприємства, установи і організації, розташовані на території
відповідного регіону, незалежно від форм власності і
господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в
повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію
про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою
№ 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках”. Зі змісту ж пункту 2.1 цієї
Інструкції ( z0464-98 ) вбачається, що наявність вакантних посад
для працівників з обмеженою працездатністю, якими є, зокрема,
інваліди, проставляється у графі 4 такого звіту.
Отже, оскільки саме звіти за формою державної статистичної
звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на
підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування
інвалідів протягом звітного періоду, з метою з’ясування
зазначених обставин господарські суди повинні були, зокрема,
витребувати та дослідити звіти ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” за формою
№ 3-ПН, що подавалися відповідачем до відповідної служби
зайнятості.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин
справи і частини першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 )
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну
правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 22.03.2005
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2005 зі справи № 25/5-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.