ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 24/202
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя,
на рішення господарського суду Запорізької області від
16.06.2005
зі справи № 24/202
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до закритого акціонерного товариства “Запорізький
автомобілебудівний завод” (далі –Товариство), м. Запоріжжя,
про стягнення 694 768,13 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Хамзіна Т.Р., Черненка М.О.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької області
з позовом про стягнення з Товариства 694 768,13 грн. штрафних
санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування
інвалідів у 2001 році.
Рішенням названого суду від 16.06.2005 (суддя Пасічник Т.А.) у
позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано
відсутністю у відповідача прибутку, що унеможливлює стягнення
штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону України від
21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду від 16.06.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило судове рішення зі
справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
VГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представників відповідача,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність
часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (9 533 осіб) відповідач у 2001 році мав створити 381
робоче місце для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2001 році Товариством працевлаштовано 220
інвалідів;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві в 2001 році
становила 4 315,33 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2001 році
Товариство прибутку не отримало та мало збитки.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої
інстанції виходив з того, що відсутність прибутку унеможливлює
стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки стаття 20
Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
не ставить обов'язок щодо сплати
штрафних санкцій в залежність від наявності чи відсутності
прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324, ( v_324700-05 ) (v_324700-05)
від
21.06.2005 зі справи № 1/255 та від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 ( v_221700-05 ) (v_221700-05)
.
При цьому місцевий суд не взяв до уваги факт внесення змін до
Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
Законом України від 05.07.2001
№ 2606-ІІІ, ( 2606-14 ) (2606-14)
внаслідок чого не встановив, яке саме
законодавство регулює спірні правовідносини, та не з’ясував
фактичні обставини, пов’язані з визначенням уповноваженим
органом для Товариства нормативу робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
До того ж суд першої інстанції не з’ясував: чи здійснював
відповідач у 2001 році заходи, спрямовані на створення робочих
місць для інвалідів, і які саме; чи інформувало Товариство
уповноважені органи про наявність вільних робочих місць для
інвалідів (зокрема, шляхом подання звітності за формою № 3-ПН
з.01.по грудень 2001 року); чи вживалися органами, визначеними в
статті 18 Закону № 875, ( 875-12 ) (875-12)
заходи щодо працевлаштування
інвалідів на робочі місця до Товариства; якщо інваліди для
працевлаштування до відповідача не направлялися, то з яких
причин; якщо інваліди для працевлаштування направлялися - чи
були вони працевлаштовані, а якщо ні, то з якої причини.
Таким чином, місцевий господарський суд припустився
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судового
рішення зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
16.06.2005 зі справи № 24/202 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.