ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 16/3111
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Волта-продукт”
на рішення господарського суду Житомирської області від
30.05.2005р.
у справі № 16/3111
за позовом Житомирського комунального комерціалізованого
підприємства “М'ясомолторг”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волта-продукт”
про стягнення 8398,48 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Ціка В.Г. (довіреність від 10.10.2005р.),
від відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Житомирське комунальне комерціалізоване підприємство
“М'ясомолторг” звернулося до господарського суду Житомирської
області з позовом до ТОВ “Волта-продукт” та просило суд стягнути
з останнього 8398,48 грн. неустойки на підставі ч. 4 ст. 291
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ч. 2 ст. 785
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за порушення строків
повернення орендованого майна.
До ухвалення рішення у справі позивач зменшив позовні вимоги і
просить суд стягнути з відповідача 8202,66 грн. неустойки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами укладено договір
оренди № 159 від 09.04.2003р., відповідно до якого відповідач
отримав від позивача в строкове платне користування нерухоме
майно –камери зберігання харчової продукції площею 76,9 кв.м. ,
яке знаходиться за адресою: м. Житомир, вул.Сингаївського, 3 на
строк з 09.04.2003р. до 09.04.2004р. Доповідач: Палій В.М.
Пунктом 10.6. вказаного договору передбачено, що у разі
відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну
договору після закінчення строку його чинності протягом одного
місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на
тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Не маючи наміру продовжувати дію договору, позивач направив
відповідачу лист від 26.04.2004р. № 128, в якому повідомив про
відмову від продовження дії договору та просив звільнити
орендоване приміщення до 11.05.2004р. (т.1 а.с.13). Даний лист
відповідач отримав 27.04.2004р., про що свідчить підпис його
керівника.
Оскільки відповідач орендоване майно звільнив тільки
21.10.2004р. позивач просить стягнути з відповідача неустойку,
передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у розмірі
8202,66 грн. (а.с.12-13).
Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на те, що до
спірних правовідносин норми ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(чинного з
01.01.04р.) не повинні застосовуватися, оскільки на час
укладання договору оренди від 09.04.2003р. чинним законодавством
відповідальність орендаря у вигляді неустойки за несвоєчасне
повернення орендованого майна не була передбачена. Частиною 3
ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
встановлено, що умови договору оренди є
чинними на весь строк його дії у випадку коли після його
укладення (приведення у відповідність з цим Законом ( 2269-12 ) (2269-12)
)
законодавством встановлено правила, які погіршують становище
орендаря.
Рішенням господарського суду Житомирської області від
30.05.2005р. (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) позов задоволено
частково: присуджено до стягнення з відповідача 8186,13 грн.
неустойки та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що оскільки правовідносини між сторонами
подовжували існувати і у 2004р, то з огляду на п. 4 Прикінцевих
та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до них слід
застосовувати положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
чинного з 01.01.2004р.
Керуючись ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, ст.ст. 785, 762 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, умовами договору оренди та встановивши, що
відповідач повернув позивачу орендоване майно лише 21.10.2004р.,
а не до 11.05.2004р., як того вимагав позивач, суд першої
інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим, перевіривши правильність розрахунку позову,
наданого позивачем, суд першої інстанції виявив помилку у
кількості днів у жовтні місяці, який має 31 день, а не 30 днів,
і дійшов висновку про те, що сума неустойки становить 8 186,13
грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд його скасувати як таке, що ухвалене
з порушенням норм матеріального та процесуального права, і
ухвалити нове рішення про відмову у позові. Зокрема, скаржник
наполягає на тому, що вимоги ч. 2 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки
договір оренди укладений 09.04.2003р, тобто до набрання чинності
01.01.2004р. ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Право вимоги сплати
неустойки у позивача не могло виникнути автоматично при зміні
чинного законодавства за договором оренди, укладеним у 2003р.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому
просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без
задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин (Роз’яснення
Пленуму Верховного Суду України, що викладені у п. 1 Постанови
від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
).
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності.
Так, судом першої інстанції встановлено, що спірні
правовідносини регулюються положеннями Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
та ст. 785
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, та виникли з укладеного між сторонами
договору оренди від 9.04.2003 року № 159, відповідно до умов
якого позивач передав відповідачу нерухоме майно – камери
зберігання харчової продукції площею 76,9 кв.м. , яке
знаходиться за адресою: м. Житомир, вул.Сингаївського, 3 на
строк з 09.04.2003р. до 09.04.2004р. Розмір орендної плати
становить з ПДВ на перший місяць оренди 769,0 грн. (п. 3.1.
договору).
Розділом 2 договору оренди передбачені умови передачі та
повернення орендованого майна, зокрема, у разі припинення
договору майно повертається орендарем орендодавцю шляхом
складання та підписання акта приймання-передачі.
Листом від 26.04.2004р. № 128 позивач повідомив відповідача про
відмову від продовження дії договору та просив звільнити
орендоване приміщення до 11.05.2004р. (т.1 а.с.13). Даний лист
відповідач отримав 27.04.2004р.
Орендоване майно відповідач повернув позивачу лише 21.10.2004р.,
що підтверджується актом прийму-передачі (т.1.а.с.18).
Згідно ч. 1 ст. 219 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, учасники
господарських відносин несуть господарсько-правову
відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом
застосування до правопорушників господарських санкцій на
підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими
законами та договором.
В силу ч. 6 ст. 283 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, до відносин оренди
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей, передбачених цим
Кодексом.
Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, правила Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про відповідальність за порушення
договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні
порушення були допущенні після набрання чинності цим Кодексом
( 435-15 ) (435-15)
, крім випадів, коли в договорах, укладених до
1.01.2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі
порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони даного спору,
укладаючи договір оренди № 159 від 09.04.2003р., не
встановлювали відповідальність за порушення умов договору щодо
повернення орендодавцю орендованого майна.
Враховуючи те, що правовідносини між сторонами продовжували
існувати і у 2004 році, у тому числі продовжував існувати
обов’язок відповідача повернути позивачу орендоване майно, то
суд першої інстанції дійшов правильного висновку про
застосування до спірних правовідносин положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності 01.01.2004р.
В силу ч. 4 ст. 291 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
договір оренди
припиняється у разі закінчення строку, на який його було
укладено. Правові наслідки припинення договору оренди
визначаються відповідно до умов регулювання договору найму
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, а також ст. 27 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Так, згідно ст. 27 названого Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, у разі
закінчення строку дії договору оренди та відмови від його
продовження, орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт
оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Статтею 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, встановлено, що у разі
припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути
наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з
урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено
в договорі.
Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі,
наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у
розмірі подвійної плати за користування річчю за час
прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Матеріалами справи доведено, що відповідач після припинення дії
договору оренди № 159 від 09.04.2003р. користувався майном
позивача у період з 11.05.2004 р. по 21.10.2004р., у зв’язку з
чим останній, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
нарахував відповідачу неустойку за вказаний період, виходячи із
орендної плати, встановленої п. 3.1. договору.
Отже, висновок суду першої інстанції про невиконання
відповідачем зобов’язань за договором оренди про повернення
майна після припинення дії договору оренди та про наявність
правових підстав до стягнення неустойки за користування ним у
визначених сторонами розмірах ґрунтується на матеріалах справи
та відповідає вимогам ст. 291 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 785
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Твердження скаржника про неправильне застосування судом першої
інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли
свого підтвердження при розгляді справи у касаційному
провадженні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Волта-продукт” залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Житомирської області від 30.05.2005 р. у
справі № 16/3111 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій