ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 15/469
Вищий господарський суд України у складі колегії
суддів: Овечкіна В.Е.,
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянувши матеріали ДП “Луганської обласної дирекції з
касаційної скарги ліквідації збиткових вуглепереробних та
вугледобувних підприємств”
на постанову Луганського апеляційного господарського
суду від 11.04.2005р.
у справі № 15/469 господарського суду Луганської
області
за позовом Стаханово-Алчевського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інт. держави
в особі Теплогірської міської ради
До ДП “Луганської обласної дирекції з
ліквідації збиткових вуглепереробних та
вугледобувних підприємств”
Про стягнення 879780 грн. 85 коп.
У справі взяли участь представники сторін:
позивача: не з’явилися
відповідача: не з’явилися
Стаханово-Алчевський міжрайонний природоохоронний прокурор
звернувся з позовом до господарського суду Луганської області в
інтересах держави в особі Теплогірської міської ради про
стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі внаслідок
порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
Рішенням господарського суду Луганської області від 31.01.2005
р. у справі позовні вимоги задоволено (суддя Р.Є.Якушенко).
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від
11.04.2005 р. рішення господарського суду Луганської області
залишено без змін (судді: Д.Ю.Перлов –головуючий,
Л.І.Журавльова, Л.Л.Лазненко).
У поданій касаційній скарзі ДП “Луганської обласної дирекції з
ліквідації збиткових вуглепереробних та вугледобувних
підприємств” просить скасувати прийняті судами попередніх
інстанцій рішення і постанову у справі, прийняти нове рішення,
яким провадження у справі припинити.
Скаргу мотивовано тим, що попередніми судовими інстанціями не
застосували норми матеріального права, зокрема ст. 44 Закону
України “Про охорону атмосферного повітря в ред. від 21.06.01,
( 2556-14 ) (2556-14)
які відміняють ліміти на викиди забруднюючих речовин
в атмосферу, а плата за збір справляється по валовим
викидам. Таким чином, на думку скаржника, невиконання
природоохоронних заходів не є завданням шкоди, оскільки за ці
порушення передбачені тільки штрафи, а згідно п. 13 ст. 73 ЗУ
“Про державний бюджет на 2005 рік” ( 2285-15 ) (2285-15)
зупинено дію
частини прямування грошових стягнень за порушення норм і правил
охорони природного навколишнього середовища.
Перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій
норм процесуального і матеріального права, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до роз’яснення президії Вищого арбітражного суду
України від 27.06.2001 № 02-5/744 ( v_744800-01 ) (v_744800-01)
із змінами,
внесеними роз’ясненням президії Вищого господарського суду
України від 31.05.2002 № 04-5/609, ( v_609600-02 ) (v_609600-02)
рекомендації
президії Вищого господарського суду України від 18.11.2003
№ 04-5/1429 “Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону
навколишнього природного середовища” ( v1429600-03 ) (v1429600-03)
відносини у
галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються
Конституцією України, ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
міжнародними угодами
України, Цивільним кодексом України, ( 435-15 ) (435-15)
Законом України
“Про охорону навколишнього природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
, а
також відповідно до нього земельним, водним, лісовим
законодавством, законодавством про надра, про охорону
атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і
тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
При вирішенні спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства
про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися
нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про
забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих
цим законодавством, - відповідними правилами цивільного
законодавства.
Згідно зі ст. 16 Закону України “Про охорону навколишнього
природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
державне управління в галузі
охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет
Міністрів України, ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а
також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні
навколишнього природного середовища і використанню природних
ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства
України.
Спеціально уповноваженими державними органами управління в
галузі охорони навколишнього природного середовища і
використання природних ресурсів у республіці є спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань
екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші
державні органи, до компетенції яких законодавством України та
Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених
функцій.
Згідно із статтею 20 цього Закону ( 1264-12 ) (1264-12)
спеціально
уповноваженим органам державного управління у галузі охорони
навколишнього природного середовища та використання природних
ресурсів надано право звертатися до господарського суду з
позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в
результаті порушення законодавства про охорону навколишнього
природного середовища.
Як встановлено судами попередніх інстанцій Стаханово-Алчевський
міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся з позовом до
господарського суду Луганської області в інтересах держави в
особі Теплогірської міської ради з позовною заявою про стягнення
з відповідача збитків, спричинених забрудненням атмосферного
повітря на підставі ст. 5 ЗУ “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, якою зазначено, що до системи місцевого
самоврядування входять міські, сільські, селищні ради.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наявністю акта перевірки
екологічною інспекцією по Стахановському регіону від
09-15.03.2004 р. дотримання вимог природоохоронного
законодавства відповідачем, яким зафіксовано що при здійсненні
ліквідаційних робіт на шахті “Ценртальне-Ірміно” були допущені
перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих
речовин в атмосферне повітря у зв’язку з невиконанням
запланованих заходів щодо гасіння та рекультивації породних
відвалів, що є порушенням ст. 10 ЗУ “Про охорону атмосферного
повітря” ( 2707-12 ) (2707-12)
.
Задовольняючи позовні вимоги Стаханово-Алчевського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інт. держави в особі Теплогірської
міської ради суди попередніх інстанцій посилались на пункт 5
ст. 70 Закону України “Про державний бюджет України на 2004
рік”, ( 1344-15 ) (1344-15)
яким передбачено, що стягнення за шкоду,
заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього
природного середовища внаслідок господарської чи іншої
діяльності, здійснюється до спеціального фонду місцевих
бюджетів, що порушення законодавства відбулось на території
Теплогірської міської ради і саме до бюджету цієї ради повинні
бути сплачені заподіяні відповідачем збитки.
Несплата цих коштів порушує права та інтереси міської ради, тому
суди вважали, що рада є належним позивачем у справі.
Вищий господарський суд України не виключає, що міська рада, у
даному випадку, може мати статус позивача у позові, поданим
прокурором в інтересах держави, але суду належало з’ясувати
наявність у неї відповідних повноважень. Згідно зі ст. 33 Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до
відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад
віднесено здійснення контролю за дотриманням земельного та
природоохоронного законодавства.
Як було зазначено, згідно зі ст. 20 Закону України “Про охорону
навколишнього природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
, пред’явлення
позовів за спричинення збитків, заподіяних порушенням
природоохоронного законодавства, покладено на спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань
екології та природних ресурсів, яким у даному випадку є Державне
управління екології та природних ресурсів у Луганській області.
З огляду на вимоги частини другої статті 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судам
слід у разі звернення відповідного органу з позовом з’ясовувати
наявність у нього відповідних повноважень, а у даному випадку це
слід було здійснити органам прокуратури і уточнити позивача у
справі.
Окрім цього колегія суддів зазначає, що скаржником при поданні
касаційної скарги не в повному обсязі сплачено державне мито,
яке підлягає стягненню. Підпунктом “а” пункту 2 декрету Кабінету
Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
в редакції Закону
України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний
бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів
України” від 25.03.2005 р. ( 2505-15 ) (2505-15)
(чинній з 31.03.2005 р.)
передбачено, що державне мито із позовних заяв майнового
характеру сплачується в розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не
менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше
1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Скаржником
сплачено за платіжним дорученням № 960 від 06.05.05 державне
мито в сумі 850 грн., а повинно бути сплачено 4398,90грн., тобто
скаржник недоплатив до державного бюджету державне мито в сумі
3548,90 грн.
Керуючись ст.ст. 46, 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДП “Луганської обласної дирекції з
ліквідації збиткових вуглепереробних та вугледобувних
підприємств” на постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 11.04.2005р. у справі № 15/469
господарського суду Луганської області задовольнити частково.
2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
11.04.2005 року у справі № 15/469 та рішення господарського суду
Луганської області від 31.01.2005 р. скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.
3.Стягнути з ДП “Луганської обласної дирекції з ліквідації
збиткових вуглепереробних та вугледобувних підприємств” державне
мито в сумі 3548,90 грн. Наказ доручити видати господарському
суду Луганської області.