ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 11/620
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Донецьк (далі –відділення
Фонду)
на рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
25.07.2005
зі справи № 11/620
за позовом прокурора Артемівського району Донецької області
(далі –Прокурор) в інтересах держави в особі відділення Фонду
до дочірнього підприємства “Ізосев-1” закритого акціонерного
товариства “Ізосев”, с. Сіверськ Артемівського району Донецької
області (далі –ДП “Ізосев-1”)
про стягнення 22 360 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
Прокурора –не з’явились,
відділення Фонду –не з’явились,
ДП “Ізосев-1” –Іваненка С.І.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Прокурор в інтересах держави в особі відділення Фонду звернувся
з позовом про стягнення з відповідача 22 360 грн. заборгованості
зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо
встановленого нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Донецької області від 12.04.2005
(суддя Чернота Л.Ф.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 26.07.2005 (колегія суддів
у складі: суддя Старовойтова Г.Я. –головуючий, судді Калантай
М.В., Контратьєва С.І.), у задоволенні позову відмовлено.
Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи
статей 18-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )) та
пунктів 5, 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі
VПоложення ( 314-95-п )), мотивовано тим, що створення
підприємством робочого місця для інваліда з урахуванням
індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності
інваліда, пошуком якого зобов’язані займатись органи та
організації, визначені у частині першій статті 18 Закону
( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати названі судові акти місцевого
та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про
задоволення позову. В обґрунтування касаційних вимог покладено
визначений статтею 20 Закону ( 875-12 ) обов’язок підприємства
сплатити штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів. Крім того, як
зазначає скаржник, відповідач не вжив передбачених чинним
законодавством заходів для виконання зазначеного нормативу, а
саме - не створив робочі місця для інвалідів у необхідній
кількості та не повідомив уповноважених органів про наявність
потреби у працівниках з обмеженою працездатністю.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про
правильність та обґрунтованість висновків господарських судів та
просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
скасування оскаржуваних рішень з передачею справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно із звітом ДП “Ізосев-1” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік
середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві
відповідача у звітному періоді становила 224 осіб;
чотиривідсотковий норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів складав 9 осіб, у той час коли у звітному році у
ДП “Ізосев-1” середньооблікова чисельність осіб, яким
встановлено інвалідність, становила 5 осіб;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати штатного
працівника на підприємстві відповідача у звітному періоді (5590
грн.) розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі
місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році
становить 22360 грн., яку самостійно ДП “Ізосев-1” не сплачено;
- ДП “Ізосев-1” повідомляло Артемівський центр зайнятості про
наявність вільних робочих місць, на яких могла використовуватись
праця інвалідів у звітному періоді, шляхом направлення
щомісячних звітів за формою № 3-ПН;
- державною службою зайнятості у 2003 році не направлялися
інваліди для працевлаштування на ДП “Ізосев-1”.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Відповідно до статті 18 Закону ( 875-12 ) в редакції, що була
чинною на час виникнення спірних відносин зі справи,
працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним
органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики,
органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями
інвалідів.
Крім того, пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 )
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність вільних робочих
місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця
інвалідів.
Проте у з’ясуванні обставини щодо направлення відповідачем
звернень до органів працевлаштування про наявність вільних
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів,
господарськими судами порушено правила статті 43 ГПК України
( 1798-12 ) про оцінку доказів.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції ( z0464-98 ) щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 224, ( z0464-98 )
підприємства, установи і організації, розташовані на території
відповідного регіону, незалежно від форм власності і
господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в
повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію
про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою
№ 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках”. Зі змісту ж пункту 2.1 цієї
Інструкції ( z0464-98 ) вбачається, що наявність вакантних
посад для працівників з обмеженою працездатністю, якими є,
зокрема, інваліди, проставляється саме у графі 4 такого звіту.
Однак у звітах ДП “Ізосев-1” за формою № 3-ПН, які містяться у
матеріалах справи, відповідні дані у графі 4 відсутні. Тому в
даному разі незрозуміло, на чому ґрунтується висновок попередніх
інстанцій про інформування відповідачем Артемівський центр
зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких може
використовуватись праця інвалідів.
Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
не враховано, що з огляду на приписи пункту 4 розділу ІХ
“Прикінцеві положення” Господарського кодексу України ( 436-15 )
(далі –ГК України ( 436-15 )) до правовідносин зі створення
робочих місць для інвалідів у 2003 році застосовуються норми
цього Кодексу ( 436-15 ) з урахуванням періоду вчинення
порушення та встановленого терміну сплати штрафних санкцій.
Зокрема, судовими інстанціями не з’ясовано питання щодо
дотримання позивачем передбачених статтею 250 ГК України
( 436-15 ) строків застосування до відповідача
адміністративно-господарських санкцій (якими є штрафні санкції
за нестворення робочих місць для інвалідів), не встановлено дату
виявлення порушення та не досліджено, чи відбулося звернення
позивача з позовом до суду в межах встановлених строків.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постанові від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 ( v_221700-05 ).
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
26.07.2005 зі справи № 11/620 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.