ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 11/137
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Центрального відділу Державної
виконавчої
служби Миколаївського міського управління юстиції
на ухвалу господарського суду Миколаївської області від
01.04.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 07.06.2005р.
у справі № 14/319-22/221
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Миколаївобленерго”
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Агрос”
про стягнення боргу у сумі 2 489,7 грн. та пені у сумі 151,89
грн.,
за скаргою ВАТ “Миколаївобленерго”
на бездіяльність Центрального відділу ДВС Миколаївського
міського управління юстиції,
за участю представників сторін:
від позивача: Троян О.О. (довіреність у справі),
від відповідача: не з’явився,
від Центрального ВДВС Миколаївського міського управління
юстиції: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від
01.04.2005р. (суддя К.Л.Василяка), залишеною без змін постановою
Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р.
(головуючий, суддя С.І.Колоколов, судді Г.П. Разюк, М.С.Петров),
задоволено скаргу ВАТ “Миколаївобленерго”, визнано бездіяльність
Центрального відділу ДВС Миколаївського міського управління
юстиції незаконною і зобов’язано останнього виконати передбачені
Законом України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
дії,
спрямовані на виконання рішення суду у справі № 11/137.
При цьому, суди двох інстанцій керувалися приписами ст.ст. 3,
30, 40, 42 Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
і виходили з того, що відділ ДВС Миколаївського міського
управління юстиції, в порушенням названих вище норм, не здійснив
всіх передбачених Законом ( 606-14 ) (606-14)
заходів щодо виявлення
рахунків боржника у банківських установах та розшуку майна
боржника шляхом запитів до відповідних установ. Доповідач: Палій
В.М.
За висновком судів бездіяльність ДВС у процесі виконавчого
провадження сприяла ухиленню відповідача від виконання рішення
суду.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, Центральний
ВДВС Миколаївського міського управління юстиції звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням
Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, висновки
судів не відповідають матеріалам справи та її фактичним
обставинам.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судами норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що рішенням господарського
суду Миколаївської області від 10.06.2004р. присуджено до
стягнення з ТОВ фірми “Агрос” на користь ВАТ “Миколаївобленего”
2 489,7 боргу, 151,89 грн. пені та судові витрати. На підставі
вказаного рішення, відповідно до ст. 116 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
був виданий наказ від 22.06.2004р.
02.07.2004р. позивач (стягувач) направив наказ суду для
виконання до Центрального ВДВС Миколаївського міського
управління юстиції.
04.10.2004р. ДВС складено акт про відсутність боржника за
адресою: вул.Садова,1, що стало підставою для винесення
постанови від 12.10.2004р. про повернення виконавчого документа
без виконання на підставі п. 5 ст. 40 Закону України “Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
.
01.12.2004р. позивач повторно направив виконавчий документ до
ДВС, вказавши при цьому іншу адресу боржника –м. Миколаїв,
вул.Архітектора Старова, 19, а також адресу, за якою ТОВ фірма
“Агрос” зареєстровано у відділі статистики.
Постановою від 22.12.2004р. ДВС було відкрито виконавче
провадження, а 17.01.2005р. винесено постанову про повернення
виконавчого документа без виконання на підставі п. 5 ст. 40
Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
у зв’язку
з відсутністю боржника за вказаними позивачем адресами, про що
державним виконавцем складено акт від 17.01.2005р.
Вказані дії ДВС стали підставою для звернення позивача до
господарського суду Миколаївської області зі скаргою, в якій він
просить суд визнати бездіяльність Центрального відділу ДВС
Миколаївського міського управління юстиції неправомірною та
зобов’язати державних виконавців прийняти наказ № 11/137 до
виконання, вжити заходів щодо розшуку боржника та його майна,
перевірити наявність грошових коштів на розрахунковому рахунку
боржника та стягнути борг згідно рішення суду від 10.06.2004р.
Висновок судів двох інстанцій про те, що бездіяльність відділу
ДВС Миколаївського управління юстиції є незаконною, колегія
суддів вважає таким, що зроблений без системного аналізу статей
вказаного Закону ( 606-14 ) (606-14)
та без належної правової оцінки
заперечень ДВС.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому
виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку,
регламентуються Законом України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
. Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню
до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій
державного виконавця.
В силу ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
, виконавче провадження –це сукупність дій органів і
посадових осіб, зазначений у цьому Законі ( 606-14 ) (606-14)
,
спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в
межах повноважень, визначених цим Законом, ( 606-14 ) (606-14)
іншими
нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону
( 606-14 ) (606-14)
та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до
цього Закону ( 606-14 ) (606-14)
підлягають примусовому виконанню.
За змістом названої норми, виконавчим провадженням поновлюються
майнові та особисті немайнові права громадян і юридичних осіб
шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до
осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов’язки у
сфері матеріальних відносин.
Відповідно до ст. 24 Закону, ( 606-14 ) (606-14)
державний виконавець у
3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа
виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В
постанові державний виконавець встановлює строк для
добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи
днів, а рішень про примусове виселення –п’ятнадцяти днів, та
попереджає боржника про примусове виконання рішення після
закінчення встановленого строку зі стягненням з нього
виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих
дій, передбачених цим Законом ( 606-14 ) (606-14)
.
Згідно ст. 27 Закону, ( 606-14 ) (606-14)
копії постанов державного
виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні
бути доведенні державним виконавцем до відома сторін та інших
учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із
супровідними листами простою кореспонденцією.
В силу ч. 1 ст. 30 Закону, ( 606-14 ) (606-14)
державний виконавець,
починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи
отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого
провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне
виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до
ст. 24 цього Закону ( 606-14 ) (606-14)
.
Частиною 5 названої статті передбачено, що якщо боржник у
встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний
виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Таким чином, системний аналіз наведених статей свідчить про те,
що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу
державний виконавець повинен пересвідчитись, чи отримав боржник
копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має
бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу
боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї
постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання
рішення. Отже, у разі з’ясування факту неодержання боржником
копії постанови про відкриття виконавчого провадження, державний
виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.
Підстави повернення стягувачу виконавчого документа, прийнятого
державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не
проводилося або було проведено частково, визначені ст. 40 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
.
Так, відповідно до п. 5 ст. 40 Закону України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, виконавчий документ повертається
стягувачу, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів
неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи,
місце проживання боржника - фізичної особи (за винятком
виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42
цього Закону ( 606-14 ) (606-14)
), а також виконавчих документів, за
якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших
виконавчих документів, які можуть бути виконані без
безпосередньої участі боржника.
Наявні у матеріалах справи акти державного виконавця від
01.10.2004р. (а.с.45) та від 17.01.2005р. (а.с.48) свідчать про
те, що за вказаними стягувачем (позивачем) адресами боржник не
знаходиться.
Спеціальні правила розшуку боржника, його майна у виконавчому
провадженні, встановлені ст. 42 Закону, ( 606-14 ) (606-14)
відповідно
до якої, обов’язковий розшук здійснюється лише за виконавчими
документами, виданими на підставі судових рішень з категорій,
конкретно визначених у ч. 1 ст. 42 Закону, ( 606-14 ) (606-14)
якими є
рішення судів про стягнення аліментів, відшкодування шкоди,
заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’ю або у зв’язку
з втратою годувальника, а також рішення про відібрання дитини,
якщо у виконавчому провадженні розшукується дитина. За іншими
виконавчими документами державний виконавець може звернутися до
суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести
постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності
письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та
авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону
( 606-14 ) (606-14)
. В цьому випадку стягувач має право у судовому
порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних з
проведенням розшуку.
Однак, дійшовши висновку про незаконність бездіяльності ВДВС,
суди двох інстанцій не з’ясували чи звертався стягувач до
Центрального відділу ДВС Миколаївського міського управління
юстиції з клопотанням про оголошення розшуку боржника –ТОВ
“Агрос” та чи дав він письмову згоду на відшкодування витрат на
розшук та авансування їх. Без з’ясування цих обставин, висновок
судів двох інстанцій про те, що державний виконавець ухилився
від виконання судового рішення, є передчасним.
Неповне з’ясування обставин справи, що підлягали встановленню, є
порушенням ст.ст. 47, 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Порушення норм процесуального права, які не усунуті апеляційною
інстанцією, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в
зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана
правильна юридична оцінка діям державного виконавця.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Центрального відділу Державної виконавчої
служби Миколаївського міського управління юстиції задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду Одеської області від 01.04.2005р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
07.06.2005р. у справі № 11/137 скасувати.
3. Справу направити до господарського суду Одеської області на
новий розгляд.