ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 11/08-05-196
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В.–головуючий, судді Бенедисюк І. М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Невада”, м. Одеса (далі –ТОВ “Невада”)
на рішення господарського суду Одеської області від 22.03.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
10.05.2005
зі справи № 11/08-05-196
за позовом прокурора міста Одеси (далі –прокурор) в інтересах
держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, м. Одеса (далі - відділення Фонду)
до ТОВ “Невада”
про стягнення штрафних санкцій у сумі 21 457,68 грн. за
нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003
році.
Судове засідання проведено за участю представників:
прокурора –не з’яв.,
позивача –не з’яв.,
відповідача –Довбишева Д.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.03.2005
(суддя Власова С.Г.), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 10.05.2005 (колегія судді в
у складі: Бойко Л.І. –головуючий, судді Величко Т.А., Жукова
А.М.), позов задоволено: стягнуто з ТОВ “Невада” на користь
відділення Фонду 21 457,68 грн. штрафних санкцій. Зазначені
рішення судових інстанцій зі справи з посиланням на приписи
статей 18-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )) та
пунктів 3 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314,
( 314-95-п ) мотивовано тим, що ТОВ “Невада” не повідомляло
протягом звітного періоду органи працевлаштування інвалідів про
наявність на його підприємстві вільних робочих місць, на яких
могла використовуватися праця інвалідів, наслідком чого стало
невиконання відповідачем нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі від 01.06.2005 до Вищого господарського суду
України ТОВ “Невада” просить скасувати рішення господарського
суду Одеської області від 22.03.2005 та постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 10.05.2005 і прийняти нове
рішення, яким відмовити у позові прокурору. Скаргу мотивовано
неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями до
спірних відносин сторін зі справи приписів статей 18 –20 Закону,
( 875-12 ) пунктів 2 –4, 10 та 14 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, ( 314-95-п )
оскільки, на думку скаржника, органи працевлаштування повинні
були самі звернутися до підприємства з метою працевлаштування
інвалідів.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (далі –ГПК ( 1798-12 )) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового
задоволення касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- прокуратурою міста Одеси проведено перевірку дотримання
підприємствами та організаціями вимог Закону ( 875-12 ) у
відділенні Фонду, в ході якої виявлено порушення ТОВ “Невада”
вимог статей 19 та 20 Закону, ( 875-12 ) а також Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п );
- актом перевірки відділення Фонду від 28.10.2004 № 122
зафіксовано:
ТОВ “Невада” не інформувало протягом звітного періоду органи
працевлаштування інвалідів про наявність на його підприємстві
вільних робочих місць, на яких могла використовуватися праця
інвалідів, та не проводило атестацію робочих місць для
інвалідів;
середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві
у 2003 році становила 208 осіб; чотиривідсотковий норматив місць
для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача за
звітний період становив 8 осіб інвалідів (208 чол. х 4%);
фактично на підприємстві у звітному періоді не було створено
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- розрахунок суми штрафних санкцій за невиконання вимог
нормативу становить 21 457, 68 грн., яку самостійно ТОВ “Невада”
не сплачено;
- ТОВ “Невада” отримало прибуток за наслідками
фінансово-господарської діяльності за 2003 рік у сумі 854 800
грн.;
- два інваліда були працевлаштовані ТОВ “Невада” у 2004 та 2005
роках, а один лише з 05.12.2003.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ТОВ “Невада” штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ).
Відповідно до вимог чинного законодавства встановлено певні
вимоги до створення робочих місць інвалідів на підприємствах,
порядку працевлаштування інвалідів на підприємствах, а також
визначено відповідальність підприємств за порушення цих вимог у
вигляді сплати штрафних санкцій.
Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою
встановлено обставини, що входять до предмету доказування з цієї
справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) в
редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин
сторін зі справи, працевлаштування інвалідів здійснюється
центральним органом виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
У пункті 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) визначено, що робоче
місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за
участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,
громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом
працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним Судом
України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у
працевлаштуванні на вакантні посади. Отже, працевлаштування
інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування
інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, ( 875-12 ) лише за
наявності отриманої від підприємства інформації про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись
праця інвалідів. Попередніми судовими інстанціями зі справи
встановлено, що ТОВ “Невада” не інформувало протягом звітного
періоду органи працевлаштування інвалідів про наявність на його
підприємстві вільних робочих місць, на яких могла
використовуватися праця інвалідів.
З огляду на викладені фактичні дані та приписи чинного на час
виникнення спірних правовідносин законодавства України про
соціальну захищеність інвалідів попередні судові інстанції
дійшли правильного висновку про порушення відповідачем у цій
справі вимог статей 18-20 Закону ( 875-12 ).
Проте, попередніми судовими інстанціями не досліджено строків
застосування відділенням Фонду штрафних санкцій до ТОВ “Невада”.
Відповідно до змісту статті 250 ГК ( 436-15 )
адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і
штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, ( 875-12 )
можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом
шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через
один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,
крім випадків, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІХ Прикінцевих положень ГК ( 436-15 )
цей Кодекс набирає чинності з 1.01.2004 року.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,
обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767,
( 1767-2001-п ) суми штрафних санкцій перераховуються
підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів
Державного казначейства, відкриті в установах Національного
банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних
банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції
сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15.04.року, що
настає за звітним.
З огляду на викладені приписи чинного законодавства та
встановлені судовими інстанціями обставини справи випливає, що
оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є
2003 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем
не пізніше 15.04.2004 року. А отже припис статті 250 ГК
( 436-15 ) має бути застосовано до спірних відносин сторін зі
справи.
Верховним Судом України у постанові від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 викладено правову позицію, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, чи не були пропущені строки застосування
адміністративно-господарських санкцій, що визначені у статті 250
ГК ( 436-15 ).
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, фактичні дані про дотримання позивачем вимог статті 250 ГК
( 436-15 ) мають бути встановлені за новим розглядом справи у
суді першої інстанції.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час
статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено вичерпний
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір з
цієї справи відноситься до підвідомчості господарських судів.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК, ( 1798-12 ) Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Невада” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 22.03.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
10.05.2005 зі справи № 11/08-05-196 скасувати.
Справу № 11/08-05-196 передати на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.