ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 04/146-05
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Харківського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків,
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2005
зі справи № 04/146-05
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехніка” (далі
–Товариство), м. Харків,
про стягнення 3 530,50 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося господарського суду Харківської області з
позовом про стягнення з Товариства 3 530,50 грн. штрафних
санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда
в 2003 році.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.06.2005
(суддя Григоров А.М.) позов задоволено частково: стягнуто з
Товариства 3 530,50 грн. штрафних санкцій; в частині стягнення
98,50 грн. пені відмовлено. Прийняте судове рішення в частині
задоволення позову мотивовано невиконанням відповідачем у 2003
році обов’язку зі створення робочого місця для інваліда, а у
стягненні пені відмовлено через відсутність законодавчого
визначення її розміру.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2005 (колегія суддів у складі: Демченко В.О. –головуючий,
судді Барбашова С.В., Афанасьєв В.В.) рішення господарського
суду Харківської області від 08.06.2005 скасовано та в
задоволенні позову відмовлено. Постанову мотивовано невиконанням
відповідачем встановленого нормативу внаслідок неналежного
виконання обов’язків органами, уповноваженими працевлаштовувати
інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду
скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі. Своє
прохання скаржник мотивує посиланням на неправильне застосування
апеляційним судом норм матеріального права.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та, вважаючи постанову
апеляційного суду законною й обґрунтованою, просило відмовити в
задоволенні скарги.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність
часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (25 осіб) відповідач у 2003 році повинен був
створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда;
- фактично в 2003 році Товариство не створило жодного робочого
місця для працевлаштування інвалідів;
- протягом 2003-2004 року відповідач не повідомляв Московський
районний центр зайнятості шляхом подання звітів за формою № 3-ПН
про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для
інвалідів, що підтверджується листом центру зайнятості від
29.09.2004 № 08/2326 (а.с. 13);
- уповноважені органи в 2003 році не направляли до відповідача
інвалідів для працевлаштування;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (3 432 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
одного робочого місця для інваліда становить 3 432 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році
Товариством одержано прибуток у сумі 59 100 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (далі –Закон № 875
( 875-12 )).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
(в редакції, що діяла на час вчинення відповідачем порушення)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Частинами третьою та четвертою статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, ( z0464-98 ) затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено і в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 11.01.2005 зі справи № 6/203,
( sp21/027 )
від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Зазначене не було враховано судом апеляційної інстанції, який
дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для
задоволення позову лише з мотивів відсутності з боку позивача
доказів направлення інвалідів для працевлаштування до
Товариства, а також відсутності доказів відмови відповідачем
інвалідам у працевлаштуванні.
Разом з тим й рішення суду першої інстанції не може бути
залишено в силі, оскільки попередніми судовими інстанціями не
враховано, що відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві
положення” Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього
Кодексу застосовуються до правовідносин із створення робочих
місць для інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення
порушення та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
08.06.2005 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 09.08.2005 зі справи № 04/146-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.