ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 7/156
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
“Сирена” на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 14.06.2005 року
у справі № 7/156 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства “Укрекспорт”
до відповідача Закритого акціонерного товариства “Сирена”
про стягнення 2 014,27грн.
за участю представників:
ПП “Укрекспорт” –не з’явилися;
ЗАТ “Сирена” –не з’явилися
В С Т А Н О В И Л А:
Приватне підприємство “Укрекспорт” звернулося до господарського
суду м. Києва з позовом та просить стягнути з відповідача
–Закритого акціонерного товариства “Сирена” 2 014,27грн. у
т.ч. 1 678,56грн. основної заборгованості, 335,71грн пені.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на
порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором
від 06.10.2004р. № 184 в частині повної сплати у встановлений
строк коштів за надані транспортно-експедиційні послуги згідно
замовлення № 790 (а.с.2-3).
Відповідач у справі – ЗАТ “Сирена” у відзиві на позов заявлені
вимоги спростовує, посилаючись на те, що ціна послуг, наданих
позивачем за замовленням № 24/04-790 від 06.10.2004р., за
взаємною згодою сторін була зменшена до 3 009,44грн., враховуючи
виконання позивачем таких послуг з порушенням строку та
пошкодженням частини вантажу під час перевезення (а.с.49-50).
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.04.2005р. у
задоволенні позову відмовлено (а.с.52-54).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції
виходив з того, що фактично сторонами змінено вартість послуг з
перевезення вантажу згідно замовлення № 24/04-790 від
06.10.2004р. шляхом зменшення їх розміру до 3 009,44грн. При
цьому, судом встановлено, що позивачем виконані зобов’язання з
оплати таких послуг у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.06.2005р. рішення господарського суду м. Києва від
04.04.2005р. змінено шляхом викладення його резолютивної частини
у новій редакції. Відповідно до постанови суду з відповідача на
користь позивача підлягає стягненню 1678,56грн. основної
заборгованості, 82,78грн. пені; в іншій частині позову
відмовлено (а.с.95-99).
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов в
частині стягнення основної заборгованості є обґрунтованим,
оскільки:
- відповідач не довів зміну в установленому законом порядку умов
договору в частині вартості послуг у зв’язку з неналежним
наданням таких послуг;
- зобов’язання щодо оплати послуг виконані відповідачем не у
повному обсязі, заборгованість становить 1 678,56грн.
Вимоги позивача щодо стягнення пені задоволені частково,
враховуючи положення Закону України “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
в
частині встановлення максимального розміру пені.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ЗАТ “Сирена”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення
господарського суду м. Києва від 04.04.2005р.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні спору у даній справі та перегляді прийнятого
рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що
06.10.2004р. між сторонами у справі –ЗАТ “Сирена” та ПП
“Укрекспорт” укладено договір № 184(24/04/1-184) транспортного
експедирування.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін
господарських зобов’язань, а саме майново-господарських
зобов’язань.
Так, ст. 173 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, господарським визнається
зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим
учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з
підстав, передбачених України, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити
певну дію господарського чи управлінсько-господарського
характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати
майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися
від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі
кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання
?? обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно
ст. 174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів
господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання,
що виникають між учасниками господарських відносин при
здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана
сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої
сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За умовами укладеного договору експедитор - ПП “Укрекспорт” за
плату та за рахунок відповідача –ЗАТ “Сирена” брав на себе
зобов’язання організувати перевезення вантажів у міжнародному
сполученні автомобільним транспортом перевізника. При цьому,
сторонами визначено, що конкретні умови по кожному перевезенню
обумовлюються у разовому замовленні.
Вимоги позивача у даній справі обґрунтовуються невиконанням
відповідачем зобов’язань з оплати наданих послуг відповідно до
цього договору та згідно замовлення № 790.
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є
договором транспортного експедирування.
Так, відповідно до ст. 929 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором
транспортного експедирування одна сторона (експедитор)
зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта)
виконати або організувати виконання визначених договором послуг,
пов'язаних з перевезенням вантажу.
Як встановлено під час розгляду даної справи та перегляді
прийнятого рішення в апеляційному порядку, сторонами у
контракті-замовленні № 790 на перевезення вантажу
автотранспортом за маршрутом м. Санкт-Петербург (Росія) –м. Київ
(Україна) визначено умови перевезення, у т.ч. вартість та строк
оплати. Так, вартість фрахту (без врахування простою) - 4
688грн.; строк оплати –протягом 5 банківських днів з дати
відвантаження автотранспорту вантажоотримувачем.
Вантаж, який перевозився відповідно до замовлення доставлений
18.10.2004р., про що сторонами складено акт здачі-прийняття
робіт.
Разом з тим, до суду першої інстанції відповідачем в
підтвердження доводів, відповідно до яких ним відхилені заявлені
вимоги, надано виписаний позивачем рахунок № 766 від
20.10.2004р., відповідно до якого вартість послуг складає
3009,44грн., а також акт здачі-прийняття робіт за замовленням
№ 790 із зазначенням аналогічної вартості наданих послуг.
Зазначені письмові докази сприйняті судом першої інстанції як
докази зміни за згодою сторін умов договору в частині вартості
послуг. При цьому, судом апеляційної інстанції вказані документи
як докази зміни умов договору відхилені з огляду на недотримання
сторонами письмової форми угоди про зміну умов договору.
Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись
не можна.
Так, в силу п. 7 ст. 179 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, господарські
договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним
кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей,
передбачених цим Кодексом, ( 435-15 ) (435-15)
іншими
нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
При цьому, згідно п. 2 ст. 180 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у
передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх
його істотних умов –визнаних такими за законом чи необхідних для
договорів даного виду, а також умов, щодо яких на вимогу однієї
із сторін повинна бути досягнута згода.
Договір транспортного експедирування, відповідно до ст. 930 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, укладається у письмовій формі.
В силу ст. 654 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за загальним правилом,
зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що
змінюється.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про
те, що зміна умов укладеного сторонами договору транспортного
експедирування, має бути вчинена у письмовій формі.
Поряд з цим, ним не взято до уваги наступне.
Відповідно до ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, може бути визнано
недійсним судом господарське зобов'язання, яке не відповідає
вимогам закону.
Господарське зобов'язання, за змістом ч. 1 ст. 174 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, виникає, зокрема, з господарського договору.
За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, правочин має
вчинятися у формі, встановленій законом.
В силу ч. 1 ст. 206 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, правочин вчиняється
усно або у письмовій формі. При цьому, відповідно до п. 1
ст. 208 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у письмовій формі належить
вчиняти правочини між юридичними особами.
Між тим, згідно п. 1 ст. 218 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, недодержання
сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не
має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених
законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину
або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими
доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. При
цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Отже, суд апеляційної інстанції, без врахування положень
вищевказаних норм права, та з порушенням п. 1 ст. 218 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
щодо неможливості доведення факту відсутності
вчинення правочину в усній формі свідченнями свідків
(а.с.61-62), дійшов помилкового висновку щодо відсутності факту
зміни умов договору в частині розміру оплати послуг.
Прийнявши як доказ пояснення головного бухгалтера ПП
“Укрекспорт” суд апеляційної інстанції допустив також порушення
вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо допустимості
доказів. Так, відповідно до зазначеної норми, обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.
Як встановлено судами обох інстанцій, відповідач, в рахунок
оплати послуг позивача щодо перевезення відповідно до замовлення
№ 790, перерахував 3 009,44грн., що не заперечується позивачем.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку
щодо відсутності підстав для задоволення заявлених вимог.
Враховуючи зазначене, постанова Київського апеляційного
господарського суду від 14.06.2005р. підлягає скасуванню як
така, що прийнята з порушенням норм матеріального та
процесуального права, з залишенням в силі рішення господарського
суду м. Києва від 04.04.2005р.
Відповідачу підлягають відшкодуванню за рахунок позивача
понесені ним витрати на оплату касаційної скарги державним митом
у сумі 51грн.
У випадку виконання постанови Київського апеляційного
господарського суду від 14.06.2005р., ЗАТ “Сирена” не
позбавлений права у порядку, передбаченому ст. 122 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, звернутися з заявою про поворот виконання судового
акта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7,
111-9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Сирена”
задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.06.2005р. у справі № 7/156 скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду м. Києва від 04.04.2005р.
3. Стягнути з ДП “Укрекспорт” на користь ЗАТ “Сирена” 51грн. в
рахунок відшкодування судових витрат, понесених у зв’язку з
оплатою касаційної скарги державним митом.
4. Доручити видати наказ на виконання п. 3 резолютивної частини
постанови господарському суду м. Києва.