ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 4/65
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І. М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ (далі
–відділення Фонду)
на рішення господарського суду Луганської області від 21.06.2005
та постанову Луганського апеляційного господарського суду від
30.08.2005
зі справи № 4/65
за позовом відділення Фонду
до державного підприємства “Антрацит”, м. Антрацит Луганської
області (далі –ДП “Антрацит”)
про стягнення штрафних санкцій у сумі 495 842, 84 грн. за
нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у
2001-2003 роках,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,
на стороні відповідача - Антрацитівська міська рада.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача –не з’яв.,
відповідача –Підкуйка С.О., Рибалкіної О.О.,
третьої особи –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Луганської області від 21.06.2005
(суддя Зюбанова Н.М.), залишеним без змін постановою Луганського
апеляційного господарського суду від 30.08.2005 (колегія суддів
у складі: Семендяєва І.В. –головуючий, судді Єжова С.С.,
Лазненко Л.Л.), у позові відмовлено. Зазначені рішення судових
інстанцій з посиланням на приписи статей 17 –20 Закону України
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) в редакції Закону України від 14.10.94 № 204/94-ВР,
( 204/94-ВР ) пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ), статті 12
Закону України “Про охорону праці” ( 2694-12 ), пунктів 3, 5, 10
–14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) мотивовано
тим, що, по-перше, норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, визначено для ДП “Антрацит” у 2001
році не міською радою, а виконавчим комітетом без делегування
останньому відповідних повноважень, по-друге, відділенням Фонду
завищено цей норматив, оскільки до загальної чисельності
працюючих включено і робітників з шкідливими і важкими умовами
праці, і, по-третє, у відповідача відсутній прибуток за
результатами фінансово-господарської діяльності у звітних
періодах.
У касаційній скарзі від 14.09.2005 до Вищого господарського суду
України відділення Фонду просить скасувати постанову Луганського
апеляційного господарського суду від 30.08.2005 і прийняти нове
рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаргу з посиланням
на приписи статтей 19 –20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ), пунктів 3 та 10
Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) обґрунтовано незгодою з
мотивами рішень попередніх судових інстанцій.
У “запереченні” на касаційну скаргу ДП “Антрацит” заперечує
проти доводів скарги і просить оскаржувані рішення та постанову
залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (далі –ГПК ( 1798-12 )) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання не
з’явилися.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для часткового
задоволення касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- згідно зі звітом ДП “Антрацит” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів” за 2001 рік середньооблікова чисельність
штатних працівників становила 1401 осіб, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів визначено виконавчим комітетом
Антрацитівської міської ради у 60 осіб; на підприємстві
працювало 37 інвалідів; не було створено 19 робочих місць для
інвалідів; розрахунок суми штрафних санкцій за невиконання вимог
нормативу складає 85 528, 88 грн.;
- згідно зі звітом ДП “Антрацит” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів” за 2002 рік середньооблікова чисельність
штатних працівників становила 1536 осіб, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів визначено у 61 особу; на
підприємстві працювало 27 інвалідів; не було створено 36 робочих
місць для інвалідів; розмір середньої річної заробітної плати
становив 5489 грн.; розрахунок суми штрафних санкцій за
невиконання вимог нормативу складає 197 604 грн. (5489 грн. х
36);
- згідно зі звітом ДП “Антрацит” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів” за 2003 рік середньооблікова чисельність
штатних працівників становила 1545 осіб, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів визначено у 62 особи; на
підприємстві працювало 26 інвалідів; не було створено 36 робочих
місць для інвалідів; розмір середньої річної заробітної плати
становив 5908,61 грн.; розрахунок суми штрафних санкцій за
невиконання вимог нормативу складає 212 709,96 грн. (5908,61
грн. х 36);
- відділенням Фонду завищено норматив робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів;
- відділенням Фонду не доведено відмову ДП “Антрацит” від
працевлаштування інвалідів у звітних періодах або звернення
інвалідів до відповідача з метою працевлаштування;
- у 2001 році норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, для ДП “Антрацит” встановлено
рішенням виконкому міської ради без наявності делегованих
повноважень.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що у ДП
“Антрацит” відсутній прибуток за результатами
фінансово-господарської діяльності у звітних 2001-2003 роках.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ДП “Антрацит” штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ).
Попередніми судовими інстанціями неправильно застосовано до
спірних відносин сторін зі справи приписи статей 18 та 20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ), наслідком чого стало неповне з’ясування обставин, що
входять до предмету доказування з цієї справи.
Попередні судові інстанції дійшли помилкового висновку про
необхідність виключення робочих місць, працю інвалідів на яких
заборонено, із загальної чисельності працюючих для визначення
нормативу у розмірі чотирьох відсотків. Норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається
виключно Законом України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ).
Відповідно до вимог чинного законодавства встановлено певні
вимоги до створення робочих місць інвалідів на підприємствах,
порядку працевлаштування інвалідів на підприємствах, а також
визначено відповідальність підприємств за порушення цих вимог у
вигляді сплати штрафних санкцій.
У частині першій статті 18 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) в редакції Закону
від 14.10.94 № 204/94-ВР ( 204/94-ВР ) визначено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів. Приписом цієї ж норми у редакції Закону
від 05.07.2001 № 2606-III ( 2606-14 ) встановлено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) передбачено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним Судом
України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у
працевлаштуванні на вакантні посади. Отже, працевлаштування
інвалідів може здійснюватися органами працевлаштування
інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, ( 875-12 ) лише за
наявності отриманої від підприємства інформації про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись
праця інвалідів. Проте, попередніми судовими інстанціями не
з’ясовано: чи інформувало ДП “Антрацит” державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
вільні робочі місця, на яких могла використовуватися праця
інвалідів на його підприємстві у звітних періодах.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244, ( z0464-98 ) звіт за
формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно;;... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України
“Про зайнятість населення”, ( 665/97-ВР ) для працевлаштування
громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на
рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для
пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під такими шифрами:... 14 - інваліди.
Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН
містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві
вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом
звітного періоду. Проте, попередніми судовими інстанціями з цієї
справи не досліджувались звіти за формами № 3-ПН.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, з’ясування зазначених обставин має бути здійснено за новим
розглядом справи у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зі справи дійшов помилкового висновку
про те, що у разі відсутності у підприємства облікованого
прибутку за звітний період не допускається стягнення штрафних
санкцій на підставі частини третьої статті 20 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ). Відповідно до правової позиції Верховного Суду
України, викладеної у постановах від 14.06.2005 зі справи
№ 6/324 ( v_324700-05 ) та від 21.06.2005 зі справи № 1/255,
суди не можуть відмовляти у вимозі про стягнення штрафних
санкцій лише з тієї підстави, що за даними бухгалтерського
обліку чи податкової звітності у підприємства був відсутній
прибуток у звітному періоді.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час
статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено вичерпний
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір у
цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК,
( 1798-12 ) Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 21.06.2005
та постанову Луганського апеляційного господарського суду від
30.08.2005 зі справи № 4/65 скасувати.
Справу № 4/65 передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.