ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.11.2005 Справа N 106/9-2005(02-03/2089/16)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. -головуючого,
Рибака В.В.,
Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому ВАТ „Підприємство промислового
судовому засіданні матеріали залізничного транспорту –Трипілля”
касаційних скарг та ВАТ Завод “Цегла Трипілля”
на постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду
від29.06.2005
у справі господарського суду
Київської області
за позовом ВАТ „Підприємства промислового
залізничного транспорту –Трипілля”
до АТ завод „Цегла Трипілля”
Про узгодження розбіжностей по договору № 11/04 про подачу та
збирання вагонів від 09.11.2004 р.
за участю представників сторін:
- позивача: Каращук В.Г.,
- відповідача: Дубравський В.С.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.03.2005р.
задоволено позовні вимоги ВАТ „Підприємство промислового
залізничного транспорту – Трипілля” до АТ завод „Цегла Трипілля”
про узгодження розбіжностей по договору № 11/04 про подачу та
збирання вагонів від 09.11.2004 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.06.2005 р. у даній справі рішення Господарського суду
Київської області змінено. Резолютивну частину рішення викладено
наступним чином: позов задоволено частково.
Пункт 1.14 договору № 11/04від 09.11.2004 року викладено в
наступній редакції: “Час користування вагонами і контейнерами
залізниці обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за
його номером. Час знаходження вагонів у користуванні
підприємства складається з часу знаходження вагонів у
безпосередньому розпорядженні підприємства (обчислюється згідно
з даними у пам’ятках про подачу, забирання та користування
вагонами (контейнерами); з часу їх затримки на коліях ППЗТ чи
залізниці в очікуванні звільнення прийомоздавальних колій та
інших затримок з вини підприємства (затримки, пов’язані з митним
оформленням, несвоєчасним роз кредитуванням документів,
наявністю дебіторської заборгованості перед ППЗТ чи залізницею
за надані послуги) згідно з часом, вказаним в актах про затримку
вагонів.”
Пункт 2.2. договору № 11/04 від 09.11.2004 року викладено в
редакції позивача: “Тариф за перевезення вантажів на відстань 10
км встановлюється у відповідності з “Тарифами на перевезення
вантажів залізничними під’їзними коліями,
вантажно-розвантажувальні роботи та інші послуги, що надаються
підприємствами промислового залізничного транспорту”,
затвердженими наказом об’єднання “Укрпромзалізтранс” № 194 від
05.11.2002 року та зареєстрованими у Міністерстві юстиції
України 19.11.2002 року за № 905/7193 ( z0905-02 ) (z0905-02)
у розмірі
6,23 грн. за одну тонну вантажу. За погодинне користування
локомотивом Підприємство вносить ППЗТ плату у розмірі 85 грн. за
одну годину, рахуючи неповні півгодини за повні”.
Стягнуто на користь позивача 42,50 грн. державного мита та 59,00
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Не погоджуючись з ухваленою постановою позивач подав касаційну
скаргу в якій просить постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 29.06.2005 скасувати
частково щодо п. 1.14 договору № 11/04 від 09.11.2004 року та
залишити рішення місцевого господарського суду від 30.03.2005
року в силі.
Не погоджуючись з ухваленою постановою відповідач подав
касаційну скаргу в якій просить постанову апеляційного
господарського суду та рішення місцевого господарського суду
скасувати в частині пункту 2.2. договору № 11/04 про подачу та
збирання вагонів від 0911.2004 року, який був викладений судами
в редакції позивача та ухвалити нове рішення у цій частині про
відмову у задоволенні позовних вимог, а п. 3 та 4 резолютивної
частини змінити.
В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що
судами неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття незаконних
судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга ВАТ “ППЗТ –Трипілля” підлягає задоволенню, а касаційна
скарга ВАТ Заводу “Цегла- Трипілля” не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, 09.11.2004р. ВАТ „Підприємство промислового
залізничного транспорту –Трипілля” направило АТ завод „Цегла
Трипілля” проект договору № 11/04 про подачу та збирання
вагонів. 09.11.2004 р. зазначений договір було підписано АТ
завод „Цегла Трипілля” з протоколом розбіжностей.
17.11.2004 р. сторони уклали протокол розбіжностей до договору
№ 11/04 про подачу та збирання вагонів, згідно з яким умови
пунктів 1.14 (щодо нормативно-технологічного часу за
користування вагонами і контейнерами залізниці) та 2.2 (щодо
тарифів за перевезення вантажів) залишились неузгодженими.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про залізничний транспорт”
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
залізниця –це статутне територіально-галузеве
об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та
організації залізничного транспорту і яке, при централізованому
управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у
визначеному регіоні транспортної мережі. Частиною третьою
ст. 358 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що умови перевозки вантажів, пасажирів та багажу і
відповідальність сторін по цих перевозках визначаються статутами
(кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у
встановленому порядку.
Згідно з ст. 21 Закону України „Про залізничний транспорт”
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
відносини підприємств залізничного транспорту з
власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови
експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до
залізничного транспорту загального користування, визначаються
Статутом залізниць України та укладеними на його основі
договорами.
Пунктом 77 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
передбачено,
що порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при
укладенні, зміні та розірванні договору на подачу та забирання
вагонів визначається згідно з законодавством.
Пунктом 3.9 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій
передбачено, що договори про експлуатацію під'їзних колій або
про подачу та забирання вагонів з підприємствами Мінтрансу, які
не підпорядковані управлінню залізниці (локомотивні,
вагоноремонтні заводи та ін.), укладаються на загальних
підставах.
Ст. 10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ч. 2 ст. 159 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено право суб’єктів господарювання передати
спір, що виник при укладенні господарського договору на
вирішення господарського суду.
Наказом міністерства транспорту України № 443 від 13.07.2001
Трипільське міжгалузеве підприємство промислового залізничного
транспорту вийшло зі складу “Укрзалізниці” і перетворено у ВАТ
“ППЗТ-Трипілля”, яке є юридичною особою і здійснює свою
діяльність керуючись чинним законодавством України і своїм
Статутом. Відповідно до Статуту позивача метою діяльності
товариства є отримання прибутку від здійснення перевезень
господарських вантажів, вантажно-розвантажувальних робіт,
експедиційних послуг та інших видів підприємницької діяльності.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що доводи ВАТ Заводу
“Цегла Трипілля” та висновок апеляційного суду щодо застосування
до спірних умов договору в частині нормативно-технологічного
часу на подавання вагонів ст. .21 Закону України “Про
залізничний транспорт” ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
та п. 3 Постанови КМ
України “Про затвердження Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
” № 457 від 06.04.1998 є помилковим.
Пункт 1.14 договору № 11/04 від 09.11.2004 регулює питання часу
користування вагонами і контейнерами залізниці підприємством.
Як встановлено судом першої інстанції, ЄТП (єдиний технологічний
процес) погоджений і затверджений південно-Західною залізницею
відповідно до Статутів ВАТ “ППЗТ-Трипілля” і Статуту Залізниць,
де вказано, що договір про подачу та збирання вагонів
розробляється з урахуванням ЄТП роботи під’їздної колії та
станції примикання.
Відповідно до ЄТП, нормативно-технологічний час є не лише час
слідування маневрового потягу зі станції примикання до колій
V-го маневрового району та у зворотному напрямку, а й час на
виконання допоміжних операцій, вказаних в загальній таблиці
ЄТП.
Крім того, відповідно до п. 15.16 Правил технічної експлуатації
міжгалузевого промислового залізничного транспорту України (ПТЕ
МППЗТ України), затверджених наказом Міністерства транспорту
України № 654 від 27.11.2000 та зареєстрованих в МЮ України за
№ 968/5189 від 29.12.2000 ( z0968-00 ) (z0968-00)
допустимі швидкості при
маневрових переміщеннях встановлюються керівником підприємства,
виходячи із стану залізничної колії, потужності локомотива і
вказуються в інструкції по організації руху на коліях
підприємства. Маневри можуть проводитися зі швидкістю не більше
ніж вказані в ПТЕ МППЗТ України.
Враховуючи наведене, твердження скаржника про те, що ЄТП не має
ніякого відношення до ВАТ Заводу “Цегла Трипілля”, оскільки він
стосується виключно взаємовідносин між ВАТ “ППЗТ-Трипілля” та
станцією примикання Нові Безрадичі (Південно-Західною
залізницею) є помилковими.
Крім того, судова колегія не може взяти до уваги і доводи
позивача в тій частині, що Наказ № 194 від 05.11.2002 року
( z0905-02 ) (z0905-02)
об’єднання “Укрпромзалізтранс” скасовано
Міністерством транспорту та зв’язку Наказом № 308 від 16.06.2005
року, ( z0678-05 ) (z0678-05)
оскільки спірні правовідносини між
сторонами виникли в 2004 році.
Відповідно, є правомірним висновок суду першої інстанції щодо
п. 1.14 договору № 11/04 від 09.11.2004 в редакції позивача,
який відповідає нормам технологічного процесу, затверджених
Південно-Західною залізницею станом на 17.06.2002, як і висновок
попередніх судових інстанцій щодо змісту п. 2.2 спірного
договору, оскільки вони не суперечать положенням чинного
законодавства України та не порушують прав відповідача.
За таких обставин, п. 2 та 3 резолютивної частини оскаржуваної
постанови Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 07.06.2005 необхідно скасувати, залишивши в силі п. 2
резолютивної частини рішення господарського суду Київської
області від 30.03.2005 року.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ Завод “Цегла Трипілля” залишити без
задоволення.
Касаційну скаргу ВАТ “Підприємство промислового залізничного
транспорту –Трипілля” задовольнити.
Пункти 2 та 3 резолютивної частини постанови Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 29.06.2005
року у справі № 106/9-2005 скасувати, залишивши в силі п. 2
резолютивної частини рішення господарського суду Київської
області від 30.03.2005 року.
В іншій частині постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 29.06.2005 року та рішення
господарського суду Київської області від 30.03.2005 року з
даної справи залишити без змін.
Доручити господарському суду Київської області видати відповідні
накази згідно ст. 122 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.