383/10-05 Про стягнення 49461,11 грн. - Текст документа

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж “Переяслав-Хмельницьктепломережа” 49461,11 грн., з яких 25154 грн. - борг за поставлений природний газ у 2003 році згідно договору № 06/03-421-ТЕ-17 від 24.01.03, 14685 грн. 96 коп. - інфляційні втрати, 3258,50 грн. - 3% річних, 4601,12 грн. –пеня та 1760,83 грн. –7 % штрафу.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.02.06 позов задоволено частково: з Комунального підприємства теплових мереж “Переяслав-Хмельницьктепломережа” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної компанії “Нафтогаз України стягнуто 14689,96 грн. інфляційних втрат та 3258,50 грн. –3% річних. Провадження по справі в частині стягнення основного боргу припинено, а в іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.06 рішення господарського суду Київської області від 01.02.06 залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник вважає, що постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду та рішення господарського суду підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме, положень ст. 625 Цивільного кодексу України (435-15) .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на підставі договору між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Комунальним підприємством теплових мереж “Переяслав-Хмельницьктепломережа” укладено договір від 24.01.03 № 06103-421-ТЕ-17” на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій. За умовами п. 1.1 договору постачальник (позивач) зобов'язується продати покупцю (відповідачу) в 2003 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

На виконання умов договору позивачем в 2003 році переданий, а відповідачем прийнятий природний газ обсягом 7507,814 тис. куб.м. на загальну суму 1182480,71 грн., що сторони не заперечують. На час розгляду справи, відповідач розрахувався за спожитий газ, сплативши основний борг. Місцевим та апеляційним господарськими судами припинено провадження у справі в частині сплати основного боргу, що становить 25154,71 грн. боргу. За таких обставин колегія суддів вважає, що суди на законних підставах припинили провадження, так як відсутній предмет спору. Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про безпідставність вимог позивача про нарахування 7% штрафу, оскільки згідно ч. 5 Прикінцевих положень до Господарського кодексу України (436-15) , щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань, застосовуються в разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями. Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується той факт, що порушення мало місце до набрання чинності положеннями Господарського кодексу України (436-15) .

Щодо пені, то місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в її стягненні з тих мотивів, що згідно ст. 5 Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” (554-15) на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово- комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Водночас, не можна погодитись з оскаржуваними судовими актами в частині задоволення позову Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення 14685,95 грн. інфляційних втрат та 3285,50 грн. –3% річних на суму боргу.

Суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних стягнені місцевим господарським судом (апеляційним судом рішення залишено без змін), у тому числі, за період, що передував набранню чинності Цивільним кодексом України (435-15) . У цей період був чинним Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , статтею 214 якого передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням, встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Прикінцевими положеннями Закону України “Про внесення змін до статті 214 кодексу Української РСР” від 08.10.99 № 1136-ХГУ, яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Судами встановлено, що предметом договору від 24.01.03 № 06/03-421ТЕ-17, на якому ґрунтуються позовні вимоги, є постачання природного газу для потреб населення. Втім, місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд не це уваги не звернули.

Не знайшли свого відображення в судових актах положення Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” (554-15) від 20.02.03, статтею 1 якого передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо, тепло-, газопостачання, послуга водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартири, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом (554-15) перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців, залежно від суми боргу, до рівня доходів громадян на дату реструктуризації.

Статтею 5 цього Закону (554-15) встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово- комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг. Враховуючи викладене, судові рішення слід скасувати в частині вирішення справи щодо вимог Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення 14685,96 грн. інфляційних витрат, 3258,50 грн. 3% річних на суму боргу, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір у зазначеній частині вимог відповідно до Закону.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж “Переяслав-Хмельницьктепломережа” задовольнити частково. Рішення господарського суду Київської області від 01.02.06 та постанову Київського міжобласного господарського суду у справі № 383/10-05 скасувати в частині вимог про стягнення 14685 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 3258,50 грн. –3% річних на суму боргу, а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Київської області. У решті рішення господарського суду Київської області від 01.02.06 та постанову Київського міжобласного господарського суду від 11.05.06 у справі № 383/10- 05 залишити без змін.