ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.11.2005 Справа N 26/143
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Муравйова О.В.,
суддів: Полянського А.Г.,
Фролової Г.М.,
розглянула
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Астра-91”
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду
від 02.09.05
у справі № 26/143
господарського суду Запорізької області
за позовом Закритого акціонерного товариства
“Нікопольський ремонтний завод”
До Товариства з обмеженою відповідальністю
“Астра-91”
Про стягнення 12043,98 грн.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Кузниченко Д.Л. –дов. № 4 від 16.03.05;
- відповідача: не з’явився,
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 10.11.05
представника відповідача, ухвалою Вищого господарського суду
України від 10.11.05 розгляд справи відкладався до 24.11.05.
24.11.05 відповідач повторно не скористався правом на участь
свого представника в засіданні касаційної інстанції з невідомих
суду причин.
Враховуючи відсутність факту витребування у відповідача
документів, належне повідомлення його про дату, час та місце
проведення засідання, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку про можливість розгляду справи
№ 26/143 за наявними в ній документами.
За згодою позивача, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 24.11.05 було оголошено вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Як свідчать матеріали справи, Закрите акціонерне товариство
“Нікопольський ремонтний завод” звернулось в господарський суд
Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою
відповідальністю “Астра-91” про стягнення з останнього 12.043,98
грн., в тому числі: 9.634,49 грн. основного боргу, 1.168,57 грн.
пені, 1.000,06 грн. інфляції та 240,86 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані умовами договору № 11-346 від
15.08.2003р., ст.ст. 161,178,179,214,224 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(далі по тексту - ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Рішенням від 02.08.04р. Господарського суду Запорізької області
(суддя Зубкова Т.П. ) позовні вимоги задоволені частково:
стягнуто з відповідача на користь позивача 9634,49 грн.
основного боргу, 701,68 грн. витрат від інфляції, 240,86 грн.
–3% річних, 687,34 грн. –пені та 223,02 грн. –судових витрат. В
задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу було
відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
02.09.05 (головуючий суддя Радченко О.П. , судді Коробка Н.Д.,
Мойсеєнко Т.В.), апеляційна скарга Товариства з обмеженою
відповідальністю “Астра-91” залишена без задоволення, а рішення
місцевого суду –без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з
обмеженою відповідальністю “Астра-91” звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою в якій
посилається на порушення апеляційною інстанцією, під час
прийняття постанови, норм матеріального та процесуального права,
а тому просить скасувати таку постанову апеляційного
господарського суду в частині 1367,16 грн. – основного боргу,
99,57 грн. –витрат від інфляції, 34,18 грн. –3% річних, 97,54
грн. –пені та 31,65 грн. –судових витрат, у зв’язку з чим
просить прийняти нове рішення по справі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує
підстави зміни постанови апеляційного господарського суду,
зауважуючи на безпідставності вимог заявника касаційної скарги
та вважає, що апеляційний господарський суд прийняв постанову з
повним дотриманням як норм матеріального, так і норм
процесуального права, тому просить постанову Запорізького
апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну
скаргу відповідача – без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представника позивача, суддю-доповідача,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Так, як вірно було встановлено попередніми судовими інстанціями,
між сторонами склалися господарські відносини на підставі
укладеного письмового договору, який породив взаємні обов'язки.
За своєю правовою природою, що визнається касаційною інстанцією,
договір № 11-346 від 27.09.2002р. містить в собі елементи як
договору підряду (виготовлення), так і договору поставки
(передача продукції). Про це також свідчить і той факт, що
покупець сплачував вартість продукції, а не вартість робіт по її
виготовленню.
На час укладення спірного договору та виконання зобов'язань по
ньому, діяли норми Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції 1963р.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003р., Цивільний кодекс
України ( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин, що
виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності
Цивільним кодексом України, ( 435-15 ) (435-15)
положення цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли
або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки, як вірно зазначено в оскаржуваній постанові
апеляційного господарського суду, відносини щодо оплати
заборгованості за виготовлену і поставлену продукцію продовжують
існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
(з 01.01.2004р), відповідач не надав доказів
погашення цієї заборгованості, до спірних відносин слід
застосовувати положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003р. та норми Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, згідно п. 4 Прикінцевих положень Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу, ( 435-15 ) (435-15)
інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або
одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в період з
18.10.2002р. по 30.05.2003р. через своїх уповноважених
представників отримував від позивача виготовлену продукцію, що
підтверджено Специфікаціями, довіреностями рахунками та
накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Загальна
вартість отриманої продукції склала 139.349,27 грн.
З огляду на матеріали справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про
відсутність заперечень відповідача щодо часткової оплати
отриманої від позивача продукції. З матеріалів справи також
вбачається, що частково продукція поставлялась без проведення
попередньої оплати. Вартість несплаченої продукції, як вірно
зазначено в судових рішеннях попередніх судових інстанцій,
складає 9.634,49 грн. На час розгляду справи в апеляційній
інстанції відповідач не заперечував вказаний факт, але вважає,
що оскільки позивач відпустив продукцію не отримавши попередньо
її оплати, строк оплати не настав.
Частиною 2 статті 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що якщо
строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або
визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право
вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен
виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення
вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із
договору або із актів цивільного законодавства.
Вищий господарський суд України погоджується з апеляційним
господарським судом в тому, що цивільним законодавством не
встановлено форми, змісту та порядку пред'явлення кредитором
вимоги до боржника, а тому виставлення рахунку на сплату або
пред'явлення претензії, можуть вважатися вимогами до відповідача
щодо виконання зобов'язання по оплаті поставленої продукції за
договором у розумінні ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Як свідчать матеріали справи, в порядку досудового врегулювання
виниклих розбіжностей, відповідачу 04.07.2003р. була направлена
претензія з вимогою сплатити заборгованість за поставлену
продукцію в сумі 9634,49 грн. і пеню за прострочку сплати
продукції, передбачену п. 5.1.договору (а.с.112-114), яку
останній залишив без задоволення.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що господарські суди попередніх судових
інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги посилання
відповідача на невизначеність строку оплати продукції та
відсутність вимоги на оплату з боку позивача, оскільки така
вимога була викладена саме в претензії № 008-838 від
04.07.2003р. Таким чином, касаційна інстанція погоджується з
апеляційним господарським судом в тому, що рішення суду першої
інстанції в частині стягнення 9634,49 грн. основного боргу є
законним та таким, що відповідає умовам договору і діючому
законодавству.
Також господарський суд, посилаючись на п. 5.1 договору, ч. 2
ст. 231 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 3 Закону України „Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”
від 22.11.1996р. № 543/96-ВР ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
обмежив строк і
розмір пені 182 днями і подвійною обліковою ставкою НБ України
та стягнув 687,34 грн. пені із 1168,57 грн. заявлених. Колегія
суддів Вищого господарського суду України погоджується з цим
висновком суду першої інстанції, оскільки, як вірно зазначено в
оскаржуваній постанові апеляційної інстанції, на день прийняття
рішення вищеназваний Закон ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
був чинним.
Згідно зі ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлено договором або законом.
Позивачем заявлена до стягнення сума інфляції 1000,06 грн. за
період з.07.2003р. по травень 2004р. (11 місяців) та 240,86 грн.
річних (за період з 15.07.2003р. по 20.05.2004р.).
З огляду на матеріали справи, касаційна інстанція погоджується з
апеляційним господарським судом в тому, що суд першої інстанції
обґрунтовано задовольнив вимоги щодо стягнення 240,86 грн.
річних і частково суми інфляції в розмірі 701,68 грн. за
заявлений період. Як свідчать матеріали справи, сума інфляції
зменшена у зв'язку з неправильним застосуванням позивачем
розмірів щомісячних індексів інфляції при проведенні розрахунку
позовних вимог.
Заперечення заявника касаційної скарги відносно того, що суд
апеляційної інстанції мав зменшити суму основного боргу у
зв’язку з ніби-то встановленим фактом поставки відповідачу
частини продукції неналежної якості, про що зазначено в рішенні
Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.04 про
справі № 23/274 (6/11), Вищим господарським судом до уваги не
приймається, оскільки, з постанови Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 23.06.05 по справі № 23/274
(6/11), яка вступила в закону силу, вбачається, що факт поставки
Закритим акціонерним товариством “Нікопольський ремонтний завод”
для Товариства з обмеженою відповідальністю “Астра-91” неякісної
продукції недоведений.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
що основний зміст касаційної скарги зводиться до аналізу наявних
у справі доказів, перевірка та встановлення яких не входить до
повноважень касаційної інстанції, що вбачається з положень
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що місцевим господарським судом та
судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з’ясовано
обставини, що мають значення для справи, надано їм належну
правову оцінку та винесено рішення і постанову з дотриманням
норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для
залишення їх без змін.
Враховуючи вищенаведене, касаційна скарга задоволенню не
підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Астра-91” залишити без задоволення.
Постанову від 02.09.05 Запорізького апеляційного господарського
суду по справі № 26/143 Господарського суду Запорізької області
залишити без змін.