ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.11.2005 Справа N 10/530
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. –головуючого
Полянського А.Г.
Фролової Г.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Дущак Є.І., дов. від 12.10.2005 року
від відповідача: Попов В.Г., дов. від 02.09.2005 року
Державного підприємства Дослідного
розглянувши у господарства “Соцземлеробство”
відкритому судовому Запорізької державної
засіданні касаційну сільськогосподарської дослідної станції
скаргу Української академії аграрних наук
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду
від 19.08.2005 року
у справі № 10/530 господарського суду Запорізької
області
за позовом Державного підприємства “Агенство з
реструктуризації заборгованості
підприємств агропромислового комплексу”
До Державного підприємства Дослідного
господарства “Соцземлеробство”
Запорізької державної
сільськогосподарської дослідної станції
Української академії аграрних наук
Про стягнення 51568,13 грн.
У судовому засіданні 10.11.2005 року оголошувалась перерва на
24.11.2005 року о 12 год. 10 хв. відповідно до статті 77
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2004 року Державне підприємство “Агенство з
реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового
комплексу” звернулось до господарського суду Запорізької області
з позовом про стягнення з Державного підприємства Дослідного
господарства “Соцземлеробство” Запорізької державної
сільськогосподарської дослідної станції Української академії
аграрних наук 48374,02 грн. суми боргу з урахуванням індексу
інфляції та 3194,11 грн. річних відсотків.
Позовні вимоги мотивовано тим, що до позивача як до
правонаступника Державної акціонерної компанії “Хліб України”
перейшла заборгованість відповідача згідно договору
реструктуризації боргу № 1640 від 17.01.2001 року, відповідно до
якого відповідач визнав заборгованість за поставлені мінеральні
добрива у сумі 43179,52 грн. та зобов’язався погасити її до
01.10.2001 року.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.05.2005
року (суддя Алейнікова Т.Г.), залишеним без змін постановою
Запорізького апеляційного господарського суду від 19.08.2005
року (судді: Кричмаржевський В.А.- головуючий, Мойсеєнко Т.В.,
Хуторной В.М.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на
користь позивача 51568,13 грн., 515,68 грн. витрат по сплаті
державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди, з посиланням на
статтю 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статтю 193
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, зокрема зазначають,
що оскільки відповідач станом на день розгляду спору має
непогашену заборгованість перед позивачем як правонаступником
ДАК “Хліб України” за договором реструктуризації боргу № 1640
від 17.01.2001 року, позовні вимоги підлягають задоволенню в
повному обсязі.
Не погоджуючись з постановою, Державне підприємство Дослідне
господарство “Соцземлеробство” Запорізької державної
сільськогосподарської дослідної станції Української академії
аграрних наук
звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 19.08.2005 року по справі № 10/530 господарського суду
Запорізької області, в якій просить скасувати рішення
господарського суду Запорізької області від 31.05.2005 року та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
19.08.2005 року по справі № 10/530 та прийняти нове рішення,
яким в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування господарськими судами норм
процесуального права, а саме: статті 33 Господарського
opnveqs`k|mncn кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки, на думку
заявника, позивачем не надано доказів боргових зобов’язань
відповідача, договір реструктуризації боргу, на який посилається
позивач не містить посилань на конкретні підстави виникнення
боргу, а отже не може бути належним доказом боргових відносин.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Державне підприємство “Агенство з реструктуризації
заборгованості підприємств агропромислового комплексу” створено
відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від
15.05.2003 року № 690 ( 690-2003-п ) (690-2003-п)
у зв’язку з
реструктуризацією Державної акціонерної компанії “Хліб України”
та є правонаступником Державної акціонерної компанії “Хліб
України” відповідно до Акта від 31.07.2003 року
приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого
балансу між ДАК “Хліб України” та Державним підприємством
“Агенство з реструктуризації заборгованості підприємств
агропромислового комплексу”.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
17.01.2001 року ДАК “Хліб України” та відповідачем складений акт
звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого звірене сальдо
станом на 01.01.2001р. на користь ДАК “Хліб України”,
правонаступником якого є позивач, складає 43179,52грн.
17.01.2001р. укладений договір № 1640 реструктуризації боргу
(а.с. 8).
Пункт 1 зазначеного договору містить положення, відповідно до
якого згідно з „Порядком забезпечення сільськогосподарських
товаровиробників мінеральними добривами під урожай 1998року”,
затвердженим наказом Міністерства агропромислового комплексу
України, Міністерства фінансів України та Державною акціонерною
компанією “Хліб України” від 14.10.1998р. № 65/213/77,
( z0536-97 ) (z0536-97)
кредитором (позивач-правонаступник ДАК “Хліб
України“), за участю ВАТ „Облагрохім”, Боржнику поставлено товар
на суму 43179,52грн.
Згідно з пунктом 2.1 боржник (відповідач) прийняв на себе
зобов'язання сплатити заборгованість в сумі 43179,52 грн. в
термін до 1.10.2001року.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується
відповідачем, зазначена заборгованість відповідачем погашена не
була.
Таким чином, до позивача перейшла заборгованість відповідача
перед ДАК “Хліб України” у розмірі 43179,52 грн.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
цей Кодекс ( 436-15 ) (436-15)
визначає основні засади господарювання в
Україні регулює господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між
суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими
учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 175 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначено,
що майново-господарськими визнаються цивільно-правові
зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин
при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана
сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої
сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських
відносин, регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України, ( 435-15 ) (435-15)
положення цього
Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
застосовуються до тих прав і обов’язків, що
виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції
дійшли правильного висновку, що до правовідносин між сторонами з
приводу нарахування та стягнення 3% річних та суми інфляційних
втрат слід застосовувати відповідні положення саме цих Кодексів.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до
умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо
виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах
звичайно ставляться.
Взяті на себе зобов'язання за договором реструктуризації боргу
відповідач не виконав, а тому вимоги позивача є цілком
правомірними та обґрунтованими.
Статтею 216 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що учасники господарських відносин несуть
господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері
господарювання шляхом застосування до правопорушників
господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим
Кодексом, ( 436-15 ) (436-15)
іншими законами та договором.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне
виконання).
В силу статті 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений
договором або законом.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що господарські
суди першої та апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та
надали юридичну оцінку обставинам справи та дійшли
обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті
рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та
суперечать матеріалам справи.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
19.08.2005 року у справі № 10/530 та рішення господарського суду
Запорізької області від 31.05.2005року залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного підприємства Дослідного господарства
“Соцземлеробство” Запорізької державної сільськогосподарської
дослідної станції Української академії аграрних наук залишити
без задоволення.