ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.11.2005 Справа N 7/162-2369(11/130-540)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Дерепи В.І.,
суддів Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Тернопільського зонального відділення військової служби
правопорядку
На постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 22.06.2005 року
у справі № 11/30-540
за позовом Управління обліку та контролю за використанням
комунального майна Департаменту економіки,
м. Тернопіль
До Тернопільського зонального відділення військової
служби правопорядку
Про примусове виселення з приміщення комунальної власності
за участю представників сторін:
від позивача –не з’явився
відповідача –Канюченко Н.П. , Запольський В.Г.
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 6.05.2005
року (суддя А.Сидорук) провадження у справі припинено на
підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв’язку з тим, що
спори з участю фізичних осіб розглядаються загальними судами, а
тому не підлягають вирішенню в господарських судах України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
22.06.2005 року (судді Г.Кордюк, О.Бобеляк, А.Орищин) ухвала
господарського суду Тернопільської області від 6.05.2005 року
скасована, а справа передана на розгляд до господарського суду
Тернопільської області.
В касаційній скарзі Тернопільське зональне відділення військової
служби правопорядку, не погоджуючись з прийнятим по справі
судовим актом апеляційної інстанції, просить його скасувати,
посилаючись на неправильне застосування норм процесуального
права, а ухвалу господарського суду Тернопільської області від
6.05.2005 року залишити без змін.
Заслухавши представників відповідача, розглянувши матеріали
справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність
застосування господарським судом Тернопільської області та
Львівським апеляційним господарським судом норм процесуального
права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду
справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу частини 2 статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають
у державі.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України “Про судоустрій
України” ( 3018-14 ) (3018-14)
місцеві господарські суди розглядають
справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші
справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в судовому процесі -
позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та
організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Державні та інші органи мають право звертатися до господарського
суду у випадках, передбачених законодавчими актами України
(частина 2 статті 1 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Виходячи з конституційних положень, законодавцем встановлено у
статті 12 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, що
господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають не
лише при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських
договорів, а й з інших підстав, зазначених у законодавстві.
Тобто диспозитивна норма статті 12 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
конкретизує конституційну норму в розрізі
господарського судочинства.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад
учасників спору відповідає статті 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а правовідносини,
щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про
примусове виселення відповідача з приміщення комунальної
власності № 3063, що знаходиться в м. Тернополі, вул. Шевченка,
21.
Оскільки позивач заявив вимогу про примусове виселення з
приміщення, суд вирішуючи питання про прийняття позовної заяви
до розгляду повинен був з’ясувати можливість розгляду справи з
точки зору суб’єктного складу учасників процесу.
Виходячи з характеру спірних правовідносин, та враховуючи, що
суб’єктний склад сторін у даній справі відповідає вимогам статті
21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
висновком місцевого господарського суду щодо непідвідомчості
справи господарським судам України погодитись не можна. Допущена
судом помилка у застосуванні норм процесуального права є
істотною, оскільки справа не була вирішена в суді по суті
заявлених вимог, чим порушено конституційні положення щодо
поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають
у державі.
Припущення суду, що розгляд позову безпосередньо зачіпає права
та інтереси військовослужбовців, які прописані і проживають в
даному приміщені, не є достатньою підставою для припинення
провадження у справі підставі пункту 1 частини 1 статті 80
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Отже, посилання скаржника на невірне застосування Львівським
апеляційним господарським судом норм процесуального права при
прийнятті судового акта є безпідставними.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.06.2005 року у справі № 11/30-540 залишити без змін, а
касаційну скаргу Тернопільського зонального відділення
військової служби правопорядку - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Суддя Б.Грек
Суддя Л.Стратієнко