ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.11.2005 Справа N 36/267
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Невдашенко Л.П.
Суддів Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому Закритого акціонерного товариства
судовому засіданні “Енергогенеруюча компанія
касаційну скаргу “Укр-Кан-Пауер”
на постанову від 26.07.2005 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 36/267 господарського суду міста
Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства
“Енергогенеруюча компанія
“Укр-Кан-Пауер”
До Житлово-будівельного кооперативу
“Будматеріали-3”
Про стягнення 65 897,99 грн.
за участю представників сторін:
позивача Кратенко Ю.О., Петренко Г.В.
відповідача Крулявська Л.А.
26.07.2005 року Київським апеляційним господарським судом
винесено постанову у справі № 36/267, якою залишено без змін
рішення господарського суду м Києва від 21.06.2005 року у справі
№ 36/267.
Позивач звернувся з касаційною скаргою, вважаючи, що
вищезазначена постанова прийнята з порушенням норм матеріального
та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив та зазначив апеляційний господарський суд,
01.09.1999 ЗАТ “ЕК “Укр-Кан-Пауер” та ЖБК “Будматеріали-3”
уклали договір № 450090 на постачання теплової енергії у вигляді
гарячої води (далі - договір).
Відповідно до п. 6.1 договору тарифи на теплову енергію складали
29,64 грн./Гкал.
З огляду на те, що правовідносини між сторонами не припинилися,
а продовжують існувати, до спірних правовідносин суди
застосували Господарський кодекс України та Цивільний кодекс
України ( 435-15 ) (435-15)
відповідно до ч. 2 п. 4 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. В
силу ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та
вимог цього Кодексу, ( 435-15 ) (435-15)
інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або
одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не
встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
).
При цьому, в силу ст. 257 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається із табуляграм за період з.12.2004 року по лютий
2005 року, позивачем було надано відповідачу послуги по опаленню
та гарячому водопостачанню, а саме: за грудень місяць за
опалення - 254.05838 Гкал., за водопостачання - 164.61000 Гкал;
за січень місяць за опалення - 258.23359, за водопостачання -
164.61000 Гкал.; за лютий місяць за опалення -260.54399, за
водопостачання -148.68000 Г кал.
Також вбачається, що Позивач розраховував зазначені платежі за
тарифом 54,42 грн./Гкал.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач згідно п. 6.1
договору перерахував на розрахунковий рахунок позивача 36 000
грн. за отримані послуги по наданню гарячої води та теплової
енергії платіжними дорученнями:
30.12.2004 № 175 за грудень 2004 року - в сумі 21 000 грн.
27.01.2005 № 4 за січень 2005 року - в сумі 15 000 грн.
При цьому, скаржник, обґрунтовуючи свої заперечення, посилається
на розпорядженнями Київської міської державної адміністрації,
однак апеляційний господарський суд звернув увагу позивача на
помилковість таких міркувань, оскільки згідно умов даного
договору позивач взяв на себе зобов'язання виробляти,
систематично поставляти та передавати у власність відповідачу
теплову енергію у вигляді гарячої води, а відповідач
зобов'язувався прийняти зазначену теплову енергію та своєчасно
здійснювати оплату за неї на умовах даного договору, а саме
сплачувати за прийняту теплову енергію згідно отриманого
платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця саме в
розрахунку -29,64 грн./Гкал (п. 6.1 договору).
Із зазначеного виходить, що позивач встановлював відповідачу
тарифи (керуючись не умовами договору, а розпорядженнями
Київської міської державної адміністрації, але змін і доповнень
до зазначеного договору в частині зміни тарифів на теплову
енергію позивач відповідачу не надавав, а тому, відповідно,
сторонами зміни тарифів не були узгодженні.
Враховуючи встановлене, відповідно до умов п. 6.1 договору та
табуляграм за надані позивачем послуги останній повинен був
нарахувати та спірний період 44 478,29 грн., а оскільки
відповідачем було сплачено за спірний період 36 000 грн. (згідно
вказаних платіжних доручень), то надана теплова енергія на суму
8 478,29 грн. залишилася без оплати, тому позовні вимоги в цій
частині правомірно визнані судами обґрунтованими та такими, що
підлягають задоволенню, а в іншій частині відмовлено.
Апеляційний господарський суд також зазначає, що акт звірки, на
який посилається скаржник, не є переконливим доказом, оскільки
із зазначеного акта неможливо встановити погодження або
розбіжності сторін в розрахунках.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
розподіляється сторонами виходячи з обставини, на які вони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Інших
доказів в обґрунтування своїх вимог (в т.ч. акт звірки), ніж ті,
що наводились скаржником до апеляційної та касаційної скарги
судам не надано.
Доводи касаційної скарги не можуть вплинути на законність і
обґрунтованість прийнятих судових рішень, оскільки вони не
спростовують висновків щодо відсутності змін та доповнень до
договору.
За таких обставин та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого
господарського суду України не вбачає підстав для скасування
оскаржуваних рішень, які відповідають матеріалам справи та
чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.07.2005р. у справі № 36/267 залишити без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.