ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.11.2005 Справа N 34/133
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю
скаргу “Мітра”, м. Нетішин
на рішення від 19.05.2005
у справі № 34/133
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Мітра”, м. Нетішин
до Департаменту забезпечення адміністрації
Прикордонних військ України, м. Київ
Про стягнення 22 528,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача – Половко О.В.
від відповідача – Бєляєв В.М.
В С Т А Н О В И В:
До прийняття рішення позивач збільшив позовні вимоги і просить
стягнути з відповідача 28 672,00 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.05.2005, яке
залишено без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 05.08.2005 відмовлено в позові
Товариству з обмеженою відповідальністю “Мітра” до Департаменту
забезпечення адміністрації Прикордонних військ України про
стягнення 22 528,00 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 469
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 1212 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 01.01.2004) особа, яка набула
майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи
(потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов’язана
повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути
майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом
відпала.
Ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне
набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача
майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач
зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в
натурі.
Доказів, які підтверджують розірвання або визнання недійсним
договору, на підставі якого передавалися відповідачу шпалери
позивачем не надано.
Оскаржуючи рішення господарського суду скаржник просить його
скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги
задовольнити у сумі 28 672 грн. посилаючись на те, що договір
про залучення матеріальних цінностей між сторонами втратив
чинність через зміни в податковому законодавстві, а саме у
зв'язку з припиненням дії п. 22.3 статті 22 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та на підставі
ст. 18 Закону України “Про інвестиційну діяльність” ( 1560-12 ) (1560-12)
,
статей 203, 631 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, ст. 626 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено
договором, або не випливає із суті договору, отже відповідач
повинен оплатити ту частину договору, яка була виконана.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мітра” та
Управлінням будівництва і розквартирування Прикордонних військ
України 20.06.1997 укладено договір про залучення матеріальних
цінностей з метою інвестування будівництва житла для
військовослужбовців Прикордонних військ та членів їх сімей
предметом якого є інвестування матеріальних цінностей в
будівництво житлового будинку для військовослужбовців та членів
їх сімей.
Пунктом 1.2 договору визначено, що інвестування здійснюється у
вигляді матеріальних цінностей, які позивач зобов'язується
постачати Управлінню будівництва і розквартирування Прикордонних
військ України у кількості та номенклатурі, вказаних у
специфікаціях, які є невід’ємними частинами договору, а
відповідач або уповноважені ним підрядчик –приймати та
використовувати їх в цілях, передбачених у п. 1.1.
Відповідно до п. 2.1 договору сума договору визначається
сторонами у розмірі суми заборгованості податку на прибуток
інвестора –Товариства з обмеженою відповідальністю “Мітра”.
У подальшому сторони у зв'язку із змінами чинного законодавства,
яке регламентує питання інвестування, додатковою угодою від
11.05.1998 уточнили зміст договору.
Предметом договору визначено внесення інвестицій позивачем для
будівництва житла для військовослужбовців Прикордонних військ
України, а ціна договору визначена у розмірі 300 000 грн. та
інвестування здійснюється у строки відповідно до п.п. 22.3
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на
підставі договору позивач передав відповідачу шпалери на суму 23
994,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі.
Відповідач видав позивачу довідку про надання інвестицій та
довідку про цільове використання інвестицій на суму 23 994 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Мітра” звернулося до
суду з позовом в якому просить зобов’язати відповідача
відшкодувати вартість безпідставно отриманих шпалер посилаючись
на те, що за умовами договору внесені інвестиції повинні були
зараховуватися позивачу в зменшення податкових зобов’язань по
податку на прибуток. Під час складання податкової декларації за
2001 рік позивач дізнався, що фактична сума податкових
зобов’язань з податку на прибуток складає 5 500, грн., а не 23
830 грн.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок
іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави
(безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому
майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава,
на якій воно було набуте, згодом відпала (ст. 469 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції 1963 р., ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Статтею 1213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що набувач
зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в
натурі.
Положення глави 83 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
застосовується
незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна
було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших
осіб чи наслідком події.
Посилання скаржника на те, що договір про залучення матеріальних
цінностей між сторонами втратив чинність через зміни в
податковому законодавстві, а саме у зв'язку з припиненням дії
п. 22.3 статті 22 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та на підставі ст. 18 Закону України
“Про інвестиційну діяльність” ( 1560-12 ) (1560-12)
, статей 203, 631
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
перевірено судом
апеляційної інстанції та відхилено як необґрунтоване, оскільки
договір про залучення матеріальних цінностей сторонами не
розірваний та не визнаний в установленому порядку недійсним.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваних
рішення повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи,
дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і
запереченням відповідача.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення
господарським судом інших норм матеріального права також не
знайшли свого підтвердження.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому
судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з
огляду на вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом
обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.08.2005 та рішення господарського суду м. Києва від
19.05.2005 у справі № 34/133 залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.
Головуючий: Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська