ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.11.2005 Справа N 25-19/257-04-8794
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Відкритого акціонерного товариства “Авіакомпанія “Одеські
авіалінії”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
8.09.2005 року
у справі № 19/257-04-8794 Господарського суду Одеської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства Лізингової
компанії “Укртранслізинг”, м. Київ,
до Відкритого акціонерного товариства “Авіакомпанія “Одеські
лінії”, м. Одеса,
про стягнення заборгованості за лізинговими платежами та
штрафних санкцій у сумі 849 637 грн. 45 коп. ,
та зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства
“Авіакомпанія “Одеські лінії”, м. Одеса,
до Відкритого акціонерного товариства Лізингова компанії
“Укртранслізинг”, м. Київ, Харківського державного авіаційного
виробничого підприємства, м. Харків,
про стягнення 1 545 100 грн. 64 коп. вартості предмету лізингу
за договором фінансового лізингу та визнання недійсною частини
додаткової угоди,
за участю представників:
ВАТ “Авіакомпанія “Одеські авіалінії” –Король О.І. (дов. від
15.06.2005 р.), Стльницького І.В. (дов. від 15.08.2005 р.),
ВАТ Лізингової компанії “Укртранслізинг” – Ткачук О.О. (дов.
№ 1/5д від 01.07.2005 р.),
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 року позивач ВАТ Лізингова компанія
“Укртранслізинг” пред”явив у господарському суді позов до
відповідача ВАТ “Авіакомпанія “Одеські авіалінії” про стягнення
заборгованості в сумі 400 069 коп. 50 коп.
Вказував, що 11.01.2002 року між ним та відповідачем був
укладений договір фінансового лізингу № 8/01/02, відповідно до
умов якого він передав у платне користування відповідача на
умовах фінансового лізингу літак “АН-140”, а останній відповідно
до п. 9.1 договору зобов”язався здійснювати фінансові платежі
згідно з Графіком лізингових платежів та додатку № 6 від
31.03.2003 року до Договору фінансового лізингу.
У зв”язку з невиконанням відповідачем зобов”язань щодо сплати
лізингових платежів та наявністю заборгованості в сумі 1 155 230
грн.28 коп. , вони дійшли згоди про укладення Додаткової угоди
№ 11 до договору фінансового лізингу № 8/01/02 від 11.01.2002 р.
про дострокове припинення дії Договору лізингу та про сплату
відповідачем заборгованості по лізингових платежах рівними
частками по 96 269 грн.19 коп. щомісяця, починаючи з 1.07.2004
року по 30.06.2005 року.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов”язань по сплаті
лізингових платежів та погашення заборгованості на умовах
додаткової угоди, позивач просив стягнути з відповідача 386 076
грн. основного боргу, 8 988 грн. 64 коп. пені відповідно до
п. 3.2 Додаткової угоди до договору лізингу, 1 740 грн. 76
коп. 3% річних, 2 445 грн. 34 коп. індексу інфляції, 17 700 грн.
витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У березні 2005 року позивач доповнив свої вимоги, посилаючись на
збільшення розміру заборгованості, просив стягнути на його
користь з відповідача 770 153 грн. 53 коп. основного боргу, 35
436 грн. 70 коп. пені, 37 308 грн. 39 коп. індексу інфляції, 6
738 грн. 84 коп. річних за прострочення виконання грошового
зобов”язання, судові витрати.
У грудні 2004 року відповідач, заперечуючи проти позову,
пред”явив зустрічний позов до ВАТ Лізингова компанії
“Укртранслізинг” про стягнення 1 545 100 грн. 64 коп. вартості
предмету лізингу за договором фінансового лізингу.
У лютому 2005 року позивач за зустрічним позовом доповнив свої
вимоги. Посилаючись на невідповідність до вимог ч. 3 ст. 653 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
пунктів 3, 3.2, 4 Додаткової угоди № 11 від
30.06.2004 року до Договору фінансового лізингу № 8/01/02, яким
встановлено, що дія Договору продовжується в частині зобов”язань
лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів і
відповідальності за несвоєчасну сплату лізингових платежів та в
частині визначення сум заборгованостей за об”єкт лізингу,
позивач за зустрічним позовом просив задовольнити його вимоги
про стягнення коштів та про визнання недійсною частини
Додаткової угоди до Договору лізингу, як такої, що укладена під
впливом помилки.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2005 року
до участі у справі в якості іншого відповідача за зустрічним
позовом притягнуто Харківське державне авіаційне виробниче
підприємство, як виробника майна, що є предметом Договору
лізингу та як сторону у Договорі лізингу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.07.2005
року (суддя Малярчук І.А.) первісний позов задоволено.
Постановлено стягнути з ВАТ “Авіакомпанія “Одеські авіалінії” на
користь позивача 770 153 грн. 52 коп. заборгованості по
лізинговим платежам, 35 436 грн. 40 коп. пені., 37 308 грн. 39
коп. індексу інфляції, 6 738 грн. 84 коп. 3% річних, 1 700 грн.
в повернення витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та стягнути
6 796 грн. 37 коп. держмита на користь держави.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення в частині задоволення вимог позивача мотивоване
неналежним виконанням відповідачем умов Договору фінансового
лізингу щодо сплати лізингових платежів в порядку і на умовах
встановлених договором на додатковою угодою № 11 від 11.01.2002
року та посиланнями на ст. ст. 525, 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення
мотивоване безпідставністю вимог та посиланнями на п. 4 ст. 653
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких сторони не наділені правом
вимагати повернення того, що було виконане ними до моменту зміни
або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
8.09.2005 року (колегія суддів у складі: Шевченко
В.В.-головуючий, Бєляновський В.В., Мирошниченко М.А.) рішення в
частині стягнення з відповідача ВАТ “Авіакомпанія “Одеські
авіалінії” на користь держави 6 796 грн. 37 коп. держмита
змінено та постановлено стягнути з останнього на користь держави
85 грн. держмита з вимог немайнового характеру. В решті рішення
залишено без змін.
У касаційній скарзі ВАТ “Авіакомпанія “Одеські Авіалінії”
просить скасувати постановлені у справі рішення місцевого
господарського суду та постанову апеляційної інстанції з підстав
їх невідповідності до вимог норм матеріального права, зокрема
ст. ст. 604, 229, 653, 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, та передати
справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду
відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на
всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
укладеного між ВАТ Лізингова компанія “Укртранслізинг”
(лізингодавцем) та Державною авіакомпанією “Одеські авіалінії”,
правонаступником якого є ВАТ “Авіакомпанія “Одеські авіалінії”
(лізингоодержувачем) договору фінансового лізингу № 8/01/02 від
11.01.2002 року, відповідно до умов якого лізингодавець передав
лізингоодержувачеві у платне користування на умовах фінансового
лізингу Літак “АН-140”, а останній відповідно до п. 6.2.3
зобов”язався своєчасно та в повному обсязі за погодженим з
лізингодавцем графіком (додаток № 6 до Договору) виплачувати
лізинові платежі та з Додаткової угоди до Договору № 11 від
30.06.2004 року про припинення дії договору, за винятком
зобов’язань лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів та
відповідальності за несвоєчасне перерахування лізингових
платежів, відповідно до умов якої лізингоодержувач по акту
приймання-передачі повертає лізингодавцеві предмет лізингу,
зобов”язання вважаються припиненими з часу підписання Додаткової
угоди та акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 13.5 Договору при припиненні його дії з підстав
несплати лізингоодержувачем лізингових платежів строком понад 2
місяця (п. 13.3) лізингоодержувач зобов”язаний сплатити
лізингодавцю суму закриття угоди, яка включає заборгованість за
всіма передбаченими договором платежами, що не сплачені до
моменту припинення дії договору, а також в інших випадках,
передбачених законодавством.
Задовольняючи вимоги первісного позову, місцевий господарський
суд повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини даної
справи, правильно встановив, і виходив з того, що 11.01.2002р.
між ВАТ „Укртранслізинг” (лізингодавець) та ВАТ „Авіакомпанія
„Одеські авіалінії” (лізингоодержувач) укладено договір
фінансового лізингу № 8/01/02, згідно умов якого на підставі
акту приймання-передачі лізингодавець передав, а
лізингоодержувач прийняв у строкове платне користування на
умовах фінансового лізингу літак АН-140 та зобов’язався
сплачувати за використання літака плату у вигляді щомісячних
лізингових платежів в розмірі та у строки, встановлені
договором.
Протягом дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач не
виконував обов’язків з своєчасної оплати лізингових платежів, у
зв’язку з чим виникла заборгованість з лізингових платежів.
30.06.2004 р. сторони домовились про припинення договору
фінансового лізингу та про погашення лізингоодержувачем існуючої
на дату припинення договору заборгованості з оплати лізингових
платежів протягом року до 30.06.2005 р. рівними щомісячними
платежами (пункт 3.2. додаткової угоди).
Після припинення дії договору фінансового лізингу
лізингоодержувач не виконував зобов’язання з погашення
заборгованості по лізингових платежах, у зв’язку з чим
лізингодавець звернувся до господарського суду з позовом про
примусове стягнення суми заборгованості, яка станом на дату
розгляду судом становила 770 153,52 гривень, суми пені в розмірі
35 436,70 гривень, суми збитків від інфляції в розмірі 37 308,39
гривень, 3% річних за прострочення в розмірі 6 738,84 гривень.
Виходячи з матеріалів справи та встановлених судами обставин,
судова колегія зазначає, що договір фінансового лізингу від
11.01.2002р. № 8/01/02 до моменту його припинення додатковою
угодою сторін від 30.06.2004р. № 11 виконано лізингодавцем
відповідно до положень договору, а саме –лізингодавцем надано
лізингоодержувачу літак АН-140, визначений договором, для
використання на умовах фінансового лізингу, при цьому
лізингоодержувачем зобов’язання з оплати лізингових платежів
виконані не в повному обсязі та з порушенням термінів їх сплати.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, після
припинення дії договору фінансового лізингу літак повернено
лізингоодержувачем за актом приймання-передачі лізингодавцю. При
цьому, за період дії договору за лізингоодержувачем виникла
заборгованість з оплати лізингових платежів, яка не погашена до
часу розгляду справи судом та є предметом розгляду за первісним
позовом.
Відповідно до статей 151, 161, 162, 171 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а
при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно
ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не
допускається.
Відповідно до ст. 598 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється частково або у повному обсязі на підставах,
встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 653 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі розірвання
договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або
розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з
моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання
договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено
характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається
у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з
моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору
законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того,
що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або
розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно
дійшли висновку про те, що внаслідок підписання сторонами
Додаткової угоди від 30.06.2004р. № 11 дію договору фінансового
лізингу припинено, при цьому сторони дійшли згоди щодо
встановлення певного порядку погашення заборгованості з
лізингових платежів, що склалася станом на дату припинення дії
договору, а саме – шляхом щомісячної сплати рівними частками
протягом року до 30.06.2005 р.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що
заборгованість за договором фінансового лізингу виникає не з
факту укладання додаткової угоди до договору, якою суму такої
заборгованості визначено в певному розмірі, а з самого факту
нарахування лізингових платежів відповідно до умов договору
фінансового лізингу протягом його дії. При цьому, існування
заборгованості по договору фінансового лізингу станом на дату
підписання додаткової угоди від 30.06.2004 р. підтверджено актом
звірки взаєморозрахунків, підписаним сторонами станом на
01.07.2004 р, який є в матеріалах справи.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність
підстав до визнання недійсним пункту 4 додаткової угоди від
30.06.2004 р. № 11 до договору фінансового лізингу як такого, що
суперечить вимогам ст. 653 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, слід вважати
правильними, відповідними до матеріалів та обставин справи, а
також до вимог норм матеріального права, закону, що застосовані
судами до врегулювання спірних правовідносин.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсними пунктів
3, 3.2. додаткової угоди від 30.06.2004 р. № 11, як таких, що
вчинені під впливом помилки згідно ст. 229 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, суди першої та апеляційної інстанцій правильно
встановили, що в разі припинення дії договору заборгованість, що
склалася до моменту його припинення, підлягає погашенню за
будь-яких умов, тобто Додатковою угодою від 30.06.2004 р.
сторони лише змінили порядок погашення такої заборгованості та
здійснили реструктуризацію існуючої заборгованості, встановивши
обов’язов лізингоодержувача з її погашення рівними частинами
щомісячно протягом року до 30.06.2005 р.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про фінансовий лізинг”
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
до зобов”язань лізингоодержувача віднесено
своєчасну сплату лізингових платежів.
Крім того, статтею 16 цього Закону ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
передбачено, що
сплата лізингоодежувачем у складі лізингових платежів не тільки
винагороди лізингодавцю за отримане майно, й сум, які
відшкодовують при кожному платежі частину вартості предмету
лізингу, компенсують проценти за залучений кредит, страхові
платежі за договором страхування предмета лізингу та інші
витрати лізингодавця, що безпосередньо пов”язані з виконанням
договору лізингу.
Наслідки відмови від договору лізингу встановлені ст. 7 Закону
України “Про фінансовий лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, відповідно до
якої лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків,
у тому числі й повернення платежів, що були сплачені
лізингодавцю, лише у випадку відмови лізингоодержувача від
договору лізингу у разі якщо лізингодавець допустив прострочення
передачі предмета лізингу більш ніж 30 днів, за умови, що
договором лізингу не передбачено іншого строку.
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення
лізингових платежів та визнання Додаткової угоди до договору
фінансового лізингу, місцевий господарський суд правильно
виходив з того, що припинення дії договору лізингу за згодою
сторін не є підставою до повернення лізингових платежів та
виклали у своїх постановах відповідні до матеріалів справи
висновки про те, що позивач за зустрічним позовом, відповідно до
вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не довів в суді факту
наявності обставин, укладення угоди під впливом помилки, з якими
закон пов”язує настання таких наслідків, як визнання угоди
недійсною.
З наведеними висновками правильно погодився суд апеляційної
інстанції, розглядаючи справу в апеляційному провадженні та
підставно залишив рішення місцевого суду без змін.
Твердження касаційної скарги про помилковість висновків суду
щодо характеру спірних правовідносин грунтуються на
неправильному тлумаченні норм права, не відповідають
встановленим судами обставинам і тому їх належить залишити поза
увагою. З зазначених підстав слід вважати необгрунтованими і
посилання на неправильне застосування судами вимог норм
матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань
позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Авіакомпанія “Одеські авіалінії” залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
8.09.2005 року у справі № 19/257-04-8794 залишити без змін.