ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.11.2005 Справа N 17/230-04-6235
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Татарбунарський
виноробний завод" на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 15 червня 2005 року у справі
N 17/230-04-6235 за позовом Регіонального відділення Фонду
Державного майна України по Одеській області до товариства з
обмеженою відповідальністю "Татарбунарський виноробний завод" про
розірвання договору та стягнення суми, за зустрічним позовом
про визнання недійсною додаткової угоди та зобов'язання укласти
додаткову угоду
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 року Регіональне відділення Фонду Державного
майна України по Одеській області звернулось до господарського
суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю "Татарбунарський виноробний завод", з урахуванням
уточнених вимог, про розірвання договору оренди та стягнення
заборгованості по орендній платі в сумі 323248,33 грн. і
37272,69 грн. пені, посилаючись на невиконання відповідачем своїх
зобов'язань щодо внесення орендних платежів, передбачених
договором оренди від 14 січня 1993 року та додатковою угодою від
9 квітня 2003 року.
Заперечуючи проти позову, відповідач звернувся із зустрічним
позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 9 квітня
2003 року та зобов'язання позивача укласти додаткову угоду до
договору оренди від 14 січня 1993 року про застосування орендної
ставки 3%.
Рішенням господарського суду Одеської області від 7 січня
2005 року в позові про розірвання договору оренди та стягнення
суми відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково. Додаткову угоду від
9 квітня 2003 року до договору оренди від 14 січня 1993 року
визнано недійсною, зобов'язано позивача укласти додаткову угоду до
договору оренди від 14 січня 1993 року з застосуванням орендної
ставки 3%.
В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
15 червня 2005 року вказане рішення скасовано та прийняте нове
рішення, яким первісний позов задоволено частково. Стягнуто з
відповідача на користь позивача 113118,41 грн. заборгованості по
орендній платі, 5048,76 грн. пені та судові витрати.
В решті частини первісного позову та у задоволенні
зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
суду другої інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити
без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанови прийнята з
порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без
змін, посилаючись на відсутність підстав для її скасування.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 23 листопада
2005 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти
них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми
судовими інстанціями, 14 січня 1993 року між Регіональним
відділенням Фонду державного майна України по Одеській області і
організацією орендарів орендного підприємства "Татарбунарський
виноробний завод", правонаступником якого є відповідач, укладено
договір оренди цілісного майнового комплексу "Татарбунарський
виноробний завод" на строк до 14 січня 1998 року.
В подальшому за згодою сторін договірні відносини між ними не
були припинені і відповідно до чинного законодавства України
договір оренди вважався продовженим на той же строк і на тих самих
умовах.
9 квітні 2003 року між сторонами укладено додаткову угоду,
якою визначено умови договору оренди, в тому числі орендну плату в
розмірі 367040 грн. за рік, що складає 8 відсотків до залишкової
вартості основних засобів, на підставі Методики розрахунку
орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України
від 4 жовтня 1995 року N 786 ( 786-95-п ) (786-95-п)
зі змінами, внесеними
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2000 року N 75
( 75-2000-п ) (75-2000-п)
, а також визначено строк дії додаткової угоди три
роки з моменту підписання.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову
та задоволення зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що
визначений додатковою угодою розмір орендної плати не відповідає
Методиці розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою
Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року N 786
( 786-95-п ) (786-95-п)
зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів
України від 19 січня 2000 року N 75 ( 75-2000-п ) (75-2000-п)
, а відповідач не
має заборгованості по орендній платі, з урахуванням того, що
розмір орендної плати повинен складати 3% до залишкової вартості
основних засобів. При цьому, суд виходив з того, що устаткування
цілісного майнового комплексу переданого в оренду відповідачу, не
містить обладнання для виробництва кінцевої продукції,
використовується виключно для первинної переробки винограду та
зберігання виноматеріалів. Даний об'єкт запроектований та
збудований у 1973 році згідно проектної документації як
підприємство по переробці винограду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове
рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову і часткове
задоволення первісного позову, суд другої інстанції послався на
те, що цілісний майновий комплекс "Татарбунарський виноробний
завод", переданий в оренду відповідачу, є підприємством по
виробництву вин, дане підприємство віднесене до харчової
промисловості, а тому, згідно Методики розрахунку і порядку
використання орендної плати за оренду державного майна
( 786-95-п ) (786-95-п)
, при визначенні розміру орендної плати повинна
застосовуватись орендна ставка 8% до залишкової вартості
орендованих основних засобів, яка визначена додатковою угодою.
Підстав для визнання додаткової угоди недійсною, як і для
розірвання договору оренди немає.
Оскільки відповідач не в повному обсязі сплачував орендну
плату, суд дійшов висновку про необхідність стягнення
заборгованості орендних платежів в сумі 113118,41 грн. та пені у
розмірі 5048,76 грн.
Проте з висновками суду другої інстанції погодитись не можна.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
строк договору оренди, як його
істотна умова, визначається за погодженням сторін. В разі
відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну
договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії
договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих
самих умовах, які були передбачені договором.
Встановивши, що протягом одного місяця після закінчення
строку дії договору оренди від 14 січня 1993 року жодна із сторін
договору не ставила питання про припинення або зміну договору
оренди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те,
що договір оренди від 14 січня 1993 року є продовженим на той же
строк і на тих самих умовах.
Згідно п. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
методика розрахунку та порядок
використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у
державній власності, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року
N 786 ( 786-95-п ) (786-95-п)
зі змінами, внесеними Постановою Кабінету
Міністрів України від 19 січня 2000 року N 75 ( 75-2000-п ) (75-2000-п)
,
затверджена Методика розрахунку орендної плати.
Додатком N 1 до Методики ( 786-95-п ) (786-95-п)
визначено, що за
використання цілісних майнових комплексів державних підприємств
харчової промисловості встановлена орендна ставка 8% від
залишкової вартості основних засобів, а за використання інших
об'єктів, не вказаних в додатку - 3%.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року
затверджено Положення про порядок і умови надання пільг з орендної
плати орендарям майна державних підприємств ( 271-96-п ) (271-96-п)
, яке
визначає надання пільг з орендної плати орендарям цілісних
майнових комплексів державних підприємств, і їх структурних
підрозділів, з метою запобігання їх банкрутству, поліпшенню
фінансового становища.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
розмір орендної плати може бути
змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути
змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в
інших випадках, передбачених законодавством України.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно умов
договору оренди сторонами визначено розмір орендної плати - 3% до
залишкової вартості орендованих основних засобів.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для
зміни розміру орендної плати, до 8%, з урахуванням того, що
відповідач на протязі більш як 10 років сплачував орендну плату за
ставкою 3%, орендований цілісний майновий комплекс не містить
устаткування для виготовлення кінцевої продукції - винних напоїв,
щоб давало підстави для віднесення його згідно класифікації видів
економічної діяльності до підприємств по виробництву вин, а отже
до харчової промисловості, відповідає вказаним вище нормам права.
Висновки суду другої інстанції ґрунтуються без урахування
вказаних обставин, а тому постанову апеляційного господарського
суду не можна визнати такою, що постановлена з дотримання норм
матеріального та процесуального права і вона підлягає скасуванню.
Рішення суду першої інстанції ґрунтуються на правильному
застосуванні норм матеріального права до встановлених фактичних
обставин справи і їх правильній юридичній оцінці, а тому відсутні
підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Татарбунарський виноробний завод" задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
15 червня 2005 року у справі N 17/230-04-6235 скасувати, а рішення
господарського суду Одеської області від 7 січня 2005 року
залишити без змін.
Головуючий В.С.Перепічай
Судді І.В.Вовк
П.А.Гончарук