Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко

В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І. М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк (далі –відділення Фонду)

на рішення господарського суду Донецької області від 13.07.2005

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2005

зі справи № 35/144

за позовом відділення Фонду

до державного підприємства “Управління соціальної сфери Державної холдінгової компанії “Добропіллявугілля”, м. Добропілля (далі –ДП “Добропіллявугілля”)

про стягнення штрафних санкцій у сумі 36 948,00 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2002 році.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2005 (суддя Мальцев М.Ю.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2005 (колегія судді в у складі: Кондратьєва С.І. –головуючий, судді Калантай М.В., Старовойтова Г.Я.), у задоволенні позову відмовлено. Зазначені рішення судових інстанцій зі справи з посиланням на приписи статті 18 –20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (875-12) (далі – Закон (875-12) ), пунктів 1, 3, 5 та 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (314-95-п) (далі - Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) ), мотивовано відсутністю вини ДП “Добропіллявугілля” у невиконанні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році, оскільки позивачем не доведено направлення інвалідів на підприємство відповідача з метою працевлаштування. Судом апеляційної інстанції з посиланням на припис статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) додатково мотивовано свою постанову тим, що з моменту введення мораторію у справі про банкрутство ДП “Добропіллявугілля” відділення Фонду не може вимагати стягнення штрафних санкцій.

У касаційній скарзі від 29.08.2005 до Вищого господарського суду України відділення Фонду просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.07.2005 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2005 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаргу з посиланням на приписи статей 18-20 Закону (875-12) мотивовано тим, що ДП “Добропіллявугілля” не доведено вчинення дій зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У відзиві ДП “Добропіллявугілля” на касаційну скаргу міститься прохання залишити судові рішення по суті спору зі справи без змін. Мотивами відзиву з посиланням на посиланням на приписи статті 18 Закону (875-12) , статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) та судову практику Верховного Суду України зазначено те, що, по-перше, обов’язок підприємства створювати робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування і, по-друге, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП “Добропіллявугілля” у зв’язку з порушенням справи про банкрутство відповідача.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін в судове засідання не з’явилися.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

- відповідно до поданого ДП “Добропіллявугілля” звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2002 рік середньооблікова чисельність штатних працівників у звітному періоді становила 723 особи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –29 осіб (723 чол. х 4%); чисельність інвалідів - штатних працівників, які працювали на підприємстві у цей період - 17 осіб;

- Добропільським міським центром зайнятості повідомлено, що у 2002 році інваліди на ДП “Добропіллявугілля” не направлялись.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення від 13.07.2005 щодо ДП “Добропіллявугілля” було введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів на підставі ухвали від 04.05.2005 про порушення справи № 5/79б про банкрутство відповідача.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення ДП “Добропіллявугілля” штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону (875-12) .

Попередніми судовими інстанціями недостатньо повно встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи. Відповідно до вимог чинного законодавства встановлено певні вимоги до створення робочих місць для інвалідів на підприємствах та порядку працевлаштування інвалідів на підприємствах.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону (875-12) в редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі справи, працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. У постанові від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 (v_118700-05) Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначених у статті 18 Закону (875-12) , за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неможливість з’ясування наявності порушення, передбаченого статтею 20 Закону (875-12) , лише на підставі даних звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ. Проте, судовими інстанціями не досліджено: чи повідомляв ДП “Добропіллявугілля” органи працевлаштування інвалідів про наявність на його виробництві вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244 (z0464-98) : звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення” (665/97-ВР) , для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами:... 14 - інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Проте, судовими інстанціями не досліджувались фактичні дані щодо повідомлення ДП “Добропіллявугілля” звітами за формами N 3-ПН органи працевлаштування про наявність на його підприємстві протягом звітного періоду вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. У матеріалах справи немає копій примірників звітів за формою державної статистичної звітності № 3-ПН. Тому касаційна інстанція дійшла висновку про порушення попередніми судовими інстанціями зі справи правил оцінки доказів, визначених у статті 43 ГПК (1798-12) .

Одним з мотивів відмови у позові судом апеляційної інстанції названо введення щодо ДП “Добропіллявугілля” мораторію на задоволення вимог його кредиторів у зв’язку з порушенням справи про банкрутство відповідача. Проте, апеляційна інстанція дійшла помилкового висновку, що наслідком введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача має стати безумовна відмова у позові до нього в інший справі. Зміст частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) не дає підстав для такого висновку.

Згідно з приписом цієї норми протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів, в тому числі і наказу господарського суду, виданого відповідно до судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому рішення судових інстанцій зі справи підлягають скасуванню, а ця справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1 статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено вичерпний перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір з цієї справи відноситься до підвідомчості господарських судів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів зі справи № 35/144 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 13.07.2005 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2005 з цієї справи скасувати.

Справу № 35/144 передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.