ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 25/155
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу акціонерного комерційного банку
“Форум” в особі Дніпропетровської філії акціонерного
комерційного банку “Форум”, м. Дніпропетровськ (далі –АКБ
“Форум”)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.07.2005
зі справи № 25/155
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ (далі
–відділення Фонду)
до АКБ “Форум”
про стягнення 15037,50 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –не з’явились,
АКБ “Форум” –Науменка А.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 15037,50 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
02.06.2005 (суддя Чередко А.Є.) у задоволенні позову відмовлено.
Назване рішення з посиланням на приписи статей 18-20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (далі –Закон
( 875-12 )), пункту 10 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі - Положення № 314
( 314-95-п )), мотивовано тим, що обов’язок працевлаштування
інвалідів покладено на органи соціального захисту населення,
перелічені у частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ), в
зв’язку з чим відповідач не може бути суб’єктом відповідальності
за невиконання зазначеного нормативу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.07.2005 (колегія суддів у складі: суддя Ясир Л.О.
–головуючий, судді Герасименко І.М., Пруднікова В.В.) рішення
суду першої інстанції з даної справи скасовано; позов
задоволено: з АКБ “Форум” на користь відділення Фонду стягнуто
15037,50 грн. штрафних санкцій, а також судові витрати. У
прийнятті цієї постанови апеляційний господарський суд виходив з
того, що АКБ “Форум” не повідомляв на протязі 2002 року органи
працевлаштування інвалідів про вільні місця і вакантні посади на
підприємстві, на яких могла використовуватися праця інвалідів, а
тому відповідачем не доведено факту вжиття усіх залежних від
нього заходів для виконання встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЯКБ
“Форум” просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції
та залишити в силі рішення місцевого господарського суду з
даного спору, посилаючись на неправильне застосування
апеляційним судом норм матеріального права. Так, мотивом
касаційної скарги зазначено те, що створення підприємством для
інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм
реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого
зобов’язані займатись органи та організації, визначені у частині
першій статті 18 Закону. Крім того, як зазначає скаржник,
відсутність у відповідача облікованого прибутку у звітному
періоді виключає можливість накладення на АКБ “Форум” штрафних
санкцій в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- середньооблікова чисельність штатних працівників на
підприємстві відповідача у звітному 2002 році становила 40 осіб;
чотиривідсотковий норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів складав 3 особи, у той час коли у звітному періоді в
АКБ “Форум” було працевлаштовано лише 2 особи, яким встановлено
інвалідність;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати штатного
працівника на підприємстві відповідача у 2002 році (15037,50
грн.) розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене робоче
місце для працевлаштування інваліда у звітному році становить
15037,50 грн., які самостійно АКБ “Форум” не сплачено;
- АКБ “Форум” не повідомляло протягом 2002 року державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
наявність вільних робочих місць, на яких могла використовуватись
праця інвалідів, що підтверджується даними статистичних звітів
за формою № 3-ПН та листом управління праці та соціального
захисту населення Бабушкінської районної ради від 27.10.2004
№ 2013;
- державними органами працевлаштування у 2002 році інваліди для
працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення № 314 ( 314-95-п )
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до пункту 5 Положення № 314 ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. У
пункті 14 Положення № 314 ( 314-95-п ) визначено, що
підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за
власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03
( n0060700-04 ), від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 )
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування органів соціального захисту населення про наявність
вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може
використовуватись праця осіб з обмеженою працездатністю.
Тому судом апеляційної інстанції правильно мотивовано
помилковість висновку місцевого господарського суду про
відсутність вини відповідача у недотриманні зазначеного
нормативу.
Посилання скаржника про неможливість накладення на підприємство
стягнень в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) у випадку
відсутності облікованого прибутку у звітному періоді також не
можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України.
Так, відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, Закон ( 875-12 ) не ставить обов’язок щодо сплати санкцій
у залежність від наявності чи відсутності прибутку, а вказує
лише джерело сплати виходячи з того, що сплачені чи стягнуті за
рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені
підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.
Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові
Верховного Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи
№ 1/255.
З урахуванням викладеного, на думку Вищого господарського суду
України, оскаржувану постанову прийнято з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, а відтак передбачених
підстав для скасування цього судового акта не вбачається.
Керуючись статтями 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.07.2005 зі справи № 25/155 залишити без змін, а касаційну
скаргу акціонерного комерційного банку “Форум” в особі
Дніпропетровської філії акціонерного комерційного банку “Форум”
–без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь