ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 23/265
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача Чулой І.С. –дов. від 17.08.2005 року
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
третіх осіб Куратченко І.В. –дов. від 18.11.2005
року
не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “Брокерська фірма
касаційну скаргу “Восток”
на рішення господарського суду Запорізької
області від 19.07.2005 року
у справі № 23/265 господарського суду
Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Брокерська фірма
“Восток”
до Колективного сільськогосподарського
підприємства “Південне”
третя особа, яка не Вільнянська міжрайонна державна
заявляє самостійних податкова інспекція Запорізької
вимог на предмет спору області
на стороні позивача
третя особа, яка не Закрите акціонерне товариство
заявляє самостійних комерційний банк “ПриватБанк” в особі
вимог на предмет спору Запорізького регіонального управління
на стороні відповідача
Про визнання дійсним договору від 30.06.2004 року № 29
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Брокерська фірма
“Восток” звернулося до господарського суду з позовом про
визнання дійсним договору купівлі-продажу об’єкту нерухомості
від 30.06.2004р. на підставі статті 220 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
в зв’язку з ухиленням продавця –колективного
сільськогосподарського підприємства “Південне” від нотаріального
посвідчення даного договору.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.07.2005
року (суддя Садовий І.В.) позивачу у задоволенні позовних вимог
відмовлено з мотивів перебування усього майна продавця під
арештом під час укладання спірного договору, а також
недоведеності ухилення продавця від нотаріального посвідчення
договору.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням місцевого суду,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
Запорізької області від 19.07.2005р. скасувати, прийняти нове
рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При
цьому скаржник посилається на порушення судом першої інстанції
норм матеріально та процесуального права, яке полягає в
незастосуванні статей 334, 640 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, неправильному застосуванні статей 220, 657
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, та неправильному
застосуванні статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В апеляційному порядку вказане рішення не переглядалось.
Відповідач не направив відзив по суті позовних вимог; не
скористався правом участі в судовому засіданні; направлена на
його адресу кореспонденція повернулась без вручення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та третьої особи - Вільнянської міжрайонної державної
податкової інспекції Запорізької області, присутніх у судовому
засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення в рішенні господарського суду, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового
комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого
майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню та державній реєстрації.
Згідно частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або
державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального
посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і
нотаріального посвідчення, і державної реєстрації –з моменту
державної реєстрації.
Право власності на майно за договором, який підлягає
нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого
посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду
про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним
(частини 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
Водночас статтею 220 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що в разі, якщо сторони домовились щодо всіх
істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами,
і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із
сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може
визнати такий договір дійсним. У такому разі наступне
нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та
відповідачем –КСП “Південне” було укладено договір
купівлі-продажу об’єкту нерухомості № 29 від 30.06.2004р.,
відповідно до умов якого продавець –КСП “Південне” взяв на себе
зобов’язання продати покупцю - ТОВ “Брокерська фірма “Восток”
адміністративну будівлю за адресою: м. Запоріжжя, вул.
Центральна 10, інв. № 420100120.
На виконання умов договору продавець передав покупцю об’єкт
нерухомості згідно акта прийому –передачі від 01.07.2004р., а
покупець перерахував вартість майна в повному обсязі, однак
нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не здійснено.
Також судом першої інстанції встановлено, що ухвалою
господарського суду Запорізької області від 18.02.2005р. по
справі № 19/51 порушено провадження у справі про банкрутство КСП
“Південне”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;
ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.07.2005р.
КСП “Південне” визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну
процедуру.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що на
час укладання спірного договору від 30.06.2004р. № 29 все майно
КСП “Південне” знаходилось під арештом згідно постанови відділу
державної виконавчої служби Вільнянського районного управління
юстиції на виконання ухвали господарського суду Запорізької
області від 16.04.2004р. по справі № 17/146, що унеможливлювало
відчуження ним майна, а також з мотивів недоведеності позивачем
ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору.
Проте такий висновок суду не відповідає нормам матеріального
права, що регулюють вказані спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
(із змінами та доповненнями), з дня
прийняття господарським судом постанови про визнання боржника
банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури укладення угод,
пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна
третім особам, допускається в порядку, передбаченому відповідним
розділом вище вказаного Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Згідно пункту 2 статті 220 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визнання спірного договору дійсним судом є можливим за наявності
умов, перелічених у вище зазначеній нормі законодавства; однак
зазначення на те, що такий договір суд “може визнати дійсним”
вказує на можливість відмови судом у задоволенні позовних вимог
про визнання договору дійсним, навіть за наявності встановлених
частиною 2 статті 220 вище вказаного кодексу умов з врахуванням
інших обставин, що впливають на правомірність вчинення сторонами
такого договору.
При цьому суду, вирішуючи спір, належало з’ясувати наявність чи
відсутність обставин, що впливають на правомірність вчинення
сторонами правочину, на той момент, з яким Цивільний Кодекс
України ( 435-15 ) (435-15)
пов’язує визнання договору укладеним, та
виникнення, зміну та припинення прав та обов’язків сторін за
даним договором.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції покликався на
обставини, які, на його думку, впливали на дійсність договору та
існували у момент його підписання сторонами у простій письмовій
формі –30.06.2004р.
Натомість судом не досліджено існування обставин, що впливають
на правомірність вчинення спірного договору на момент, коли
договір купівлі-продажу нерухомого майна є укладеним, а сторони
за ним набувають відповідних прав та обов’язків відповідно до
положень статей 334 та 640 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від
29.12.76 р. “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
обґрунтованим
визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які
мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені
обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають
дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими
в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що оскаржуване рішення не може
вважатись законним та обґрунтованим, оскільки прийнято за
неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм
матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на це, рішення господарського суду Запорізької області
від 19.07.2005р. підлягає скасуванню, а справа направленню на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід
врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до
вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Брокерська фірма “Восток” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 19.07.2005р.
у справі № 23/265 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач