ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 17/93
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Корпорація “Зіко” на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 06.07.2005р.
у справі № 17/93 господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Інсас, Великі мости”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
“Корпорація “Зіко”
про стягнення 328 364,29грн.
за участю представників:
ТОВ “Інсас, Великі мости” –Марченко Р.В,;
ТОВ “Корпорація “Зіко” – не з’явилися
В С Т А Н О В И Л А:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інсас, Великі мости”
звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з
позовом та просило суд стягнути з Товариства з обмеженою
відповідальністю “Корпорація “Зіко” 328 364,29грн., у т.ч. 236
649,01грн. основної заборгованості, 20 375грн. пені, 58
524,09грн. збитків від інфляції, 12 815,89горн. в рахунок трьох
процентів річних.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що
відповідач не виконав у встановлений договором № 2/ПР від
12.06.2002р. строк у повному обсязі взяті на себе зобов’язання
щодо оплати поставленого йому товару у липні-жовтні 2003р.
(а.с.2-3).
До прийняття рішення у цій справі від відповідача –ТОВ
“Корпорація “Зіко” відзиву на позов не надійшло.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
02.06.2005р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення
суду з відповідача на користь позивача стягнуто 222 649,01грн.
основної заборгованості, 20 375,30грн. пені, 58 524,09 збитків
від інфляції, 12 815,89грн. в рахунок трьох процентів річних; в
іншій частині позову –провадження у справі припинено на підставі
п. 1-1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(а.с.35).
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо
оплати поставленого товару в строк, встановлений договором. При
цьому, враховуючи, що після порушення провадження у справі
відповідачем частково погашено заборгованість шляхом
перерахування 14 000грн., провадження у справі в цій частині
припинено за відсутністю предмету спору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
06.07.2005р. рішення господарського суду Івано-Франківської
області від 02.06.2005р. залишено без змін (а.с.69-71).
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ
“Корпорація “Зіко” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, а провадження у справі припинити.
У поданій касаційній скарзі ТОВ “Корпорація “Зіко” посилається
на: порушення норм процесуального права судом апеляційної
інстанції, а саме:
- прийняття судового акта на підставі доказів, які не
відповідають вимогам ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
- розгляд скарги за відсутності представника товариства;
- порушення вимог ст. 42 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки не
взято до уваги доводи ТОВ “Корпорація “Зіко”;
- невідповідність судового акта ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
Крім того, скаржник вказує на невідповідність поданої позовної
заяви вимогам, що пред’являються у відповідності з ст. 54 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції, чинній на момент
виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки
виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій
громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в
силу загальних начал і змісту цивільного законодавства
породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього
цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення
зобов’язань.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судом першої
інстанції та перегляді прийнятого рішення судом апеляційної
інстанції встановлено, що 12.06.2002р. між сторонами у справі
–ТОВ “Інсас, Великі мости” та ТОВ “Корпорація”Зіко” укладено
договір № 2/ПР, за умовами якого позивач брав на себе
зобов’язання передати у власність, а відповідач –прийняти і
оплатити товар на умовах, визначених договором.
Даний договір у відповідності з ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
підставою для виникнення у його сторін певних прав та
обов’язків, визначених ним.
За умовами договору позивачем передано відповідачу товар у
період липень-жовтень 2003р. відповідно до накладних
№ ГПВВ-00109 від 15.07.2003р., № 112 від 18.07.2003р.,
№ ГПВВ-00118 від 01.08.2003р., № 138 від 01.10.2003р. на суму
295 690,29грн.
П. 5.2 договору передбачено, що повна оплата вартості кожної
партії товару здійснюється не пізніше 10 днів з момент отримання
товару.
Як встановлено судами, взяті на себе зобов’язання щодо оплати
товару у встановлений строк відповідачем не виконані.
Між тим, в силу ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
настання строку платежу та порушення зобов’язання), зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться.
Такий же обов’язок визначений і діючими на момент звернення до
суду з позовом та прийняття судових актів нормами.
Так, відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, суб'єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин повинні
виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно
до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності
конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до
вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до
виконання господарських договорів застосовуються відповідні
положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей,
передбачених ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Так, в силу ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів цивільного законодавства, а
за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо
задоволення позову в частині стягнення заборгованості за
переданий товар. При цьому, враховуючи часткове погашення боргу
відповідачем до прийняття рішення у даній справі, судом першої
інстанції правомірно задоволено заявлені вимоги в частині
стягнення 226 649,01грн. –заборгованості на момент прийняття
рішення, а в частині стягнення 14 000грн. основної
заборгованості –провадження у справі припинено на підставі п. 11
ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а суд апеляційної інстанції
правильно залишив без змін рішення суду у цій частині.
Згідно ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів.
Такий же обов’язок боржника, що прострочив виконання грошового
зобов’язання встановлений і ч. 2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Таким чином, судами правильно визнані обґрунтованими вимоги
позивача щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції та
трьох процентів річних.
За порушення зобов’язання щодо проведення оплати за переданий
товар договором передбачена відповідальність у вигляді пені
(п. 8.2 договору).
Враховуючи умови договору, а також вимоги ст.ст. 179,180 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 4 Закону України “Про відповідальність за
невиконання грошових зобов’язань”, ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
ст. 231,232 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, судом вірно задоволено заявлені позивачем
вимоги щодо стягнення пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, письмові
докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій
копії.
Однак, посилання скаржника на невідповідність вказаним вимогам
документів і матеріалів, на підставі яких прийняті судові акти,
не відповідають дійсності.
Також безпідставні і твердження ТОВ “Корпорація “Зіко” щодо
порушення судом апеляційної інстанції його права на участь у
судових засіданнях та надання доказів, враховуючи, що:
- ТОВ “Корпорація “Зіко” у встановленому порядку повідомлено про
час і місце засідання суду апеляційної інстанції –ухвала про
прийняття апеляційної скарги товариства та призначення її до
розгляду на 06.07.2005р. вручена 04.07.2005р. (а.с.38);
- клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у
матеріалах справи відсутнє і відповідачем не подано доказів
направлення його Львівському апеляційному господарському суду до
прийняття оскаржуваної постанови з підтвердженням причин
неможливості направлення свого представника у засідання суду;
- у разі неможливості участі свого представника, відповідач не
був позбавлений права уповноважити іншу особу на представництво
інтересів у суді апеляційної інстанції, а також направити суду
документи і матеріали, які він мав намір подати суду.
Не заслуговують на увагу і інші доводи скаржника викладені ним у
касаційній скарзі.
За таких обставин, постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 06.07.2005р., якою залишено без змін
рішення господарського суду Івано-Франківської області від
02.06.2005р., прийнята з урахуванням норм матеріального та
процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів
не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
06.07.2005р. у справі № 17/93 господарського суду
Івано-Франківської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Зіко” –без
задоволення.