ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 16/275
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Шульги О.Ф.
Суддів Семчука В.В.
Козир Т.П.
розглянувши ДП Фірма “Іст” із 100% іноземним капіталом
касаційні скарги та товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-комерційне підприємство “Ювіс”
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
31.05.2005 року у справі № 16/275
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-комерційного підприємства “Ювіс”
(далі - Підприємство)
До Дочірнього підприємства фірма “Іст” із 100%
іноземним капіталом (далі - Фірма)
відкритого акціонерного товариства
“Експотранс” (далі - Товариства)
Про стягнення 149 354,32 грн.
за участю представників:
позивача: Бондар Ю.В.;
відповідачів: 1. Макаревич С.П. ;
2. не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.08.2004 року (суддя
Ярмак О.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на
користь Підприємства 143 931,32грн. збитків та судові витрати, в
решті позову відмовлено, в позові до Фірми відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
31.05.2005 року (судді Брайко А.І., Бившева Л.І., Розваляєва
Т.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано, позов
задоволено частково, стягнуто з Фірми на користь Підприємства
143 931,32грн. збитків та судові витрати; в решті позову до
Фірми відмовити; в позові до Товариства відмовлено по кожній з
заявлених вимог; стягнуто з Товариства в доход державного
бюджету України 719,66грн. державного мита у зв’язку з поданням
апеляційної скарги; стягнуто з Підприємства на користь
Товариства 719,66грн. витрат понесених при поданні апеляційної
скарги.
Підприємство та Фірма звернулися з касаційними скаргами до
Вищого господарського суду України, в яких просять рішення
місцевого та постанову апеляційного господарських судів
скасувати, оскільки ними порушені норми матеріального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки господарськими судами, колегія суддів
встановила, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, 3.01.2002 року між
позивачем (довіритель) та відповідачем-1 (повірений) був
укладений договір доручення п.п. 1.1-1.3, 3.1,3.8, 3.15, 5.3.2
якого відповідно передбачено: зобов’язання повіреного від імені
довірителя забезпечити перевезення вантажів довірителя;
виконання роботи по транспортно-експедиційному обслуговуванню з
укладанням договорів з перевізниками; обмовлення всіх умов в
разових заявках, що є невід’ємною частиною договору, заявки
повинні бути в письмовій формі і засвідчені печатками довірителя
і повіреного, перевезення здійснюється, зокрема, відповідно до
Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів;
самостійне, а в певних випадках за згодою довірителя, здійснення
повіреним дій, необхідних для виконання доручення; забезпечення
повіреним своєчасності доставки та схоронності вантажів;
відповідальність повіреного за повну чи часткову втрату вантажу
чи за його пошкодження, що сталось з моменту здачі в межах
вартості, зазначеної в товаротранспортних документах.
Відповідно до заявки Підприємства № 909 від 20.05.2003 року на
перевезення вантажу автомобільним транспортом Фірма організувала
перевезення нержавіючих труб, котрі належали Підприємству, за
маршрутом Нікополь (Україна) СREMONA (Італія). Місце розмитнення
товару м. Бергамо.
Для виконання перевезення Фірма залучила Товариство, яке надало
автомобіль (державний номер 08473 НР/03385НР).
Судами встановлено прибуття, реєстрація та надання дозволу на
нічну стоянку вантажу митним постом Бергамо, а також викрадення
вказаного вантажу в ніч з 4 на 5.06.2003 року та подання заяви
про викрадення вантажу.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов’язання повинні
виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до
вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності
таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.п. 1,2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного
перевезення вантажів по дорогам, на яку є посилання в договорі
№ 4 від 3.01.2002 року, перевізник несе відповідальність за
повну або часткову втрату вантажу, що відбулося в проміжок часу
між прийняттям вантажу до перевезення і його здачею; перевізник
звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу
відбулася за обставинами, уникнути які перевізник не міг і
результат яких він не міг запобігти.
Пунктом 5.3.2 Договору доручення № 4 передбачено, що Фірма несе
відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його
пошкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу до
перевезення та до моменту передачі в межах його вартості,
зазначеної в товаротранспортних документах.
Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд підставно
прийшов до висновку про відмову у стягненні збитків з Товариства
та стягнення вказаних збитків з Фірми у зв’язку з невиконанням
зобов’язань по договору.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об’єктивно
дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно
застосували норми процесуального та матеріального права.
Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам
постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.
№ 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами і
доповненнями.
Протилежні доводи оскаржувача не приймаються колегією суддів до
уваги з огляду на приписи ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до яких касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, апеляційним господарським судом помилково стягнуто
з Товариства витрати за подання апеляційної скарги, оскільки
вказана скарга судом задоволена. За таких обставин мито повинно
бути стягнуто з позивача –Підприємства.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-комерційного підприємства “Ювіс” та дочірнього
підприємства фірма “Іст” із 100% іноземним капіталом
задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду скасувати
від 31.05.2005 року змінити в частині стягнення державного мита.
Пункти 5,6 резолютивної частини постанови скасувати.
Стягнути з ДП Фірми “Іст” із 100% іноземним капіталом в доход
державного бюджету України 719,66грн. державного мита за подання
апеляційної скарги.
Доручити господарському суду м. Києва видати наказ. В решті
постанову залишити без змін.