ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 13/443-04
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши у відкритому засіданні матеріали
касаційної скарги сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю “Злагода”,
м. Харків (далі –СТОВ “Злагода”)
На постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 22.06.2005
у справі господарського суду Харківської області
№ 13/443-04
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності
Плотника Вадима Вікторовича, м. Харків
(далі –СПД Плотник В.В.)
до СТОВ “Злагода”
Про стягнення 215 100 грн.
за участю представників сторін:
від позивача –не з’явилися;
від відповідача –не з’явилися.
В С Т А Н О В И Л А:
СПД Плотник В.В. звернувся до суду з позовом до СТОВ “Злагода”
про стягнення боргу в сумі 215 100 грн., оскільки відповідач не
сплачує орендну плату за користування комбайном за договором
оперативної оренди № 2 від 27.07.2001, а також відповідач не
сплатив вартість поставленого товару за договором № 1 від
30.01.2002.
Рішенням господарського суду Харківської області від 04.04.2005
(судді: Водолажська Н.С. –головуючий, Григоров А.М., Подобайло
З.Г.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь
позивача заборгованість у сумі 215 100 грн. та судові витрати,
оскільки позовні вимоги є обгрунтованими та підтверджуються
матеріалами справи.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
22.06.2005 (судді: Бондаренко В.П. –головуючий, Лакіза В.В.,
Токар М.В.) апеляційна скарга відповідача залишена без
задоволення, а рішення без змін з тих самих підстав.
СТОВ “Злагода” звернулося до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського
суду і вважає її такою, що прийнята з порушенням законодавства
та підлягає скасуванню, оскільки судом невірно застосовано
правила статті 15 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, чим
порушено норми матеріального права; також суд помилково послався
на статтю 33 Закону України “Про дорожній рух” ( 3353-12 ) (3353-12)
, тому
що дана стаття не стосується оформлення будь-яких документів про
технічний стан техніки її власником при укладенні ним договорів
відносно вказаної техніки; позивачем не надано відповідачу
талону про проходження комбайном обов’язкового технічного
огляду; після звернення відповідача до інспекції Держтехнагляду
йому було заборонено користуватися вказаним комбайном.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність
застосування судом норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням (стаття 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Судами встановлено, що між СПД Плотник В.В. (позивач) та СТОВ
“Злагода” (відповідач) укладено договір № 2 від 27.07.2001
оперативної оренди, згідно якого позивач передав відповідачу 2
зернозбиральні комбайни Жптфугитйфф E-516 В. Договір діє з
моменту його підписання до повного взаєморозрахунку сторін і
після закінчення його дії за погодженням сторін він може бути
подовжений на такий же строк.
При цьому, розмір орендної плати за один комбайн на час дії
договору встановлено у сумі 74 275 грн., а загальна сума
орендної плати (за два комбайни) становить 148 550 грн. (пункт
3.1 договору).
Згідно договору після закінчення строку оперативної оренди і
повної виплати орендної плати орендар зобов’язаний повернути
техніку орендодавцю в комплектному та технічно справному стані
(пункт 7.1 договору).
Сторонами договору 30.07.2001 підписано акт прийому-передачі,
який містить припис про те, що комбайни повністю укомплектовані
та готові для проведення збиральних робіт.
Судами обох інстанцій також встановлено, що розрахунки в межах
вказаного договору відповідачем проведено на загальну суму 94
000 грн., що підтверджено у наданих сторонами, кожним окремо
актах звірки заборгованості, при цьому дана сума позивачем не
включена в розрахунок позову.
У наступному, між сторонами справи укладено договір б/н від
01.08.2002 щодо права викупу, згідно якого орендодавець передає,
а орендар бере у тимчасове володіння та користування з подальшим
викупом транспортний засіб-зернозбиральний комбайн Fortschritt
E-516 В (номер шасі 14-12204) рік викупу-1985 року, який
відповідає вимогам технічної експлуатації, знаходиться в
комплектному та в робочому стані.
На виконання зазначених договорів відповідачем на користь
позивача перераховано кошти в оплату вартості одного комбайна в
сумі 46 900 грн., а кошти за оренду іншого комбайна на користь
позивача відповідачем не перераховувалися, тому заборгованість з
орендної плати на час звернення з позовом становить 203 100 грн.
У зв’язку з викладеним, суди обох інстанцій правомірно дійшли
висновку, що договір № 2 не виконано в частині проведення
розрахунків з орендної плати.
При цьому, відповідач вважає, що не повинен сплачувати орендну
плату, оскільки позивачем при укладанні договору не надано
відповідачу обов’язкові документи, що підтверджують технічний
стан комбайнів, та документи, що підтверджують право власності
на них.
Проте, дані твердження обгрунтовано не взято до уваги судами
обох інстанцій, оскільки матеріали справи свідчать про
протилежне, зокрема відповідач придбав один з комбайнів, що
неможливо було зробити без даних документів, а також про це
свідчить і акт прийому-передачі майна від 30.07.2001.
Також відповідач посилається на те, що він не повинен був
сплачувати орендну плату, оскільки не міг користуватися
комбайном у зв’язку з забороною його експлуатації відповідно до
приписів інспекції Держтехнагляду № 63 від 27.06.2002 на
підставі відсутності реєстраційних документів.
Між тим, це твердження відповідача суперечить акту від
10.10.2001 про виконання всіх пунктів договору № 2 від
27.07.2001, зокрема використання комбайнів на зернозбиральних
роботах у 2001 році та свій обов’язок перерахувати кошти у сумі
148 550 грн., а також статті 36 Закону України “Про дорожній
рух” ( 3353-12 ) (3353-12)
, у якій зазначено, що власники транспортних
засобів або особи, які їх експлуатують, зобов’язані
забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт щодо
їх технічного обслуговування і ремонту згідно з нормативами,
встановленими виробниками відповідних транспортних засобів.
Також, судами встановлено, що відповідач не надав доказів того,
що позивач був повідомлений про наявність приписів інспектора та
йому було запропоновано прийняти комбайн.
Крім того, відповідно до пункту 4.2.4 договору орендар брав на
себе обов’язки по утриманню техніки у справному стані,
проведенню поточного ремонту та профілактичного обслуговування
згідно технічних рекомендацій.
Між тим, відповідач безпідставно посилається на те, що позивач
повинен був сам забрати комбайн, оскільки пунктом 7.1 договору
сторони передбачили, що саме орендар (відповідач) повертає
техніку в комплектному та технічно справному стані.
Посилання відповідача на те, що проводити розрахунки за оренду
комбайна з.08.2002 року він не зобов’язаний, тому що позивач
листом від 15.12.2004 повідомив відповідача про те, що вважає
договір розірваним, не беруться до уваги з огляду на те, що
судами обох інстанцій встановлено відсутність доказів розірвання
даного договору у встановленому чинним законодавством порядку, а
також це твердження є помилковим, оскільки розірвання договору
оренди не знімає з орендаря (фактичного користувача) обов’язку
оплатити кошти за весь час оренди (користування) майном.
Водночас, у пункті 7.1 договору зазначено, що даний договір діє
з моменту його підписання і до повного закінчення
взаєморозрахунків сторін.
Тобто, даний договір сторонами укладено на невизначений строк
щодо дії договору, тому в цьому випадку застосовуються правила
статті 259 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та статті 763
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
При цьому колегією суддів враховано також і те, що відповідач не
надав акта приймання-передачі повернення майна, або доказів
того, що він просив позивача прийняти або забрати орендований за
договором № 2 від 27.07.2001 комбайн.
Як вбачається з матеріалів справи, між СПД Плотник В.В. та СТОВ
“Злагода” також укладено договір № 1 від 30.01.2002, згідно
якого позивач повинен поставити відповідачу до 05.02.2002 ліс в
кількості 40 м куб., на загальну суму 12 000 грн., а оплата
повинна бути здійснена до 30.03.2002, шляхом перерахування
коштів на рахунок продавця або іншим способом за домовленістю
сторін.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Про одержання відповідачем товару свідчить накладна № 1 від
04.02.2002, в якій зазначено вид товару, його кількість та сума,
з посиланням в накладній на договір, а також акт звірки взаємних
розрахунків, складений сторонами станом на 17.01.2005, проте
відповідач не довів сплату позивачу заборгованості за
поставлений ліс.
Окрім того, відповідач помилково вважає, що позивачем не
враховано вартість поставленого йому цукру на суму 94 800 грн.,
оскільки відповідно до статті 217 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(яка діяла на момент укладення договору) для
зарахування зустрічної вимоги необхідна заява хоча б однієї із
сторін, а доказів направлення позивачу заяви про зарахування
зустрічної однорідної вимоги відповідач не надав.
Інші доводи оскаржувача зводяться до намагань відповідача надати
перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті
111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
тому судовою колегією до уваги не приймаються.
У зв’язку з викладеним, постанова апеляційного господарського
суду прийнята з додержанням вимог законодавства і підстав для її
скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
22.06.2005 у справі господарського суду Харківської області
№ 13/443-04 залишити без змін, а касаційну скаргу
сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“Злагода” –без задоволення.