ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 11/180
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 11.07.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2005
зі справи № 11/180
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Барс” (далі
–Товариство), м. Макіївка Донецької області,
про стягнення 16 236 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 16 236 грн. штрафних санкцій
за нестворені 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів у
2003 році.
Рішенням названого суду від 11.07.2005 (суддя Чернота Л.Ф.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 15.08.2005 (колегія суддів у складі:
Кондратьєва С.І. –головуючий суддя, судді Акулова Н.В.,
Старовойтова Г.Я.), у позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано виконанням відповідачем вимог
Закону України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875
( 875-12 )) шляхом працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду від 11.07.2005 та
постанову апеляційного господарського суду від 15.08.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права і прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
VГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (123 особи) відповідач у 2003 році мав створити 5
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- у 2003 році Товариством працевлаштовано п’ять інвалідів;
- основним видом діяльності Товариства є охорона, що обумовлює
спеціальні вимоги для охоронців та унеможливлює прийняття на ці
посади інвалідів з огляду на медичні показники;
- протягом 2003 року працевлаштування інвалідів за направленням
центру зайнятості до Товариства не здійснювалося, що
підтверджується листом Макіївського міського центру зайнятості
від 06.06.2005 № 12/2709 (а.с. 39);
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Товариство отримало прибуток в сумі 33 000 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР )
проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про
охорону праці” ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися
робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом
здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для
них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках,
передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення
інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише
за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям
медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії
соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на
підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та
безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без
встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та
відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на
яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути
підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875
( 875-12 ) нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів” ( v0049202-02 ),
відповідно до якої до уваги береться середньооблікова
чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно
до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України,
затвердженої наказом Міністерства статистики України від
07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 07.08.1995 за № 287/823 ( z0287-95 ).
Відповідно до приписів пунктів 3.1 –3.3 цієї Інструкції
( z0287-95 ) фактична тривалість роботи кожного інваліда на
підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у
звітному періоді, а факт виконання відповідачем нормативу зі
створення п’яти робочих місць шляхом працевлаштування
відповідної кількості інвалідів не може вважатися встановленим,
оскільки потребує дослідження фактичної тривалості роботи
інвалідів протягом року, чого місцевим судом зроблено не було.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”
( z0464-98 ), відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів” ( v0049202-02 ),
яку Товариство мало щорічно подавати до Відділення.
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: чи здійснював відповідач у 2003 році заходи,
спрямовані на створення робочих місць для інвалідів і які саме;
чи інформувало (і як) Товариство державну службу зайнятості та
Відділення про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)
для працевлаштування інвалідів, починаючи з.12.2002 року
(звітність за формою № 10-ПІ за 2002 рік, звітність за формою
№ 3-ПН з.12.2002 року по грудень 2003 року); чи вживалися
органами, визначеними в статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ),
заходи щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця до
Товариства; якщо інваліди для працевлаштування до відповідача не
направлялися, то з яких причин; якщо інваліди для
працевлаштування направлялися - чи були вони працевлаштовані, а
якщо ні, то з якої причини.
На необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 )
та інших.
Крім того, попередніми судовими інстанціями не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування
судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 11.07.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2005 зі справи № 11/180 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов