ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 10/198пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційні скарги
СПД Курдюмова Романа Анатолійовича,
СПД Єфремова Т.В.,
Управлення міського майна Маріупольської міської
ради
на постанову від 03.06.05 Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 10/198 пд господарського суду Донецької області
за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя
в інт. держави в особі Управлення міського майна
Маріупольської міської ради м. Маріуполь
Донецької області
До 1.РВ ФДМУ по Донецької області
2.ТзОВ “Орель”
3-ті особи: 1.СПД Єфремова Т.В.
2.СПД Курдюмова Н.В.
3.СПД Курдюмов Р.А.
Про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1354 від
21.12.1995 в частині площі приміщення
У справі взяля участь представники
позивача: Бурлаченко О.В., довір. від 07.11.05
відповідача:
1.РВ ФДМУ по Донецької області
2.ТзОВ “Оріль”: Шкиря Л.М.- голова
3-ої особи: Курдюмов Р.А
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.03.2005
позовні вимоги задоволено: договір купівлі-продажу № 1354 від
21.12.1995 визнано частково недійсним (судді: Приходько І.В.,
Підченко Ю.О., Сковородіна О.М.).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
03.06.2005 рішення місцевого суду від 09.03.2005 скасовано. В
позові прокурору відмовлено. Постанова мотивована тим, що
договір був укладений на підставі чинних актів органу
приватизації та з дотриманням процедури, встановленої Законом
України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”
( 2171-12 ) (2171-12)
(суддя: С.Мирошниченко, Ю. Гуреєв, О. Скакун).
В поданій касаційній скарзі СПД Єфремова Тетяна Василівна
просить скасувати постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 03.06.2005 та залишити в силі рішення
місцевого суду. Скаржник вважає, що спірний договір не має всіх
істотних умов, зокрема банківських реквізитів покупця, плану
приміщень, розташованих у підвалі. Апеляційним судом не надано
оцінки тому факту, що вартість об’єкта по договору складає
1260,51 млн. крб. в той час як відповідно Закону України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
(ч. 1 ст. 2) об’єктами малої приватизації можуть бути нерухомі
об’єкти балансова вартість яких не перевищує 1,5 млн. крб. В
порушення зазначеного вище закону, де вказано, що будівлі
приватизуються разом з розташованими в них об’єктами
приватизації, ТОВ “Оріль” здійснило приватизацію приміщень
шляхом викупу через 5 місяців після приватизації майна
ліквідованого державного підприємства “Магазин “Ноктюрн”.
Приватизація ліквідованого підприємства була здійснена згідно з
Законом № 2171-ХІІ ( 2171-12 ) (2171-12)
по договору № 233 від 21.07.1995
сторонами, в якому були Представництво ФДМ у м. Маріуполь та
товариство покупців.
Правовідношення з приватизації засобом викупу приміщень виникли
між РВ ФДМУ та ТОВ “Оріль” на підставі Указу Президента № 827/94
від 30.12.1994 “Про заходи щодо прискорення процесу малої
приватизації в Україні” ( 827/94 ) (827/94)
по договору № 1354 від
21.12.1995. При укладанні цього договору були порушені вимоги
зазначеного вище Указу Президента ( 827/94 ) (827/94)
(т.1, арк. 27, 28,
29) Правова оцінка спірним правовідношенням з врахування Указу
№ 827/24 ( 827/94 ) (827/94)
судом не надано, тобто ним невірно
застосовані норми матеріального права. Зокрема в ст. 5 Указу
( 827/94 ) (827/94)
зазначено, що власником приватизованого об’єкту
викуповуються ті приміщення, в яких вони знаходяться. ТОВ
“Оріль” на момент приватизації займало 314,17 кв. м. Тому позов
прокурора про визнання договору купівлі-продажу № 1354 від
20.12.1995 частково недійсним (в частині 74,1 кв.м. ) є
обгрунтованим.
СПД Курдюмов Т.В. та Управління міського майна Маріупольської
міської ради також наполягають на тому, що постанова апеляційної
інстанції винесена з порушенням вимог Україну Президента України
“Про заходи щодо прискорення малої приватизації в Україні”
№ 827/94 від 30.12.94 ( 827/94 ) (827/94)
(п. 5) та лише по документам,
що замовляла директор позивача. Судом не надана правова оцінка
тому факту, що інвентаризація спірних приміщень(частина лівого
блоку, приміщення літ.16-1, 1602 літ.ІІІ площею 15,59 кв.м та
сарай мешканців житлового будинку площею 48,62 кв.м) БТІ
м. Маріуполя на момент приватизації ТОВ “Оріль” взагалі не
проводилася, довідка-характеристика в БТІ для укладення договору
купівлі - продажу не замовлялася та не видавалася, а тому ці
приміщення не могли бути включені до об’єкту приватизації до
договору купівлі-продажу.
ТОВ “Оріль” у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що
прокурор, заявляючи позов в інтересах держави, не вказав в тому
саме полягає інтерес держави та його порушення. Управління
комунального майна є неналежним позивачем, оскільки воно не є
власником предмету спірного договору. Власником його є ТОВ
“Оріль” відповідно договору № 1354 від 21.12.1995. Прокурор з
метою можливого застосування судом строку позовної давності
перекрутив зміст роз’яснень Вищого арбітражного суду України
№ 02-5/111 від 12.03.1999 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
щодо правил
застосування строку позовної давності. Господарський суд
Донецької області при винесенні рішення від 09.003.2005 по
справі № 10/198пд не врахував, що вже є рішення арбітражного
суду Донецької області від 13.08.1997 по справі № 2/4-25пд про
відмову прокурору м. Маріуполя в позові про визнання недійсним
договору 1354. Перевіркою вказаного рішення в порядку нагляду не
було встановлено підстав для визнання недійсним договору № 1354.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд апеляційної інстанції відмовив прокурору в позові
посилаючись на те, що відповідно до акту оцінки, затвердженому
начальником РВ ФДМУ наказом № 7165 від 18.12.1995 вартість
спірного приміщення була визначена в 1260510 тис. крб., що і
було зазначено в договорі купівлі-продажу.
На підставі пояснень експертно-консультаційної фірми
“Веда-консалтинг” оцінка приміщення проводилась на підставі
даних БТІ і до оцінки пред’явлено приміщення загальною площею
388, 27 кв.м.
Відповідно вимогам Пленуму Верховного Суду України, викладеним в
постанові від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, які мають значення для даної справи,
висновку суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.
З огляду на зазначене касаційна інстанція вважає, що суд
апеляційної інстанції не спростував факти, встановлені судом
першої інстанції і не надав їм юридичної оцінки, зокрема, тому,
що в акті оцінки вартості інвентарного об’єкту від 18.12.1995
визначена вартість об’єкту без встановлення площі об’єкту;
протирічивим поясненням фірми “Веда-консалтинг” та БТІ про те,
що акт оцінки вартості об’єкту складався на підставі даних БТІ,
а БТІ пояснювало, що при приватизації спірних примішень
довідка-характеристика на об’єкти БТІ не готувалась. Апеляційним
судом остаточно не встановлено на підставі яких документів в
договорі купівлі-продажу було вказано 388,27 кв. м. з огляду на
вищевикладене та пояснення РВ ФДМУ про допущену при підрахунку
загальної площу підвалу арифметичну помилку. Судом не
встановлено і відсутні посилання на досліджені в суді документи,
що стосуються розміру приміщення, що орендувало ТОВ “Оріль” і на
яке РВ ФДМУ в наказі № 7201 від 19.12.1995 визначив укласти
договір купівлі-продажу.
Не може бути залишеним в силі і рішення місцевого суду,
враховуючи наступне.
Приймаючи рішення та постанову, суд першої та апеляційної
інстанції виходили з того, що позов було заявлено прокурором в
інтересах держави в особі Управління міського майна
Маріупольської міської ради.
Однак, такі висновки суду касаційна інстанція визнає помилковими
з огляду на те, що стаття 10 Закону України “Про самоврядування
в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
визначає сільські, селищні, міські ради
як представницькі органи місцевого самоврядування, які
здійснюють свої функції і повноваження від імені та в інтересах
відповідних територіальних громад.
Отже, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
не надає міським радам права діяти в інтересах
держави в цілому. А відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 26 цього Закону
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст
з районним поділом) вирішуються питання визначення обсягу і меж
повноважень, які здійснюють районні у містах ради та їх
виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у
містах.
Водночас згідно зі ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на
прокуратуру покладається представництво в суді виключно
інтересів держави і громадянина у випадках, визначених законом.
Проте, найістотнішим є те, що згідно з п. 2 резолютивної частини
рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № З-рп/99
( v003p710-99 ) (v003p710-99)
під поняттям “орган, уповноважений державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно
розуміти орган державної влади чи орган місцевого
самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади.
В зв'язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на
підставі ст. 111 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції ретельно дослідити наведені обставини та надати
прокуратурі можливість уточнити позовні вимоги.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки,
а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги СПД Курдюмова Р.А., СПД Єфремової Т.В. та
Управлення міського майна Маріупольської міської ради
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 09.-3.2005 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.06.2005 у справі № 10/198пд скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.