Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко

В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі –ВАТ “Південнний ГЗК”)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2005

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2005

зі справи № 8/3 (12/88)

за позовом прокурора Інгулецького району м. Кривий Ріг

Дніпропетровської області (далі –прокурор) в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ (далі –відділення Фонду) до ВАТ “Південнний ГЗК”

про стягнення штрафних санкцій у сумі 2 203 443 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2002 році.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокурора –не з’яв.,

позивача –не з’яв.,

відповідача –Цвіргун Н.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2004 зі справи № 12/88 було частково задоволено касаційне подання прокурора Дніпропетровської області, скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2003 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2004, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2005 (суддя Дубінін І.Ю.) цій справі за новим розглядом присвоєно № 8/3 (12/88).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2005 (суддя Дубінін І.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 (колегія суддів у складі: Науменко І.М. –головуючий, судді Білецька Л.М., Голяшкін О.В.), позов задоволено: з ВАТ “Південнний ГЗК” на користь відділення Фонду стягнуто 2 203 443 грн. штрафних санкцій. Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 18 –20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (875-12) (далі –Закон (875-12) ), пунктів 2 –3, 5, 10 та 14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (314-95-п) (далі - Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) ), мотивовано тим, що ВАТ “Південнний ГЗК” не підлягає звільненню від сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році, оскільки відповідач не інформував належним чином державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця, на яких могла використовуватися праця інвалідів, а тому інваліди на підприємство відповідача не направлялись. Додатковим мотивом судових рішень зазначено обов’язок ВАТ “Південнний ГЗК” сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів незалежно від наявності чи відсутності у нього прибутку за наслідками звітного періоду.

У касаційній скарзі від 01.07.2005 до Вищого господарського суду України ВАТ “Південнний ГЗК” просить скасувати рішення господарського Дніпропетровської області від 28.03.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 суду з цієї справи і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Скаргу з посиланням на приписи статей 18 –20 Закону, пунктів 2 –3, 5 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) мотивовано, по-перше, відсутністю у звітному періоді інвалідів, яких можна було б працевлаштувати, а, по-друге, дією мораторію, оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2002 зі справи № Б 26/94/02 порушено провадження зі справи про банкрутство ВАТ “Південнний ГЗК”. Крім того, скаржник вважає, що відсутність облікованого прибутку у звітному періоді звільняє його від сплати штрафних санкцій за невиконання вимог нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники прокурора та відділення Фонду в судове засідання не з’явилися.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

- згідно зі звітом ВАТ “Південнний ГЗК” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів” середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у 2002 році становила 9936 осіб; середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів становила 100 осіб; чотиривідсоткововий норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 397 осіб (9936 х 4%); розмір середньої заробітної плати - 7 419 грн.;

- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені 297 робочих місць для працевлаштування інвалідів у звітному 2002 році становить 2 203 443 грн., яку самостійно ВАТ “Південнний ГЗК” не сплачено;

- протягом 2002 року ВАТ “Південнний ГЗК” не повідомляло у звітах за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць на його підприємстві для працевлаштування інвалідів;

- центром зайнятості та іншими органами працевлаштування не направлялись у 2002 році інваліди до ВАТ “Південнний ГЗК” з метою працевлаштування;

- ВАТ “Південнний ГЗК” не мало прибутку за наслідками фінансово-господарської діяльності у звітному періоді.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з ВАТ “Південнний ГЗК” штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону (875-12) .

Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.

Відповідно до вимог чинного законодавства встановлено певні вимоги до створення робочих місць інвалідів на підприємствах, порядку працевлаштування інвалідів на підприємствах, а також визначено відповідальність підприємств за порушення цих вимог у вигляді сплати штрафних санкцій.

У частині першій статті 18 Закону (875-12) в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин зі справи, визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 (v_118700-05) Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону (875-12) , лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. Попередніми судовими інстанціями зі справи за допомогою належних засобів доказування встановлено, що протягом 2002 року ВАТ “Південнний ГЗК” не повідомляло у звітах за формою № 3-ПН про наявність на його підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244 (z0464-98) : звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;;... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення” (665/97-ВР) , для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами:... 14 - інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Скаржник дійшов помилкового висновку про те, що наслідком введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача має стати безумовна відмова у позові до нього в інший справі. Зміст частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) не дає підстав для такого висновку. Згідно з приписом цієї норми протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів, в тому числі і наказу господарського суду, виданого відповідно до судового рішення про задоволення позову.

Скаржником наведено помилковий довід про те, що у разі відсутності у підприємства облікованого прибутку за звітний період не допускається стягнення штрафних санкцій на підставі припису частини третьої статті 20 Закону (2343-12) . Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 14.06.2005 зі справи № 6/324 (v_324700-05) та від 21.06.2005 зі справи № 1/255, суди не можуть відмовляти у вимозі про стягнення штрафних санкцій лише з тієї підстави, що за даними бухгалтерського обліку чи податкової звітності у підприємства був відсутній прибуток у звітному періоді.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1 статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено вичерпний перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір з цієї справи відноситься до підвідомчості господарських судів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 зі справи № 8/3 (12/88) залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” – без задоволення.