ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 5/519-04
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства Відкритого
акціонерного товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона
№ 7” на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 25.07.2005р.
у справі № 5/519-04 господарського суду Сумської області
за позовом Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного
товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7”
до відповідача Акціонерного товариства закритого типу
“МЖК-Номак”
про визнання недійсними договору, додаткової угоди, акта
прийому-передачі, стягнення 77 903,12грн.
за участю представників:
ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” –Атаманова
Т.М., Кобусєва О.О.;
АТЗТ “МЖК-Номак” –Дубовик В.І.
В С Т А Н О В И Л А:
Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства “Сумбуд”
“Пересувна механізована колона № 7” звернулося до господарського
суду Сумської області з позовом та просило суд:
- визнати недійсними: договір купівлі-продажу № 2/2-99 від
21.06.99р., укладений АТЗТ “МЖК-Номак” та ДП ВАТ “Сумбуд”
“Пересувна механізована колона № 7”; додаткову угоду до
вищевказаного договору; акт від 14.05.2002р. прийому-передачі
квартир за адресою: м. Конотоп, вул. Будівельників, 44;
- стягнути з відповідача 77 903,12грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що
відповідно до спірного договору та додаткової угоди до нього,
відповідачем 14.05.2002р. передані ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна
механізована колона № 7” квартири, які не були його власністю. З
огляду на зазначені обставини, відповідач вважає, що спірні
договір та додаткова угода є мнимими (а.с.3-4,30).
Відповідач у справі – АТЗТ “МЖК-Номак” заявлені вимоги відхиляє,
вказуючи на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу
від 21.06.99 № 2/2-99 позивачу було передано згідно з актом від
15.01.2002р. чотири квартири, у т.ч. №№ 20,23, які він
реалізував фізичним особам.
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач
неодноразово змінював предмет спору, а також уточнив та доповнив
заявлені ним вимоги (а.с.30,81).
Остаточно позивач просить суд:
- визнати недійсними: додаткову угоду № 2 від 14.05.2002р. до
договору купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р.; акт від
14.05.2002р.; накладну № 9 від 16.05.2002р.;
- стягнути з відповідача 56 620,87грн. заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що
між ним та відповідачем виникла заборгованість у сумі 56
620,87грн., з метою погашення якої ними оформлено фіктивні
спірні додаткову угоду, акт та накладну. Фіктивність зазначених
документів підтверджується тим, що квартири №№ 20,23, які
передавались ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7”
відповідачем, вже були раніше передані підприємству і у
подальшому відчужені ним іншій особі –ВАТ “Державний ощадний
банк України” в особі Конотопського відділення № 246.
Рішенням господарського суду Сумської області від 14.04.2005р. у
задоволенні позову відмовлено (а.с.101-103).
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що:
- позивачем не доведено, що спірні додаткова угода, акт
прийому-передачі та накладна безтоварні;
- відповідач належним чином виконав свої зобов’язання перед
позивачем, здійснивши передачу квартир позивачу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
25.07.2005р. рішення господарського суду Сумської області від
14.04.2005р. в частині відмови у позові щодо визнання недійсними
додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. до договору
купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р., акту від 14.05.2002р.
прийому-передачі квартир №№ 20,23 та накладної № 9 від
16.05.2002р. скасовано з припиненням провадження у справі в цій
частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено
без змін (а.с.143-145).
Скасовуючи рішення суду в частині визнання недійсними спірних
акту та накладної, суд апеляційної інстанції виходив з того, що
вимоги в цій частині не підлягають розгляду у господарських
судах, оскільки зазначені документи є наслідком виконання
правочинів.
Рішення суду в частині відмови у позові щодо визнання недійсною
додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. мотивовано помилковістю
висновку суду першої інстанції щодо виконання сторонами її умов.
При цьому, апеляційною інстанцією встановлено, що квартири
№№ 20,23, які передавались за спірною додатковою угодою, вже
раніше були передані позивачу і у подальшому ним відчужені, а на
момент укладення спірної угоди зазначені квартири надані
фізичним особам. Зазначені обставини сталі підставою для
висновку суду про те, що спірна угода не може бути визнана
такою, що відбулась і не породжує правових наслідків для сторін,
оскільки є нікчемною.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ДП ВАТ
“Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та
просить її скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення
заявлених вимог.
Скаржник вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням
норм процесуального права, а саме: ст.ст. 43,105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між
сторонами у справі –21.06.99р. АТЗТ “МЖК-Номак” та ДП ВАТ
“Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” укладено договір
№ 2/2-99 купівлі-продажу квартири між підприємствами, предметом
якого є купівля-продаж 8 квартир у будинку № 44 по вул.
Будівельників у м. Конотоп Сумської області.
У подальшому сторонами змінювався предмет купівлі-продажу шляхом
укладення додаткових угод до цього договору.
Так, спірною додатковою угодою № 2 від 14.05.2002р. до
вищевказаного договору, сторонами узгоджено, що предметом
купівлі-продажу є дві двокімнатні квартири - №№ 20,23.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, дійсність зазначеної
додаткової угоди, яку позивач вважає мнимою.
На момент укладення додаткової угоди спірні правовідносини були
врегульовані нормами ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який втратив чинність
з 01.01.2004р. відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних
положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що набрав чинності з зазначеної
дати.
Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсною є угода,
укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні
наслідки (мнима угода).
Вважаючи спірну додаткову угоду мнимою, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що укладаючи дану угоду сторони не
мали наміру набути відповідних прав та обов’язків, визначених
нею. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з огляду
на те, що зобов’язання за договором № 2/2-99 з урахуванням
додаткової угоди № 2 від 10.01.2002р., припинились шляхом їх
виконання і права на квартири №№ 20,23 перейшли до інших осіб до
моменту укладення спірної додаткової угоди.
Між тим, з таким висновком суду щодо недійсності спірної угоди
погодитись не можна, враховуючи наступне.
Будь-яка додаткова угода є похідною від основної угоди і лише
змінює умови основної.
Спірна додаткова угода фактично змінює предмет купівлі-продажу
за договором № 2/2-99 від 21.06.99р., виключаючи з його складу
інші квартири, купівля-продаж яких передбачалась сторонами за
цим договором у його первісній редакції. Отже, укладаючи таку
додаткову угоду сторони погодили, що предметом купівлі-продажу
за цим договором є лише дві квартири - №№ 20,23. Таким чином,
враховуючи, що має місце зміна умов договору, а не укладення
нового договору, позивач безпідставно вважає, що 14.05.2002р.
–день укладення спірної додаткової угоди –відбувається повторний
продаж зазначених квартир.
Так, первісно предметом купівлі-продажу за договором № 2/2-99
від 21.06.99р. є 8 квартир - №№ 2,4,11,14,19,21,24,25. Уклавши
додаткову угоду № 1 від 05.06.2001р. сторони змінили предмет
купівлі-продажу, визначивши, що ним є 4 квартири; уклавши
додаткову угоду № 2 від 10.01.02р. сторони індивідуалізували
предмет купівлі-продажу, вказавши, що це квартири №№ 8,20,23,25;
а підписавши спірну угоду № 2 від 14.05.2002р. –виключили з
складу предмету купівлі-продажу квартири №№ 8,25, залишивши
квартири №№ 20,23.
Отже, уклавши спірну додаткову угоду сторони домовились про
припинення зобов’язання щодо передачі квартир №№ 8,25 та
зобов’язання щодо оплати вартості цих квартир. При цьому, не
виникло нове зобов’язання щодо передачі та відповідно оплати
квартир №№ 8,25, як помилково вважав суд апеляційної інстанції,
приймаючи оскаржувану постанову, оскільки останнє існувало з
моменту зміни предмету купівлі-продажу згідно додаткової угоди
№ 2 від 10.01.2002р. і на момент підписання спірної додаткової
угоди вже було виконано.
Так, відповідно до ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов’язання
припиняється угодою сторін.
Положення вищевказаної норми помилково не взяті до уваги судом
апеляційної інстанції.
Враховуючи, що фактично, як встановлено судом першої інстанції,
квартири №№ 20,23 передані позивачу і у подальшому ним відчужені
третій особі, висновок господарського суду Сумської області щодо
відсутності підстав для задоволення позову у частині визнання
недійсною додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. з підстав
мнимості такої угоди вірний.
Отже, постанова Харківського апеляційного господарського суду
від 25.07.2005р. щодо скасування рішення господарського суду
Сумської області від 14.04.2005р. в частині відмови у позові
щодо вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від
14.05.2002р. та припинення провадження в цій частині підлягає
скасуванню з залишенням без змін рішення суду першої інстанції
щодо цих вимог.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду
апеляційної інстанції щодо припинення провадження у справі в
частині вимог про визнання недійсними акта від 14.05.2002р. та
накладної, враховуючи, що спір у цій частині не підлягає
розгляду у господарських судах.
Так, зазначені акт і накладна не є тими актами, спори щодо
визнання яких недійсними розглядаються господарськими судами
відповідно до ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
; вони не породжують
самостійно настання у сторін певних прав та обов’язків, а
фіксують лише відбуття певних подій, наприклад передачу майна на
виконання укладеного договору тощо.
Також правильним є висновок суду першої інстанції, підтриманий
апеляцією, щодо необгрунтованості позову в частині стягнення
заборгованості, яка погашалась відповідачем шляхом передачі
позивачу квартир за умовами договору № 2/2-99 від 21.06.99р., у
якій спірною додатковою угодою внесено зміни, враховуючи
дійсність самого договору та спірної додаткової угоди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Відкритого
акціонерного товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона
№ 7” задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
25.07.2005р. в частині скасування рішення господарського суду
Сумської області від 14.04.2005р. у справі № 5/519-04 щодо
відмови у позові про визнання недійсним додаткової угоди № 2 від
14.05.2002р. до договору купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р.
та припинення провадження у справі в частині таких вимог
скасувати, залишивши без змін рішення господарського суду
Сумської області від 14.04.2005р. у відповідній частині.
3. В іншій частині постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.07.2005р. у цій справі залишити без
змін.