ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 4/87пд05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченка О.С.
суддів: Яценко О.В. (доповідач у справі)
Панової І.Ю.
розглянувши Відкритого акціонерного товариства
касаційну скаргу “Таксі-Сервіс”, м. Херсон
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 01.07.2005р.
у справі № 4/87-ПД-05 господарського суду
Херсонської області
за позовом Відкритого акціонерного
товариства “Таксі-Сервіс”,
м. Херсон
до Акціонерного комерційного
агропромислового банку “Україна”
в особі виконавчої дирекції по
Херсонській області
про визнання кредитного договору недійсним
в судовому засіданні взяли
участь представники сторін Погорєлов А.П. дов.№ 152 від
від відповідача 13.07.2005р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Херсонської області від
18.04.2005р. у справі № 4/87-пд-05 (суддя Ємленінова З.І.) позов
Відкритого акціонерного товариства “Таксі-Сервіс”, м. Херсон до
Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в
особі виконавчої дирекції по Херсонській області про визнання
кредитного договору недійсним задоволений. Визнано недійсним
кредитний договір № 10/98 від 29.04.1998року. Зобов’язано сторін
повернути одна одній все отримане за договором кредиту від
29.04.1998року № 10/98. Стягнуто з Акціонерного комерційного
агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої дирекції по
Херсонській області на користь Відкритого акціонерного
товариства “Таксі-Сервіс” 85грн. витрат по сплаті державного
мита та 118грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Не погодившись з даним рішенням Акціонерний комерційний
агропромисловий банк “Україна” в особі виконавчої дирекції по
Херсонській області подав апеляційну скаргу в якій просив
рішення господарського суду Херсонської області від 18.04.2005р.
у справі № 4/87-пд-05 скасувати.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
01.07.2005р. у справі № 4/87-пд-05 (судді: Мірошниченко М.В.;
Коробка Н.Д.; Мойсеєнко Т.В.) апеляційну скаргу Акціонерного
комерційного агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої
дирекції по Херсонській області задоволено. Рішення
господарського суду Херсонської області від 18.04.2005р. у
справі № 4/87-пд-05 скасовано. В позові відмовлено. Стягнуто з
Відкритого акціонерного товариства “Таксі-Сервіс” на користь
Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в
особі виконавчої дирекції по Херсонській області суму 42.50грн.
державного мита по розгляду апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даною постановою Відкрите акціонерне
товариство “Таксі-Сервіс”, м. Херсон подало до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить
скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 01.07.2005р. по даній справі, як прийняту з порушенням
норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В.,
розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального
права дійшла висновку, про відсутність правових підстав для
задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, 29.04.1998р. між АКАБ
“Україна” (банк) і ВАТ “Таксі-сервіс” (позичальник) був
укладений кредитний договір № 10/98, відповідно до положень та
умов якого банк надає позичальнику позичку в сумі 476.768,00
доларів США на строк до 05.06.2001р.для придбання 40 автомобілів
ГАЗ-33021 “ГАЗЕЛЬ” виробництва ВКЦ “Оптима ЛТД” та сплати збору
за надання позички (п. 1 договору).
Додатковою угодою № 5 від 27.02.2000р. до кредитного договору
сторони виклали п. 1 кредитного договору в наступній редакції:
“Банк надає позичальнику кредит на придбання 40 автомобілів
ГАЗ-33021 “Газель” виробництва ВКЦ “Оптима ЛТД” згідно контракту
№ 17-01/98 від 07.04.1998р. в сумі 2.097.358,73 грн. з кінцевим
терміном погашення 05.06.2001р. із сплатою 22,5% річних”. Також
були змінені інші умови договору.
Судом попередньої інстанції досліджено, що додатковою угодою № 6
від 11.07.2001р. до кредитного договору сторони досягли згоди
про те, що додаткова угода № 5 від 27.02.2000р. до кредитного
договору втрачає силу. Пункт 1 кредитного договору викладений в
наступній редакції: “Відповідно до положень та умов кредитного
договору банк, згідно рішення кредитного комітету АКАБ “Україна”
від 30.03.2001р. № 17, реструктуризує позичальнику позичку в
сумі 2.097.358,73 грн. на строк до 01.01.2005р., яку надано для
придбання 40 автомобілів ГАЗ-33021 “ГАЗЕЛЬ” виробництва ВКЦ
“Оптима, ЛТД” та сплати збору за надання позички”. Також були
змінені інші умови кредитного договору.
Як зазначено судом апеляційної інстанції, спірний кредитний
договір є договором позики і регулювався на момент його
укладення гл.32 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором позики
одна сторона (позикодавець) передає другій стороні
(позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або
речі, Визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується
повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість
речей того ж роду і якості.
Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що за
змістом вказаної норми права, предметом договору позики можуть
бути гроші або речі, визначені родовими ознаками. Речі повинні
бути взаємозамінними і споживаними.
Суд попередньої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що
за кредитним договором відносно грошей родовою ознакою є валюта
(а саме, долар США), що як українська гривня, так і долар США
відносяться до грошей. Необхідність застосування родових ознак
відноситься лише до речей, але не до грошей, як особливого
об'єкту регулювання господарських відносин. Так, за договором
позики, якщо предметом позики є гроші, обов'язком позичальника є
повернення позикодавцеві певної суми грошей (не наділених
певними родовими ознаками або якостями); якщо ж предметом позики
є речі, то обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві
речей того ж роду і якості.
Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода, укладена
внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана
недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Апеляційним судом правомірно враховано, що під помилкою слід
розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета
чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення,
за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена.
Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди
або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його
використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також
неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки статті
56 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(п. 13 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 від
12.03.1999р. “Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних з визнанням угод Недійсними“).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно законами України встановлюється статус
національної валюти, а також статус іноземних валют на території
України.
Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993р. № 15-93, валюта
України є єдиним законним засобом платежу на території України,
який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та
зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом ( 15-93 ) (15-93)
,
іншими актами валютного законодавства України.
Судом апеляційної інстанції досліджено, що згідно листа ВАТ
“Таксі-Сервіс” 09.06.1998р. за № 89 позивач просив відповідача
перерахувати з позикового рахунку суму у розмірі 236.000,32
доларів США з наступною конвертацією в національну валюту і
зарахуванням на розрахунковий рахунок позивача. Аналогічна
вимога ставилася в листі від 24.09.1998р. за № 163, в якому
позивач просив відповідача перерахувати з позикового рахунку
суму у розмірі 236.000,00 доларів США з наступною конвертацією в
національну валюту і зарахуванням на розрахунковий рахунок
позивача.
В подальшому, 27.02.2000р. за проханням позичальника валюта
кредиту, згідно додаткової угоди № 5 до кредитного договору була
змінена на гривню.
Суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що доводи
місцевого господарського суду про те, що позивач мав наміри
укладення кредитного договору саме в доларах США і при цьому він
невірно сприймав предмет договору і в силу необізнаності йому не
було відомо про те, що отримати валюту в доларах США для
здійснення розрахунків за 40 автомобілів ГАЗ-33021 “Газель” він
не зможе, не відповідають дійсності.
Оскільки, 07.04.1998р. між ВКЦ “Оптима, ЛТД”, в якості продавця,
і ВАТ “Таксі-Сервіс”, в якості покупця, був укладений контракт
№ 17-01/98 про постачання автомобілів ГАЗ-33021 “Газель”
(маршрутне таксі). Загальна вартість контракту, згідно з п. 3,
складала 472.000,00 доларів США. Порядком оплати (п. 4
контракту) було зазначено, що розрахунки здійснюються в
національній валюті України по курсу НБУ на день оплати. Кошти
за автомобілі покупець перераховує продавцю, у т.ч. ПДВ, в
такому порядку: 1000,00 грн. за кожний автомобіль в якості
передплати; решту суми - після надання в банк покупця акта
приймання-передачі автомобілів.
Таким чином, валютою платежу за контрактом № 17-01/98 від
07.04.1998р. була визначена саме українська гривня.
Судом попередньої інстанції правомірно враховано, що вказівка в
договорі ціни правочину в доларах США діючим законодавством не
забороняється. Зокрема, така вказівка може бути викликана
нестабільністю обмінного курсу гривні по відношенню до долару
США.
Отже, при укладенні спірного кредитного договору, позивач не
може вважатися таким, що неправильно сприймав предмет чи інші
істотні умови, що вплинуло на його волевиявлення. Надання банком
позичальнику кредиту в українській гривні не зачіпає природи
кредитної угоди або його предмета і ніяким чином не знижує
можливість використання кредиту за призначенням.
Відповідно до ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода, укладена
внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди
представника однієї сторони з другою стороною, а також угода,
яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе
умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана
недійсною.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, що під обманом
слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства,
установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення
відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування
обставин, що мають істотне значення для угоди.
Висновок суду попередньої інстанції, що в спірних
правовідносинах не вбачається наявності обману при укладенні
кредитного договору, оскільки відповідач не вводив позивача в
оману шляхом повідомлення будь-яких відомостей, які не
відповідають дійсності або замовчував обставини, що мають
істотне значення для угоди, є вірним і відповідає нормам права.
Надання відповідачем позивачу позички саме в національній валюті
України, а не в доларах США, не підпадає під ознаки обману.
Отримання позивачем кредитних коштів в українській гривні не
призвело до порушення будь-яких його прав або охоронюваних
законом інтересів.
Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсною є угода,
укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні
наслідки (мнима угода).
Суд попередньої інстанції обґрунтовано зазначив, що посилання
позивача на мнимість кредитного договору, тому що відповідач
самостійно змінив предмет позички, тобто замість позички у
валюті США фактично надав позичку у гривні, є безпідставними.
Оскільки, мнима угода є недійсною незалежно від мети її
укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі
настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою
(п. 14 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. “Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод
недійсними“ ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
).
Фактичні обставини справи свідчать про те, що сторони при
укладенні кредитного договору бажали настання певних правових
наслідків, що породжувалися даним договором, а саме, банк бажав
отримати плату за користування кредитом, а позивач бажав
придбати автомобілі, згідно з умовами контракту № 17-01/98 від
07.04.1998р.
Відповідно до ст. 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, одностороння відмова
від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не
допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Також, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що
безпідставними є посилання позивача на те, що в якості
невідповідності кредитного договору вимогам ст. 162 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
спірна угода містить положення, що не відповідає
вимогам закону, оскільки п.“b” ст. 2.3 договору передбачено
право банку самостійно змінювати відсоткову ставку за договором,
що є підставою для визнання договору недійсним.
Оскільки, пунктом “b” ст. 2.3 кредитного договору № 10/98
передбачено, що банк має право змінити відсоткову ставку лише на
відповідну величину в межах, передбачених Кредитною Угодою Банку
з НБУ, у разі зміни Відсоткової ставки, застосованої до Банку з
боку НБУ. Банк зобов'язаний негайно повідомити Позичальника про
такі зміни. Відсотки по зміненій Відсотковій ставці
нараховуються починаючи з наступного Періоду нарахування
відсотків.
Відповідно до ч. 8 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
комерційні банки самостійно встановлюють
процентні ставки по своїх операціях. Порядок встановлення цих
ставок передбачений пунктом 16 Положення “Про кредитування”,
затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.1995р. № 299
( v0299500-95 ) (v0299500-95)
(з подальшими змінами і доповненнями), Отже
розмір процентної ставки за кредит, а так само порядок її сплати
встановлюються банком і визначаються у кредитному договорі в
залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту
і пропозицій, які існують на кредитному ринку, строку
користування кредитом, облікової ставки НБУ та інших обставин.
Закріплення в п.“b” ст. 2.3 кредитного договору права банку щодо
зміни відсоткової ставки на відповідну величину (при наявності
певних умов) не є односторонньою відмовою від виконання
зобов'язання або односторонньою зміною умов договору в розумінні
ст. 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки про таку умову домовились
самі сторони під час підписання договору. Тобто, сторони виявили
своє бажання укласти договір саме на таких умовах.
Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно враховано, що
за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди
не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди
недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право
вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених
законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсною є та угода,
що не відповідає вимогам закону.
Таким чином, суд попередньої інстанції у повному обсязі з'ясував
матеріали справи та вірно застосував чинне законодавство.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що Запорізьким апеляційним
господарським судом вірно застосовані норми матеріального та
процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування
постанови Запорізького апеляційного господарського суду від
01.07.2005р. не вбачається.
Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Таксі-Сервіс”, м. Херсон на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 01.07.2005р. у справі № 4/87-ПД-05
залишити без задоволення.
2.Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
01.07.2005р. у справі № 4/87-ПД-05 залишити без змін.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді О.В. Яценко
І.Ю. Панова