ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.11.2005 Справа N 40/141
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Ходаківської І.П.
суддів Савенко Г.В., Плахотнюк С.В.
розглянувши касаційне подання Прокуратури міста Києва
на рішення від 24.05.05
господарського суду м. Києва
у справі № 40/141
за позовом Київського природоохоронного прокурора в інтересах
держави в особи Київської міської ради
до ТОВ “Печерський ринок”
про зобов’язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
позивача: не з’явились
відповідача: Олійник М.В. (дов. від 17.11.05)
Крайнік Д.В. (дов. від 16.11.05)
Генеральної прокуратури України Савицька О.В.
В зв’язку з відпусткою судді Першикова Є.В. справа розглядається
колегією суддів у складі: головуючий –Ходаківська І.П. , судді
Савенко Г.В., Плахотнюк С.О., утвореною розпорядженням
заступника Голови Вищого господарського суду України від
17.11.05.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 17.11.05 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2005 року
позовні вимоги Київського природоохоронного прокурора в
інтересах держави в особі Київської міської ради (далі -
позивач) до ТОВ “Печерський ринок” про зобов’язання вчинити
певні дії було задоволено в повному обсязі. Згідно прийнятого
рішення ТОВ “Печерський ринок” (далі - відповідач) зобов’язано
оформити права на земельну ділянку в розмірі 0,04 га, що
знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе,1/2 - протягом 12
місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду першої
інстанції, Прокуратура міста Києва (далі - скаржник) звернулася
з касаційним поданням, в якому просить скасувати оскаржуване
рішення з мотивів порушення та неправильного застосування норм
матеріального та процесуального права та направити справу на
новий розгляд до господарського суду міста Києва. В
обґрунтуванні вимог касаційного подання, скаржник посилається на
порушення судом першої інстанції положень ст. ст. 125, 126, 212
Земельного кодексу України, що підтверджено наведеними в
касаційному поданні доказами відсутності відповідних
правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи
на предмет правильності застосування норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про
відмову в задоволенні касаційного подання з наступних підстав.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Приймаючи рішення про задоволення позову господарський суд міста
Києва встановив, що Київський природоохоронний прокурор в
інтересах держави в особі позивача –Київської міської ради,
звернувся з позовом про зобов’язання відповідача повернути
позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку, загальною площею
0,04 га, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе,1/2. В
ході провадження по справі № 40/141, прокурор звернувся з заявою
про зміну позовних вимог та просив суд зобов’язати відповідача
привести, протягом 12 місяців з дня набрання рішенням суду
законної сили, у відповідність до вимог Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
дозвільну документацію на використання
спірної земельної ділянки.
Розглянувши доводи касаційного подання на рішення господарського
суду м. Києва від 24.05.2005 року, з огляду на встановлені судом
першої інстанції фактичні обставини справи колегія суддів Вищого
господарського суду України, приходить до висновку, що
господарським судом міста Києва не було допущено порушень норм
матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.
Виходячи з встановлених судом першої інстанції обставин справи,
слідує, що позивач при вирішенні спору по суті змінив позовні
вимоги, вимагаючи перед судом - зобов’язати відповідача усунути
правопорушення протягом 12 місяців з дня постановлення рішення
по справі. Відповідне право на зміну позовних вимог надане
позивачеві ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд,
приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог,
лише якщо це необхідно для захисту прав та законних інтересів
позивачів та третіх осіб з самостійними вимогами на предмет
спору і про це є відповідне клопотання заінтересованої особи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що
господарський суд першої інстанції вирішуючи спір виходив з
вимог позивача, які були остаточно змінені та висунуті до
прийняття рішення по справі, таким чином, суд першої інстанції
приймав рішення в межах висунутих позовних вимог, тобто щодо
зобов’язання Відповідача оформити дозвільну документацію на
використання земельної ділянки відповідно до вимог законодавства
протягом 12 місяців після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
повернення самовільно зайнятих земельних ділянок
провадиться за рішенням суду. Відповідне положення вказує на те,
що предметом спору повинна бути прямо визначена вимога щодо
повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, з приводу чого
й приймається відповідне рішення.
Таким чином, слід зазначити, що викладені в касаційному поданні
посилання скаржника стосуються вимог щодо порушення
законодавства про примусове повернення самовільно зайнятих
земельних ділянок, проте виходячи зі змісту спору, предметом
останнього було усунення порушень чинного законодавства України
щодо порушення порядку оформлення прав на землю та зобов’язання
оформити права на земельну ділянку відповідно до вимог закону,
що в цілому, на думку колегії суддів, є різними за предметом
спорами.
Посилання скаржника відносно відсутності відповідних доказів,
які б свідчили б про наявні у Відповідача права на землю,
колегією суддів до уваги не беруться, з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в
п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, касаційна інстанція на підставі
ч. 3 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про
відсутність допущених господарським судом першої інстанції
порушень норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з
чим рішення від 24.05.2005 року прийняте господарським судом
м. Києва є законним і обґрунтованим, підстав скасування
відповідного рішення колегією суддів не виявлено.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого Господарського суду України,
П О С Т А Н О В И Л А
Касаційне подання Прокуратури міста Києва залишити без
задоволення.
Рішення господарського суду м. Києва від 24.05.05 у справі
№ 40/141 залишити без змін.