ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2005 Справа N 34/153
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні касаційну Акціонерного банку “Національні
скаргу інвестиції”
на постанову від 26.09.2005 р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 34/153
за позовом Приватного підприємства “Арізона”
(надалі –Підприємство)
До Акціонерного банку “Національні
інвестиції”
(надалі –Банк)
Про стягнення 299 305,04 грн.
за участю представників:
від позивача - Лисовець Т.В.
від відповідача - Бойко О.В.
В С Т А Н О В И В:
В січні 2005 р. Підприємство звернулось до суду з позовом,
обґрунтованим ч. 2 п. 22.6 Закону України “Про платіжні системи
та переказ грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
, ч. 1 ст. 1166 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, про стягнення з Банку 299305,04 грн. шкоди,
завданої невиконанням відповідачем покладених на нього законом
обов’язків.
В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилалось на те, що
протягом липня-листопада 2002 р. на підставі платіжних доручень
ним було перераховано ТОВ “Будтехсервіс” передоплату за
поліграфічну продукцію в сумі 299305,04 грн. Водночас, внаслідок
допущених позивачем помилок при виготовленні платіжних доручень,
грошові кошти у вказаній сумі були фактично перераховані ТОВ
“Будтехбізнес” та зараховані на його розрахунковий рахунок,
відкритий у Банку. Тому, позивачу відповідачем завдано шкоду в
оспорюваній сумі, оскільки відповідно до ч. 2. п. 22.6 Закону
України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”
( 2346-14 ) (2346-14)
Банк був зобов'язаний перевірити відповідність назви
одержувача його ідентифікаційному коду та не зараховувати
помилково перераховані кошти, повернувши їх позивачу.
Банк проти пред’явлених вимог заперечував та посилався на те, що
відповідно до ч. 2. п. 22.6 Закону України “Про платіжні системи
та переказ грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
при здійсненні
зарахування коштів банк має перевірити відповідність номера
рахунка отримувача і його ідентифікаційного коду, а також
стверджував про те, що перерахування коштів між банками
здійснюється на підставі електронних документів, перевірка
даних, що містяться у електронних документах, здійснюється
автоматично комплексом програмного забезпечення, електронний
міжбанківський документ не містить назви (найменування)
отримувача коштів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2005 р.
(суддя Студенець В.І.) в позові відмовлено з підстав відсутності
усіх елементів складу цивільного правопорушення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.09.2005 р. (судді: Капацин Н.В., Ковтонюк Л.В., Зубець Л.П. )
рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2005 р.
скасовано із викладенням резолютивної частини рішення в
наступній редакції: стягнути з Банку на користь Підприємства
299305,04 грн. основного боргу, 3197 грн. державного мита, 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу, 10000 грн. адвокатських послуг.
Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в
силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали
справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в
період з 30.07.2002 р. по 28.11.2002 р. по 53-х платіжних
дорученнях Підприємство здійснило безготівковий переказ грошових
коштів на загальну суму 299305,04 грн. для ТОВ “Будтехсервіс” як
попередню оплату за поліграфічну продукцію згідно
рахунків-фактур останнього. При цьому, позивачем помилково у
всіх платіжних дорученнях протягом згаданого строку вказувались
платіжні реквізити ТОВ “Будтехбізнес”. Банком, який обслуговує
ТОВ “Будтехбізнес”, грошові кошти в сумі 299305,04 грн. було
зараховано на рахунок ТОВ “Будтехбізнес”.
Підприємство звернулось до суду з позовом до ТОВ “Будтехбізнес”
про повернення помилково зарахованих йому грошових коштів.
Рішеннями господарського суду міста Києва від 09.06.2003 р. у
справі № 39/127 та від 14.04.2004 р. у справі № 39/31 з ТОВ
“Будтехбізнес” на користь Підприємства стягнуто грошові кошти на
загальну суму 297107,04 грн. як безпідставно отримані.
На виконання зазначених рішень було видано накази про примусове
виконання рішень суду, які фактично виконані не були у зв'язку з
відсутністю майна боржника та коштів на розрахункових рахунках,
що підтверджується постановами про повернення виконавчого
документа стягувачеві.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з
того, що Банк в порушення вимог закону неправомірно зарахував
грошові кошти в оспорюваній сумі на рахунок ТОВ “Будтехбізнес”,
чим завдав позивачеві шкоду.
Із законністю та обґрунтованістю вказаного висновку погодитись
не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
майнова шкода,
завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю
особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а
також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Виходячи із предмету доказування у даній справі шкода підлягає
відшкодуванню за умови, що дії особи, яка її заподіяла, були
неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний
зв'язок та є вина зазначеної особи.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Виходячи з цього, відповідно до статті 1166 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, позивач повинен був довести наявність шкоди і
неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний
зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди, розмір
відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен був доводити
відсутність своєї вини, оскільки в силу положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
остання презумується.
Відповідно до ч. 2 п. 22.6 Закону України “Про платіжні системи
та переказ грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
обслуговуючий
отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера
рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за
його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі,
та зараховувати гроші на рахунок отримувача виключно у разі їх
збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має
право затримати суму переказу на строк до двох робочих днів для
встановлення належного отримувача цих коштів. У разі
неможливості встановлення належного отримувача банк, що
обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути гроші, переказані
за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням
причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги
відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу,
покладається на банк, що обслуговує отримувача.
Згідно абзацу 3 п. 29 розділу ІІ Інструкції про безготівкові
розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої
постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001
р. № 135 ( z0368-01 ) (z0368-01)
, банк, що обслуговує отримувача,
зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача
і його коду (номера), що зазначені в електронному розрахунковому
документі, і приймати цей документ до виконання тільки, якщо
вони належать цьому отримувачу.
Таким чином, при зарахуванні коштів на рахунок отримувача банк
перевіряє відповідність номера рахунка отримувача і його коду.
За таких обставин, висновки місцевого господарського суду про
недоведеність позивачем неправомірності дій Банку при
зарахуванні коштів та про відсутність складу цивільного
правопорушення відповідають фактичним обставинам та наявним
матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права,
є законними та обґрунтованими.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, доводи апеляційного господарського суду, за якими
апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої
інстанції, не відповідають наявним матеріалам справи, не
ґрунтуються на законі, є необґрунтованими та безпідставними.
Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків
місцевого господарського суду не спростував та дійшов
протилежних висновків, які суперечать обставинам справи та
вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом
неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до
неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків сторін, що
унеможливило правильне застосування матеріального закону, що
регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова
апеляційного господарського суду не відповідає положенням
ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, які викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та
доповненнями.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія
суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в
порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх
вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував
правовідносини сторін.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд повно з’ясував
обставини, які мали значення для правильного розгляду поданого
Підприємством позову і заперечень Банку проти нього, та
правомірно відмовив в позові. Висновки місцевого господарського
суду ґрунтуються на доказах та нормах чинного законодавства. Як
наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
В силу ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування постанови апеляційного господарського суду є
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи
оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав
невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно
застосував норми матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого
господарського суду –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного банку “Національні інвестиції”
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.09.2005 р. у справі № 34/153 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2005 р.
залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк