ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2005 Справа N 9/314
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Теко” на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.08.2005 року у справі № 9/314 Господарського суду
Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Теко”, м. Дніпропетровськ, до Державного
комунального експлуатаційного підприємства
“Дніпроміськелектротранс”, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровської
міської Ради в особі виконавчого комітету Дніпропетровської
міської Ради, м. Дніпропетровськ,
про стягнення 18 368 грн. 47 коп. за послуги по транзиту
електроенергії,
за участю представника ТОВ “Теко” –Фуркаленка Л.В. (дов. № 295
від 15.08.2005 р.),
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 року позивач ТОВ “Теко” пред”явив у
господарському суді позов до відповідача Державного комунального
експлуатаційного підприємства “Дніпроміськелектротранс” та
Дніпропетровської міської Ради в особі виконавчого комітету
Дніпропетровської міської Ради про стягнення 18 368 грн. 47
коп. за послуги по транзиту електроенергії через мережі його
філії - Заводу кріпильних виробів та дроту, що надавалися
відповідно до умов договору № 20000147 від 30.08.2000 року.
Посилаючись на невиконання Державним комунальним експлуатаційним
підприємством “Дніпроміськелектротранс” зобров”язання щодо
сплати заборгованості по оплаті за надані послуги з транзиту
електроенергії через належні йому електричні мережі в період з
1.08.2001 року по 31.07.2003 року, позивач просив стягнути
солідарно з останнього та з Дніпропетровської міської Ради в
особі виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради, як з
органу, за рішенням якого створено Державне комунальне
експлуатаційне підприємство “Дніпроміськелектротранс”,
заборгованість по договору в сумі 15 252 грн. 14 коп. , 1 574
грн.83 коп. компенсації втрат від інфляції, 427 грн. 47 коп. –3%
річних та 1 114 грн. 03 коп. пені, а всього –18 368 грн. 47
коп.
Після уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути з
відповідача 1 заборгованість за договором в сумі 18 368 грн. 47
коп. та з відповідача 2 -18 368 грн. 47 коп. збитків, завданих
створенням умов, що унеможливлюють отримання ним з відповідача 1
коштів за договором.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
4.03.2005 року (суддя Подобєд І.М.)у задоволенні позову
відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності
на звернення до суду з вимогами до відповідача -1 за захистом
порушених прав та за відсутністю правових підстав до покладення
на відповідача –2, як засновника Державного комунального
експлуатаційного підприємства “Дніпроміськелектротранс”,
відповідальності за невиконання умов договору про надання послуг
по транзиту електроенергії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.08.2005 року (колегія суддів у складі: Дмитренко Г.К.-
головуючий, Сизько І.А., Прокопенко А.Є.) рішення залишено без
змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення та
постанову у даній справі з підстав їх невідповідності до вимог
норм матеріального та процесуального права та постановити нове
рішення про задоволення його вимог.
Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду в
частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з
відповідача Державного комунального експлуатаційного
підприємства “Дніпроміськелектротранс” 11 681 грн.
коп. відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на
всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
договору № 20000147 від 30.08.2000 року про надання послуг з
транзиту електричної енергії через мережі філії ТОВ “Теко” -
Заводу кріпильних виробів та дроту, укладеного між Підприємством
“Дніпроміськелектротранс”, абонентом, та Заводом кріпильних
виробів та дроту, правонаступником якого є позивач, відповідно
до п. 3.1 умов якого абонент здійснює оплату послуг в розмірі
3,5% від спожитої електроенергії за діючими тарифами до 10 числа
місяця, що слідує за розрахунковим, відповідно виставленого
рахунку по калькуляції вартості послуг.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 1.08.2001
року по 31.07.2003 року позивач надавав відповідачеві Державному
комунальному експлуатаційному підприємству
“Дніпроміськелектротранс” послуги з транзиту електроенергії
через мережі Заводу кріпильних виробів та дроту - філії ТОВ
“Теко” на суму 28 188 грн. 44 коп. , що були частково погашені
відповідачем в сумі 12 830 грн. 80 коп. Станом на 12.10.2004
року сальдо на користь позивача за період з 1.09.2000 року по
30.09.2003 року становило, згідно акту звірки взаємних
розрахунків сторін, 15 386 грн. 18 коп. (т.1, а.с. 14)
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача в частині стягнення з
відповідача 1 основного боргу в сумі 11 681 грн. за період з
1.08.по 15.09.2001 року, місцевий господарський суд повно та
всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, правильно
встановив, і виходив з того, що позивач звернувся до суду з
даним позовом 15.09.2004 року, тобто після спливу встановленого
ст. 257 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загального строку позовної
давності на звернення до суду за захистом порушених прав.
Дані висновки суду грунтуються на матеріалах справи та
відповідають положенням ст. 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяли на
час виникнення спірних правовідносин.
З заведеними висновками правильно погодився суд апеляційної
інстанції розглядаючи справу в апеляційному провадженні та
підставно залишив рішення місцевого суду без змін в означеній
частині.
Разом з тим, встановивши наявність у відповідача 1
заборгованості перед позивачем та відмовляючи у задоволенні
вимог про стягнення заборгованості в сумі 3 540 грн., збитків
від інфляції, 3% річних та пені з означеної суми, місцевий
господарський суд, всупереч вимог ст. ст. 84, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
не навів будь-яких висновків та обґрунтувань, з яких
він виходив та не посилався на законодавство, яким він
керувався.
Отже, в зазначеній частині рішення та постанова судів у даній
справі підлягає до скасування, а справа, в цій частині –передачі
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
В іншій частині судові рішення та постанова відповідають
матеріалам справи та вимогам закону, і тому підстав до
скасування рішення та постанови в зазначеній частині немає.
Твердження касаційної скарги про помилковість висновків суду
щодо початку перебігу строку позовної давності, яка, на думку
скаржника починається від дня отримання позивачем відповіді
відповідача на претензію від 1.07.2004 року, грунтуються на
неправильному тлумаченні норм ст. ст. 76, 80 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, не відповідають встановленим судами обставинам, за
якими право на позов виникло у позивача після закінчення строку,
визначеного умовами договору для сплати коштів за надані
послуги, і тому їх належить залишити поза увагою.
Доводи скарги про безпідставність висновків судів попередніх
інстанції про відсутність передбачених законом підстав до
покладення на відповідача –2 зобов”язання по відшкодуванню
збитків, завданих створенням умов, що унеможливлюють сплату
відповідачем –1 коштів передбачених договором, не відповідають
положенням ст. 32 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 74 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, що визначають розмежування відповідальності
юридичних осіб та органів державного управління, засновників
юридичних осіб.
Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених
законом підстав до задоволення вимог позивача про покладення на
відповідача-2 зобов”язання сплати коштів та стягнення 18 368
грн. 47 коп. з Дніпропетровської міської Ради в особі
виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради, як органу,
за рішенням якого створено Державне комунальне експлуатаційне
підприємство “Дніпроміськелектротранс”, відповідають наведеним
вимогам закону та грунтуються на матеріалах справи, з яких
вбачається, що відповідач –2 є органом місцевого самоврядування,
власником майна та засновником комунального підприємства
–відповідача –1 в даній справі.
Відповідальність органу місцевого самоврядування за невиконання
майново-господарських зобов”язань створеними ним юридичними
особами чинним законодавством не передбачено.
З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими посилання на
неправильне застосування судами вимог норм матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань
позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням, прийнята постанова в частині відмови у
задоволенні вимог позивача до відповідача-1 про стягнення 11 681
грн. та в частині відмови у задоволенні вимог позивача до
відповідача –2 про стягнення 18 368 грн. 48 коп. відповідає
нормам чинного законодавства, - підстав для її скасування в цій
частині не вбачається.
В іншій частині справу належить передати до місцевого
господарського суду на новий розгляд, під час якого суду
належить повно та всебічно дослідити всі обставини справи,
перевірити ствердження та заперечення сторін, здобутим доказам
надати належну оцінку та постановити законне й обгрунтоване
рішення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111 10,111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Теко”
задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.08.2005 року та рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 4.03.2005 року в частині відмови у
задоволенні вимог ТОВ “Теко” про стягнення 3 540 грн. 07 коп. у
справі № 9/314 скасувати.
Справу № 9/314 в означеній частині передати на новий розгляд до
Господарського суду Дніпропетровської області.
В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області
від 4.03.2005 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 15.08.2005 року у даній справі залишити
без змін.
Головуючий: Невдашенко Л.П.
Судді: Михайлюк М. В.
Дунаєвська Н.Г.