ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2005 Справа N 3/154
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Невдашенко Л.П.
Суддів Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Розглянувши у відкритому
судовому засіданні Закритого акціонерного товариства
касаційну скаргу “Ужгородський механічний завод”
на рішення від 10.08.2005 господарського суду
Закарпатської області
У справі № 3/154 господарського суду
Закарпатської області
За позовом Комунального підприємства “Виробниче
управління
водопровідно-каналізаційного
господарства міста Ужгорода”
До ЗАТ “Ужгородський механічний завод”
Про зобов’язання боржника до виконання умов мирової угоди та
стягнення заборгованості в сумі 96094,55 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Феделещук М.М.
- відповідача Якима В.С.
В С Т А Н О В И В:
10.08.2003р., після нового розгляду справи № 3/154 господарським
судом Закарпатської області (суддя О.В.Васьковський)
постановлено рішення, яким задоволено позов КП “ВУВКГ
м. Ужгорода” до ЗАТ “Ужгородський механічний завод” та
зобов'язано ЗАТ “Ужгородський механічний завод” виконати мирову
угоду, затверджену ухвалою Господарського суду Закарпатської
області від 02.10.2001р. у справі 13/139 шляхом стягнення з ЗАТ
“Ужгородський механічний завод” 96094,55 грн., з яких 80285,54
грн. сума, не сплачена за мировою угодою, 10285,54 грн.
інфляційні нарахування та 5116,89 грн. річних.
ЗАТ “Ужгородський механічний завод”, не погоджуючись з даним
рішенням місцевого господарського суду звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій,
посилаючись на те, що рішення є неправильним в частині
зобов'язання ЗАТ “Ужгородський механічний завод” до виконання
умов мирової угоди та стягнення суми 80285,54 грн., в силу
неправильного застосування судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив та зазначив місцевий господарський суд у зв'язку із
невиконанням боржником прийнятих згідно мирової угоди
зобов'язань позивач звернувся до Ужгородського міського відділу
державної виконавчої служби із заявами від 19.11.01 про
відкриття виконавчого провадження в частині заборгованості з
мирової угоди за листопад 2001 року. Виконавче провадження
закінчене через добровільне виконання відповідачем шляхом сплати
9000 грн., а мирова угода направлена на адресу господарського
суду. 06.09.02 позивач повторно звернувся до органу ДВС про
відкриття виконавчого провадження в частині стягнення боргу з
мирової угоди за період з.12.2001 року по вересень 2002 року, що
мирова угода та ухвала суду знаходиться у виконавчій службі. Не
отримавши відповіді, позивач повторно звернувся до органу ДВС із
заявою від 28.01.03 про відкриття виконавчого провадження з
примусового виконання мирової угоди та стягненню заборгованості
у сумі 92851,54 грн. 16.01.04 позивач втретє звернувся до органу
ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження та стягнення
з відповідача боргу з мирової угоди. Направляючи заяви про
відкриття виконавчого провадження, як вбачається із їх змісту,
позивач вважав, що мирова угода та ухвала суду про її
затвердження знаходиться в ДВС.
Заяви позивача про відкриття виконавчого провадження залишені
без відповіді, а тому 05.02.04 позивач оскаржив до
господарського суду у справі № 13/139 бездіяльність органу ДВС.
За наслідками розгляду скарги, ухвалою від 27.02.04 у справі
№ 13/139 суд скаргу позивача відхилив, мотивуючи тим, що мирова
угода, затверджена судом, не є виконавчим документом, а стягувач
вправі звернутися до суду з позовом про спонукання боржника до
bhjnm`mm умов укладеної мирової угоди. Водночас, з'ясувавши
місцезнаходження мирової угоди позивач звернувся до
господарського суду із клопотанням від 25.02.04 про її видачу.
Оскільки відповідач допустив неналежне виконання грошового
зобов'язання за мировою угодою за позовом прокурора 19.04.04
господарським судом Закарпатської області у справі № 13/57
прийнято рішення, яким позов задоволено повністю та вирішено
стягнути з ЗАТ „Ужгородський механічний завод” на користь КП
„Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства
міста Ужгорода” заборгованість у сумі 94807,77 грн. Однак,
Львівським апеляційним господарським судом 06.07.04 винесена
постанова про скасування рішення господарського суду від
19.04.04 та залишення позову без розгляду на підставі п. 1
ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Постанова мотивована тим, що
вказаний прокурором орган місцевого самоврядування - виконком
Ужгородської міської ради, не здійснює конкретної діяльності у
правовідносинах, пов'язаних з водопостачанням та
водовідведенням, із яких виникло зобов'язання, що є предметом
спору.
Скарга на дану постанову не подавалася, тому кредитор - КП
„Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства
міста Ужгорода” відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
самостійно звернувся до суду за захистом своїх
порушених прав.
ЗАТ „Ужгородський механічний завод” свої зобов'язання виконав
частково, а решту заборгованості в добровільному порядку не
погасив. Борг за мировою угодою становить 80285,54 грн. Тому за
прострочення виконання грошових зобов'язань відповідачу за
період з.11.2001 року по червень 2004 року на суму основного
боргу нараховано 3% річних у сумі 5116,89 грн. та інфляційних
нарахувань у розмірі 10692,12 грн.
Мирова угода, затверджена ухвалою господарського суду від
02.10.01 у справі № 13/139, є угодою про заміну одного
зобов'язання, яке ґрунтується на договорі на відпуск води з
комунального водопроводу і прийом господарсько-побутових і
дощових стічних вод до комунальної каналізації, іншим, яке
ґрунтується на мировій угоді.
Твердження відповідача, що між ним і позивачем за наслідками
укладення мирової угоди цивільних або господарських відносин не
виникало є помилковим. Оскільки права і обов'язки за мировою
угодою продовжують існувати після 01.01.04, то до них
застосовується Господарський кодекс України відповідно до ч. 4
прикінцевих положень цього кодексу. Згідно із ст. 1
Господарський кодекс України регулює господарські відносини, що
виникають у процесі організації та здійснення господарської
діяльності між суб'єктами господарювання. Мирова угода визначає
погоджений сторонами порядок сплати заборгованості, яка виникла
внаслідок надання послуг між позивачем і відповідачем, як
суб'єктами господарювання. Отже, відносини з приводу виконання
мирової угоди і надалі є господарськими, оскільки її належне
виконання буде виражатися в отримані позивачем результату своєї
господарської діяльності.
За загальним правилом ст. 161 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(діючого на період термінів виконання мирової угоди)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору, а при відсутності таких вказівок
відповідно до вимог, що звичайно ставляться. В цілому,
аналогічне правило викладене і в ст. 193 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
. Суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо
виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах
звичайно ставляться.
Господарським судом встановлено, що відповідач у терміни,
передбачені мировою угодою, не виконав грошове зобов'язання, чим
вчинив порушення даного зобов'язання. Тому для встановлення
правопорушення, яким є прострочення платежу, не потрібно іншого
юридичного факту, на який посилається відповідач, а саме
пред'явлення мирової угоди до примусового виконання. У зв'язку
із наведеним, доводи відповідача, що з його боку відсутнє
правопорушення, оскільки мирова угода не пред'являлася до
примусового виконання, судом відхилені.
Вищенаведене також доводить обґрунтованість відповідно до
ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(ст. 214
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) вимог позивача
про стягнення з відповідача простроченого боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції, який нараховано в сумі 10692,12
грн., а також три процента річних від простроченої суми, яка
складає 5116,89 грн.
Заперечення позовних вимог з посиланням на сплив з 02.10.03
строку пред'явлення мирової угоди до примусового виконання суд
відхилив, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що позивач
звернувся 19.11.01 до органу ДВС із заявою про стягнення 9000
грн. платежу, строк якого настав 01.11.01. Органом ДВС 28.11.01
відкрите виконавче провадження та після сплати боржником 9000
грн. закінчено 12.12.01, про що винесено постанову, а мирову
угоду надіслано на адресу господарського суду. Позивач 06.09.02,
28.01.03 та 16.01.04 звертався із заявами до органу ДВС про
відкриття виконавчого провадження з примусового виконання
мирової угоди, однак відповіді не отримав, після чого 05.02.04
звернувся до господарського суду із скаргою на бездіяльність
Ужгородського МВ ДВС. Господарським судом скаргу відхилено з
мотивів, що відповідно до ст.ст. 3, 18-1 Закону України “Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
мирова угода, затверджена
судом, не є виконавчим документом.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України “Про виконавче
провадження“від 21.04.1999 року № 606-ІV ( 606-14 ) (606-14)
(у редакції
на момент укладення мирової угоди) державною виконавчою службою
підлягають виконанню мирові угоди, затверджені судом. Пункт 5
ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
виключено згідно з ч. 7 прикінцевих положень Закону України „
Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”
( 1255-15 ) (1255-15)
який набрав чинності з 01.01.04.
Як вже зазначалося, мирова угода, затверджена судом 02.10.01, є
угодою про заміну одного зобов’язання, яке ґрунтується на
договорі, іншим, підставою виникнення якого є мирова угода.
Судове затвердження мирової угоди вказує на її подвійну правову
природу через форми вираження. Так, юридичною формою виразу
волевиявлення сторін є мирова угода, яка є нічим іншим, як
господарським зобов'язанням. Ухвала суду, яка передає зміст
даного зобов'язання та затверджує його, є по суті виконавчим
документом.
Затвердження мирової угоди ухвалою господарського суду та її
правовий статус встановлений Законом України „Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
(у редакції до 01.01.04) надавав
позивачу право у випадку порушення умов мирової угоди звертатися
для примусового виконання до органів ДВС.
Позивач, як вбачається із матеріалів справи, частково
реалізовував свої права, які витікають з мирової угоди, шляхом
пред'явлення до виконання через орган ДВС мирової угоди та
ухвали про її затвердження. Оскільки у такий спосіб позивач не у
повній мірі домігся захисту свого права, він не позбавлений
права звернутися за захистом своїх прав до суду. Обставини щодо
пропуску позивачем строку пред'явлення мирової угоди до
примусового виконання не припиняють права позивача, яке с
порушеним. Тому та виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 20
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
позивач має право на
захист свого права, зазначене право підлягає захисту.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, вимога позивача про
зобов'язання відповідача виконати мирову угоду шляхом стягнення
з відповідача заборгованості у сумі 96094,55 грн., у
т.ч. 80285,54 грн. основного боргу, 10692,12 грн. інфляційній
них нарахувань та три процента річних у сумі 5116,89 грн. судом
задоволена правомірно та обґрунтовано.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони спростовуються
вищевикладеним, а крім того, в силу вимог ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти їх.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення,
яке відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Закарпатської області від
10.08.2005р. у справі № 3/154 залишити без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.