ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2005 Справа N 2-2/1770-05(2-2/16566-04)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грека Б.М.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши Сімферопольського міжрайонного
касаційне подання природоохоронного прокурора
на постанову Кримського природного заповідника
та на рішення від 07.06.2005 Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-2/1770-2005
господарського суду АР Крим
за позовом Сімферопольського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інтересах
держави в особі Кримського природного
заповідника та Масандрівської селищної ради
до ПП Демещенко Л.В.
третя особа Республіканський комітет по земельних
ресурсах АР Крим
Про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки
за участю представників сторін
від позивачів: у засідання не прибули
від відповідача: у засідання не прибули
від третьої особи: у засідання не прибули
від ГПУ: Макогон Ю.І., посв.
В С Т А Н О В И В:
Сімферопольській міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся
до господарського суду АР Крим з позовом в інтересах держави в
особі Кримського природного заповідника, Масандрівської селищної
ради до суб'єкта підприємницької діяльності Демещенко Л.В. про
повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення її
в придатний для використання стан та визнання недійсним договору
про сумісну діяльність від 28.05.2001 № 42/2.
Позов мотивовано тим, що відповідач самовільно зайняв земельну
ділянку у 2 виділі 272 кварталі Ялтинського лісництва Кримського
природного заповідника (на території Масандрівської селищної
ради), розмістивши на цій земельній ділянці будівлі та літній
майданчик з покриттям, чим порушено вимоги ст.ст. 125, 126 ЗК
України, ст. 16 Закону України “Про природний заповідний фонд”
( 2456-12 ) (2456-12)
та законодавства, що регулює планування та забудову
територій.
У відзиві на позов відповідач пояснив, що підставою для
користування спірною земельною ділянкою став укладений між
відповідачем та Кримським природним заповідником договір від
28.05.2001 про сумісну діяльність по рекреаційному
обслуговуванню відвідувачів на ділянці кордону “Грушова поляна”
та забезпеченню продуктами і товарами працівників заповідника,
тому самовільного зайняття земельної ділянки і забудови
безпосередньо ним не було і позов не підлягає задоволенню.
Ухвалою від 18.01.2005 суд першої інстанції залучив до участі у
справі в якості третьої особи без самостійних вимог
Республіканський комітет з земельних ресурсів Автономної
республіки Крим.
Рішенням від 22.02.2005 господарський суд Автономної республіки
Крим (суддя Толпиго В.І.) позов задовольнив, визнавши викладені
у позові обставини доведеними, а вимоги відповідними
законодавству.
Постановою від 07.06.2005 Севастопольський апеляційний
господарський суд (колегія суддів у складі: Видашенко Т.С.
–головуючого, Заплави Л.М., Масової З.Д.) рішення суду першої
інстанції скасував, а позов залишив без розгляду.
Постанова мотивована тим, що відповідно до норм ст.ст. 2, 29
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в
інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”.
Конституційним судом України в рішенні від 08.04.1999 надане
офіційне тлумачення терміну “орган, уповноважений державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”. Відповідно
до п. 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного
суду під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині
другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України,
потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого
самоврдування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади.
Згідно статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
державна
влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу, та
судову. Норми розділу 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
до
органів виконавчої влади відносить в тому числі органи
виконавчої влади на місцях, якими є місцеві державні
адміністрації.
Норми статті 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
відносять до делегованих повноваження
органів виконавчої влади, надані органам місцевого
самоврядування законом.
Поняття “органи виконавчої влади” та “виконавчі органи рад” не є
тотожними. Органи виконавчої влади складають відповідну систему,
яку очолює Президент України, тоді як виконавчі органи рад
входять до системи органів місцевого самоврядування.
Масандрівська селищна рада є органом місцевого самоврядування
відповідно до визначення статті 1 Закону України “Про місцеве
самоврядування в України” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
.
Згідно з наведеними нормами Конституції та Законів України,
Рішенням Конституційного суду України, статті 2 та статті 29
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
прокурори мають право подавати позови в інтересах держави в
особі органів місцевого самоврядування лише в разі, якщо спірні
відносини пов'язані з виконанням органом місцевого
самоврядування делегованих їм законом повноважень органів
виконавчої влади.
Відповідно до пункту “в” ст. 5 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
одним з принципів земельного законодавства є принцип
невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами
та територіальними громадами своїх прав щодо володіння,
користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених
законом.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України “Про місцеве
самоврядування” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
виключною компетенцією сільських,
селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань
регулювання земельних відносин. До повноважень сільських рад
ст. 12 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
відносить надання
земельних ділянок у користування із земель комунальної
власності. Відповідно до ст. 33 Закону України “Про місцеве
самоврядування в України” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до відання виконавчого
органу сільської ради відноситься власне (самоврядне)
повноваження зі справляння плати за землю.
На підставі вищевказаного суд апеляційної інстанції дійшов
висновку, що прокурор не мав права звертатися до господарського
суду в інтересах держави в особі Масандрівської селищної ради та
Кримського природного заповідника з позовними вимогами про
звільнення самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки та
визнання недійсним договору про спільну діяльність.
В частині висновку про залишення позову без розгляду апеляційна
інстанція виходила з положень пункту 1 частини першої статті 81
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яким
визначено, що господарський суд залишає позов без розгляду,
зокрема, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права
підписувати її.
У пункті 3 роз'яснення Президії Вищого господарського суду
України „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ,
підвідомчих господарським судам” № 04-5/570 від 22.05.2002
( v_570600-02 ) (v_570600-02)
вказано, якщо господарський суд помилково
порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій
неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів
держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно
до пункту 1 частини першої статті 81 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою від 02.11.2005 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження у справі за касаційним поданням
виконуючого обов’язки Сімферопольського міжрайонного
природоохоронного прокурора та касаційною скаргою Кримського
природного заповідника, в яких заявлені вимоги про скасування
постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін
рішення суду першої інстанції.
Касаційне подання мотивовано неврахуванням судом апеляційної
інстанції повноважень прокуратури здійснювати заходи щодо
усунення порушень закону, у тому числі представлення в суді
інтересів рад повноважних розпоряджатися землями належними до
комунальної власності.
У касаційній скарзі також викладені доводи щодо законності
звернення з позовом Сімферопольського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інтересах ради та доведеності
обставин порушення відповідачем інтересів ради у використанні
земельної ділянки, забудови, використання території природного
заповідника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної
прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова
колегія вважає, що касаційне подання та касаційна скарга не
підлягають задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
факт самовільного використання спірної земельної ділянки
підтверджено відсутністю у відповідача документу, яким
посвідчується право на таке користування згідно зі
ст.ст. 123-124 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а також іншими доказами
у справі.
Договір про сумісну діяльність, укладений між відповідачем та
Кримським природним заповідником, від 28.05.2001 № 42/2
передбачав сумісну діяльність по організації рекреаційного
обслуговування відвідувачів на рекреаційній ділянці кордону
“Грушова поляна” Ялтинського лісництва на території Кримського
природного заповідника та забезпечення працівників заповідника
продуктами харчування і товарами.
Для виконання зазначених зобов’язань за кошти відповідача
будівництво приміщення з подальшою передачею відповідачу у
користування для розміщення торгівельного місця, а Кримський
природний заповідник надавав відповідачу приміщення у будівлі
Ялтинського лісництва.
Кримський природний заповідник утворено за наказом Міністерства
лісового господарства України від 06.11.1992, діє на підставі
свого положення, є юридичною особою і відповідно до положення є
природоохоронною науково-дослідною установою.
З 25.02.2000 Указом Президента України № 278 Кримський природний
заповідник підпорядкований Державному управлінню справами.
Згідно з п. 1.13 Положення на території природного заповідника
господарська діяльність проводиться з дозволу Державного
управління справами.
Будь-яких підстав для організації торгівлі, будівництва
торгівельних споруд Положенням не передбачено, а пунктом 4.2,
зокрема, заборонено влаштування місць відпочинку для населення
та будівництво споруд не пов’язаних з діяльністю Заповідника.
Задовольняючи позов на підставі ст.ст. 211-212 ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
та ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, суд першої інстанції
за відсутністю встановлення на підставі відповідних доказів
обставин належності спірної земельної ділянки до об’єкту
власності народу України чи територіальної громади по суті
вирішив спір, ухваливши повернення земельної ділянки
Масандрівській селищній раді, що не відповідає матеріалам справи
та ст.ст. 12, 13 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, оскільки власник
земельної ділянки не був визначений, а також, відповідно, не був
визначений компетентний орган, здійснюючий розпорядження цією
ділянкою.
Звертаючись з позовом Сімферопольський міжрайонний
природоохоронний прокурор в інтересах Масандрівської селищної
ради не довів порушення прав і інтересів ради, тому слід
визнати, що апеляційна інстанція обґрунтовано дійшла висновку,
що Сімферопольський міжрайонний природоохоронний не мав підстав
звертатися з позовом в інтересах Масандрівської селищної ради і
повернула позов без розгляду згідно з п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка передбачає, що позивач має право знову
звернутися з позовом після усунення обставин, які зумовили
залишення позову без розгляду, та здійснити захист прав і
інтересів належного органу держави.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що
постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а
касаційне подання та касаційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційне подання в.о. Сімферопольського міжрайонного
природоохоронного прокурора та касаційну скаргу
Сімферопольського природного заповідника залишити без
задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 07.06.2005 у справі № 2-2/1770-2005 залишити без змін.
Головуючий Б.Грек
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький