ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 46/07-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. –головуючого,
Козир Т.П. ,
Семчука В.В.,
розглянувши касаційну скаргу Державного комітету України з
державного матеріального резерву та касаційне подання першого
заступника прокурора Харківської області на рішення
господарського суду Харківської області від 02.02.2005 року та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
19.04.2005 року у справі № 46/07-05 за позовом Державного
комітету України з державного матеріального резерву (далі -
Комітет) до ВАТ “Харківська ТЕЦ-5”
про стягнення 722250,00 грн.,
за участю представників:
позивача: Михаленко Л.С.;
відповідача: Сивак А.Ю., Шкребець Е.Ф.;
прокурор: не з’явився;
В С Т А Н О В И В:
Комітет звернувся до господарського суду Харківської області з
позовом до ВАТ “Харківська ТЕЦ-5” про стягнення 722 250грн.
збитків.
Рішенням господарського суду Харківської області від 2.02.2005
року (суддя Ільїн О.В.) у задоволенні позовних вимог позивачу
відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
19.04.2005 року (судді Філатов Ю.М., Івакіна В.О., Сіверін В.І.)
рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Комітет звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського
суду України, в якій просить рішення місцевого та постанову
апеляційного господарських судів скасувати, оскільки ними
порушені норми матеріального права та прийняти нове рішення,
яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки господарським судом, колегія суддів встановила,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, за приймальними актами
форми № Р-16а; №№ 1-4 за червень 1992 року, №№ 5-8 за вересень
1992 року підписаних заступниками директора, головним
бухгалтером, начальником ТТЦ Харківської ТЕЦ-5 та скріпленими
печаткою Харківської ТЕЦ-5 ВЕО “Харківенерго”, згідно
залізничних накладних від Кременчуцького НПЗ Харківською ТЕЦ-5
прийнято мазут марки М-100.
У відповідності з протоколом № 181 від 03.09.2003 р. засідання
конкурсної комісії по реалізації мазуту топкового згідно
постанови КМУ від 31.01.2003 р. та доручень Держкомрезерву від
29.12.2002 р. № 8-2/1029, від 02.04.2003 р. № 8-2/2463 та від
07.05.2003 р. № 8-2/3276 було прийнято рішення щодо реалізації
мазуту топкового, що був закладений до державного резерву,
покупцю - ТОВ “Компанія Спецтехнологія” в розмірі 2 250,00 т.
Також протоколом № 181 від 03.09.2003 р. на ДП “Укррезерв” було
покладено обов’язок щодо укладення договору з реалізації мазуту
топкового у відповідності з наведеним протоколом та умовами
агентського договору від 08.11.2002 № ЮР-79/2002. На підставі
агентського договору від 08.11.2002 № ЮР-79/2002 ДП “Укррезерв”
мало від свого імені провести реалізацію матеріальних цінностей
державного резерву покупцям, визначеним у протоколі № 181.
Протоколом № 181 була встановлена стартова ціна мазуту, що
відповідає вимогам ДСТУ в розмірі 640 грн./т, що не відповідає
вимогам ДСТУ –320 грн./т з ПДВ.
Позивачем, 05.09.2003 року, на адресу відповідача був
направлений наряд № 8-1/82м за формою № Р-28а щодо відпуску ДП
“Укррезерв” мазуту топкового М-100 в розмірі 2 250,00 т. згідно
плану освіження, затвердженого КМУ від 31.01.2003 р., договору
від 08.11.2002 р. № ЮР-79/2002, протоколу № 181 від 03.09.2003
р. та довіреності № 377074 від 05.09.2003 р. Зазначений наряд
був виконаний відповідачем, що підтверджується відповідним
актом.
На підставі висновку експерта № В-4193 від 29.07.2003 р. було
встановлено, що мазут марки М-100, якій знаходився у
мазутосховищі на території відповідача не відповідає ДСТУ
4058-2001.
04.09.2003 року ДП “Укррезерв” з ТОВ “Компанія Спецтехнологія”
було укладено договір № 1360 та протокол узгодження договірної
вартості реалізації продукції щодо реалізації з державного
резерву мазуту в розмірі 2 250,00 т. за ціною 321,00 грн. (з
ПДВ).
У відповідності зі статтею 2 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
відповідальне зберігання
матеріальних цінностей державного резерву –це зберігання
закладених до державного резерву матеріальних цінностей у
постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання
йому права користуватись цими матеріальними цінностями до
прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з
державного резерву.
Як встановлено господарськими судами в період з 04.02.1992 р. до
06.05.1998 р. у Харківської ТЕЦ-5 була відсутня правоздатність
юридичної особи. Наведене виключало можливість виникнення у
відповідача зобов’язання відповідального зберігання за
приймальними актами форми № Р-16а: № 1-6 у червні 1992 р., № 5-8
у вересні 1992 р., № 1-3 у квітні 1993 р.
У відповідності з п. 4 Порядку формування, розміщення та
проведення операцій з матеріальними цінностями державного
резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
8.10.1997 р. N 1129 ( 1129-97-п ) (1129-97-п)
розміщення запасів
матеріальних цінностей державного резерву здійснюється
Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях
системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в
установах і організаціях незалежно від форм власності на
договірних умовах. Договори з відповідальними зберігачами
укладаються Держкомрезервом на період, не менший за встановлений
термін зберігання продукції до її освіження або заміни.
Таким чином, після набуття відповідачем цивільної правоздатності
06.05.1998 р. позивач мав укласти з ним договір відповідального
зберігання щодо мазуту топкового марки М-100, який знаходився в
мазутосховищах відповідача.
Відповідач у листах від 16.10.2001 р. № 01-19/2322 та від
07.02.2002 р. № 01-19/233 висловлював пропозицію щодо укладання
договорів відповідального зберігання зазначеного мазуту, яка
була відхилена листом відповідача від 13.03.2002 р. № 2-1/2156.
Відсутність цивільної правоздатності у відповідача на момент
отримання ним мазуту топкового марки М-100 та укладеного
договору відповідального зберігання після набуття відповідачем
цивільної правоздатності виключає виникнення між позивачем та
відповідачем відносин відповідального зберігання по відношенню
до наведеного мазуту.
Не приймаються до уваги посилання позивача на обов’язок
відповідача здійснювати освіження мазуту власними силами з
посиланням на п. 4 ст. 11 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, оскільки наведений закон
покладає такий обов’язок тільки на підприємства, установи і
організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні
та інші спеціальні завдання. Проте відповідачу мобілізаційні та
інші спеціальні завдання у відповідності з законодавчими актами
України не встановлювались, договори на виконання зазначених
завдань, як того вимагає ст. 16 Закону України “Про
мобілізаційну підготовку та мобілізацію” ( 3543-12 ) (3543-12)
, з органами
виконавчої влади чи іншими державними органами відповідачем не
укладались.
У відповідності з п. 4 ст. 12 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
обов’язок щодо освіження
матеріальних цінностей державного резерву покладений на
відповідальних зберігачів зазначених цінностей.
Відсутність між позивачем та відповідачем відносин
відповідального зберігання виключає обов’язок відповідача
проводити освіження мазуту, який закладений до його сховищ.
Виходячи з викладеного, господарські суди підставно прийшли до
висновку про відмову у стягненні з відповідача завданих збитків
позивачу в зв’язку з несвоєчасним освіженням мазуту топкового
марки М-100 в порядку ст. 623 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки у відповідача не існувало обов’язку щодо
проведення вказаного освіження.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об’єктивно
дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно
застосували норми процесуального та матеріального права.
Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам
постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.
№ 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами і
доповненнями.
Протилежні доводи оскаржувача не приймаються колегією суддів до
уваги з
огляду на приписи ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно
до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву та касаційне подання першого заступника
прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2005
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 19.04.2005 року у справі № 46/07-05 залишити без змін.
Головуючий суддя О. Шульга
Судді: Т. Козир
В. Семчук