ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 20-9/039
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Сінор”, с. Родниківське Балаклавського району
м. Севастополь,
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 13.06.2005
зі справи № 20-9/039
за позовом прокурора Балаклавського району міста Севастополя в
інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Відділення),
м. Севастополь,
до товариства з обмеженою відповідальністю “Сінор” (далі
–Товариство)
про стягнення 3 596,77 грн.,
за участю представників:
прокурора –не з’явився,
позивача –не з’явився,
відповідача –Соболєва А.М.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 04.10.2005 по
15.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Прокурор Балаклавського району міста Севастополя звернувся до
господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в
особі Відділення з позовом про стягнення з Товариства 3 596,77
грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для
працевлаштування інваліда в 2002 році.
Рішенням названого суду від 28.03-07.04.2005 (суддя Рибіна
С.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 13.06.2005 (колегія суддів
у складі: Котлярова О.Л. –головуючий суддя, судді Лисенко В.А.,
Маслова З.Д.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням відповідачем у
2002 році обов’язку, покладеного на нього Законом України від
21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та
доповненнях до неї Товариство просить постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.06.2005 скасувати через неправильне застосування норм
матеріального права та в позові відмовити.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
- ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники учасників 15.11.2005 у судове засідання не
з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (31 особа) відповідач у 2002 році повинен був
створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда;
- фактично в 2002 році Товариство не створила робочого місця для
працевлаштування інваліда;
- Товариством не надано доказів інформування державної служби
зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів;
- відповідачем не проведена атестація робочого місця для
інваліда, робоче місце не введено в дію;
- працівник Товариства Пахомова В.А. отримала інвалідність лише
в листопаді 2002 року і робоче місце, на якому вона працювала до
надання їй інвалідності, належним чином не атестовано;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2002 році (3 596,77 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення одного робочого місця для інваліда становить 3
596,77 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку Товариство мало щорічно подавати до Відділення.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в 2002 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочих місць для
інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення відповідного
робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до
Товариства інваліда для працевлаштування. Ці висновки скаржником
не спростовано.
З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення
відповідача від відповідальності попередні судові інстанції
дійшли правомірного висновку про необхідність задоволення
позовних вимог.
В свою чергу, посилання відповідача на необхідність звільнення
його від сплати штрафних санкцій на підставі приписів статті 6
Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено, оскільки штрафні
санкції, передбачені статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ), є видом
адміністративно-господарських санкцій, а не видом податків чи
зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі
справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального
права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України( 1798-12 )
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.06.2005 зі справи № 20-9/039 залишити без змін, а касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Сінор” - без
задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б.Львов