3/370-05 Про спонукання відповідача до виконання договірних зобов’язань та стягнення збитків - Текст документа

Багатогалузева приватна фірма “Віннер” звернулась до господарського суду з позовом про спонукання відповідача до підключення належної йому аптеки до електропостачання та стягнення з відповідача 22564,52грн. збитків, заподіяних порушенням договору; позов подано на підставі порушення Відкритим акціонерним товариством “Енергопостачальна компанія “Херсонобленерго” зобов’язань за договором про постачання позивачу електричної енергії, статей 16, 610, 623, 714 Цивільного кодексу України (435-15) та статей 275, 277 Господарського кодексу України (436-15) ; 07.02.2006р. позивачем подано уточнений розрахунок позовних вимог, за яким ціна позову становить 14027,04грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.02.2006 року (суддя Янковська І.Є.) позов задоволено частково; з відповідача стягнуто 13598,57грн. суми збитків та 338,99грн. судових витрат; у решті позову провадження припинено на підставі пункту 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) з огляду на фактичне підключення аптеки до електропостачання на момент розгляду справи.

Судове рішення обґрунтовано встановленими фактичними обставинами справи, що визначають зміст взаємних зобов’язань сторін за договором про постачання електричної енергії, порядок, строки та умови їх виконання, порушенням зобов’язання відповідачем, що спричинило майнову шкоду позивачу, статтями 16, 610, 611, 614 Цивільного кодексу України (435-15) , що містять положення про правові наслідки порушення зобов’язання.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2006р. (головуючий –Коробка Н.Д., судді –Кагітіна Л.П. , Юхименко О.В.) рішення господарського суду залишено без змін з мотивів доведеності вини відповідача у порушенні зобов’язання матеріалами справи, відповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати в повному обсязі, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме не з’ясуванням дійсних обставин справи, що є істотними для правильного вирішення спору, неналежної оцінки доказів, та на неправильне застосування статей 610, 611, 614, 623, 714 Цивільного кодексу України (435-15) ; зазначає, що судами не визначено підстави стягнення та правову природу заявлених збитків, обґрунтованість їх розміру, не враховано вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2001р. № 1499 (1499-2001-п) про встановлення граничної торговельної надбавки (націнки) на лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Позивач не направив відзив по суті касаційних вимог, не скористався правом на участь представника в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого або апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіряючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, сторонами у справі був укладений договір від 14.02.2003р. № 3006 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався постачати позивачу електроенергію згідно з визначеними цим договором умовами та обсягами постачання електроенергії та потужності, а позивач вносити плату за неї коштами на розподільчий рахунок енергопостачальної організації, або іншим способом, передбаченим чинним законодавством.

Згідно з пунктом 3.5.2 договору платежі за електричну електроенергію здійснюються позивачем в порядку попередньої оплати в строк до 27 числа місяця перед наступним розрахунковим періодом в обсязі 100% договірних величин електроспоживання наступного розрахункового періоду. При значному відхиленні очікуваної величини електроспоживання від договірної, платіж повинен бути здійснений, виходячи із очікуваного електроспоживання наступного розрахункового періоду; остаточний розрахунок здійснюється споживачем самостійно в 5-дений строк після виписки рахунків.

Згідно з пунктом 5.7 договору в разі виникнення об’єктивних причин, які не дають змоги спожити заявлену кількість електроенергії, споживач не пізніше 20 числа розрахункового місяця письмово повідомляє про це енергопостачальну організацію для здійснення остаточного коригування.

Також судами встановлено, що 29.04.2005р. після отримання попередження від 19.04.2005р. про відключення підприємства від електромережі з 12.05.2005р. в разі нездійснення ним до 27.04.2005р. попередньої оплати в сумі 155,81грн., позивач здійснив попередню оплату в сумі 15,58грн. та листом від 04.05.2006р. № 6 повідомив відповідача про значне очікуване відхилення величини електроспоживання від договірної та про здійснення попередньої оплати на очікувану (зменшену) величину електроспоживання.

15.07.05р. електропостачання позивача було припинено; 11.10.2005р. сторонами було укладено договір про повторне підключення позивача до електропостачання протягом п’яти днів після проведеної оплати робіт замовником; платіжним дорученням від 12.10.05р. позивач сплатив 15,77грн., натомість електропостачання не було відновлено.

Також судами з’ясовано, що внаслідок припинення постачання електричної енергії належна позивачу аптека не працювала протягом періоду серпень-грудень 2005р., в зв’язку з чим недоотриманий дохід позивача, за поданим ним розрахунком, склав 13 582,80грн.

З огляду на вище викладене суди попередніх інстанцій зазначили про вину відповідача у порушенні договірних зобов’язань щодо постачання електричної енергії, наслідком чого є завдання позивачу матеріальних збитків у вигляді недоотримання доходів, що могли бути реально одержані, та дійшли висновку про відповідальність відповідача у вигляді відшкодування заподіяних збитків відповідно до умов договору про постачання електричної енергії, пункту 9.3 Правил користування електричною енергією, статей 16, 22, 610, 611, 614 Цивільного кодексу України (435-15) , розмір яких є доведеним та обґрунтованим.

Суд погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про порушення відповідачем умов укладеного договору та статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 193 Господарського кодексу України (436-15) в частині неналежного виконання ним договірного зобов’язання.

Водночас судова колегія вважає висновок судів щодо доведеності розміру завданих цим збитків таким, що не ґрунтується на повному, всебічному та об’єктивному дослідженні обставин справи. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України (435-15) порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання; у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, передбачені договором чи законодавством.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено відшкодування збитків серед інших способів відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (436-15) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (упущена вигода).

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (шкоди) суду необхідно з’ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань безпосередньо пов’язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов’язання, оскільки відсутність своєї вини у порушенні зобов’язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України (435-15) ); натомість на нього покладено обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язання та завданими збитками.

Як неодержані можуть бути стягнуті такі доходи, які одержав би позивач при належному виконанні обов’язків боржником від реалізації продукції, зменшені на суму витрат, що позивач реально зробив би з метою одержання стягуваного доходу, при цьому формування доходів позивача повинно відповідати положенням чинного законодавства, що регулюють певний вид господарської діяльності, враховувати існуючі обмеження, граничні націнки та торгівельні надбавки.

Вище вказані обставини не досліджено судами відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ; висновки суду апеляційної інстанції не містять спростування доводів апеляційної скарги про порушення позивачем порядку формування складу його доходів від торгівлі лікарськими засобами, недоведеності розміру завданих збитків.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порушення статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не розглянули в судовому процесі всебічно, повно та об’єктивно всі обставини справи в їх сукупності; не повністю дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та доводи сторін. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.