ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 13/526
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І. М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Державного будівельного комбінату
Управління справами Верховної Ради України, м. Київ (далі
–Державний будівельний комбінат)
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.06.2005
зі справи № 13/526
за позовом Державного будівельного комбінату
до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України у м. Києві (далі - управління виконавчої дирекції Фонду)
про відшкодування витрат у сумі 8 125 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Білобловського С.В. (за довіреністю Державного
будівельного комбінату),
відповідача –Смірнова О.С. (за довіреністю управління виконавчої
дирекції Фонду).
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2005 (суддя
Євдокимов О.В.) позов задоволено: стягнуто з управління
виконавчої дирекції Фонду на користь Державного будівельного
комбінату 8 125 грн. збитків. Рішення суду першої інстанції зі
справи з посиланням на приписи статей 5, 6 та 25 Закону України
від 23.09.1999 № 1105-XIV ( 1105-14 ) (1105-14)
“Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності” ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі –Закон № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
),
статей 4 та 9 Закону України “Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
,
статті 22 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
мотивовано тим,
що управління виконавчої дирекції Фонду як страховик за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
зобов’язане відшкодувати страхувальнику понесені ним витрати на
оплату своєчасного надання невідкладної медичної допомоги
застрахованій особі - потерпілому в разі нещасного випадку, що
стався з ним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
07.06.2005 (колегія суддів у складі: Брайко А.І. –головуючий,
судді Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) задоволено апеляційну
скаргу управління виконавчої дирекції Фонду, скасовано рішення
господарського суду міста Києва від 10.03.2005 з цієї справи, у
позові відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції з
посиланням на приписи пункту 4 статті 21 Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
, пунктів 3 та 6 Тимчасового положення про порядок
використання коштів лікувально-профілактичними, навчальними та
іншими закладами, які надають Фонду соціальні послуги, та
контроль за їх цільовим використанням, затвердженого постановою
правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України від 19.06.2003
№ 53 ( v0053583-03 ) (v0053583-03)
, пунктів 4 та 7 Положення про порядок
укладання договорів між Фондом соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України та лікувально-профілактичними закладами на
обслуговування потерпілих на виробництві, затвердженого
постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України від
19.06.2003 № 52 ( v0052583-03 ) (v0052583-03)
(далі - Положення про порядок
укладання договорів ( v0052583-03 ) (v0052583-03)
), мотивовано відсутністю
правових підстав для відшкодування Державному будівельному
комбінату понесених ним витрат на оплату своєчасного надання
медичної допомоги потерпілому, оскільки між Київською міською
клінічною лікарнею швидкої допомоги, де було надано невідкладну
допомогу потерпілому, та управлінням виконавчої дирекції Фонду
не було в установленому порядку укладено договір про організацію
лікування потерпілого.
У касаційній скарзі без дати та номера до Вищого господарського
суду України Державний будівельний комбінат просить скасувати
постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.06.2005, а рішення господарського суду міста Києва від
10.03.2005 з цієї справи залишити в силі. Скаргу з посиланням на
приписи статей 21 та 25 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, пункту 7
Положення ( v0052583-03 ) (v0052583-03)
про порядок укладання договорів
мотивовано тим, що відсутність договору про організацію
лікування потерпілого між лікувально-профілактичним закладом та
робочим органом виконавчої дирекції Фонду не може бути відмовою
для відшкодування витрат страхувальника за рахунок бюджету
страховика на невідкладну медичну допомогу потерпілому від
нещасного випадку на виробництві.
У судовому засіданні 11.10.2005 оголошувалась перерва.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу (далі –ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про
час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- Державний будівельний комбінат зареєстровано як страхувальника
у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України (свідоцтво про
реєстрацію від 29.07.2000 № 2610090297);
- згідно з даними акта від 22.07.2004 № 01 працівник Державного
будівельного комбінату електрик Шемеган М.Ю. отримав 19.07.2004
важкі травми на виробництві;
- з 19.07.2004 Шемеган М.Ю. перебував на лікуванні у відділенні
хірургії хребта та спинного мозку Київської міської клінічної
лікарні швидкої допомоги (далі - Лікарня);
- Лікарнею було надіслано листа від 10.08.2004 № 783 на адресу
управління виконавчої дирекції Фонду з проханням перерахувати
кошти на суму 8 125 грн. з метою придбання імплантатів для
проведення негайної операції хворому Шемегану М.Ю., проте ці
кошти відповідачем не були перераховані;
- управлінням виконавчої дирекції Фонду було надіслано листа від
10.08.2004 № 2015-13 на адресу Лікарні з пропозицією укласти
договір та виставити рахунок-фактуру для лікування хворого
Шемегана М.Ю., проте договір не було укладено, а рахунок-фактура
не надсилалась відповідачеві;
- Державним будівельним комбінатом перераховано платіжним
дорученням від 10.08.2004 № 1630 на рахунок Лікарні 8 125 грн.
для придбання імплантатів, необхідних для операції Шемегану
М.Ю., і за рахунок цих коштів Лікарнею були придбані імплантати
у ТОВ “Восток-Мед”, м. Харків.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність у
страхувальника права вимагати у страховика відшкодування
понесених витрат на оплату своєчасного надання невідкладної
медичної допомоги застрахованій особі потерпілого в разі
настання з нею нещасного випадку.
Судом апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про
відсутність правових підстав для відшкодування Державному
будівельному комбінату витрат на оплату своєчасного надання
медичної допомоги потерпілому з огляду лише на те, що між
Лікарнею та управлінням виконавчої дирекції Фонду не було в
установленому порядку укладено договору щодо організації
лікування потерпілого. Обов’язок страховика за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням громадян
від нещасного випадку на виробництві відшкодувати шкоду,
заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, в
тому числі витрати на цілеспрямоване та ефективне лікування
потерпілого, випливає із змісту приписів статті 9 Закону України
“Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
, пункту 4 статті 25 Основ
законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, пункту 4 статті 21 та статті 25 Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
.
У частині другій статті 45 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
викладено
вичерпний перелік обов'язків роботодавця як страхувальника перед
страховиком, і у цій нормі не передбачено обов’язку
страхувальника відшкодовувати замість страховика витрати на
відшкодування шкоди застрахованому чи особам, які мають на це
право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до припису статті 26 Закону України “Про охорону
праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
роботодавець зобов'язаний відшкодувати
збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим
юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах,
передбачених законом. За змістом цієї норми роботодавцями мають
відшкодовуватись збитки, що не пов’язані зі сплатою страховиком
витрат на соціальні послуги та інші виплати, які прямо визначені
у Законі № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
.
Тому віднесення на страхувальника витрат на соціальні послуги та
виплати, що мають здійснюватись страховиком, суперечить приписам
викладених норм чинного законодавства України.
Крім того, судом апеляційної інстанції не звернуто належної
уваги на припис пункту 7 Положення ( v0052583-03 ) (v0052583-03)
про порядок
укладання договорів, яким визначено: “Якщо потерпілий
госпіталізований в лікувально-профілактичний заклад (далі –ЛПЗ),
з яким не укладено договір, то оплата за лікування потерпілого
проводиться районними (міськими) відділеннями виконавчої
дирекції Фонду за рахунком, виставленим ЛПЗ”.
Попередніми судовими інстанціями недостатньо повно встановлено
обставини, які необхідно з’ясувати для висновку про підстави
позовних вимог страхувальника. Попередніми судовими інстанціями
не перевірено обгрунтованість розміру відшкодування витрат на
лікування потерпілого у Лікарні. Відповідно до змісту вимог
підпункту 5 статті 4 Положення ( v0052583-03 ) (v0052583-03)
про порядок
укладання договорів не допускається відшкодування за рахунок
Фонду витрат за медичні послуги, які забезпечуються асигнуванням
місцевого та державного бюджету. Тому судові інстанції повинні
були з’ясувати, але не з’ясували дані про те, чи забезпечуються
асигнуваннями місцевого та державного бюджету медичні послуги,
надані Лікарнею потерпілому від нещасного випадку.
Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. Тому рішення судових інстанцій по суті спору
з цієї справи підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління
справами Верховної Ради України зі справи № 13/526 задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.06.2005 з цієї справи скасувати.
3. Справу № 13/526 передати на новий розгляд до господарського
суду міста Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь