ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 11/137
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “ПО ТК-Донбас”, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
29.06.2005
зі справи № 11/137
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Кіровському районі міста Донецька (далі
–Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю “ПО ТК-Донбас” (далі
–Товариство), м. Донецьк,
про стягнення 8 252,20 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –Андрусенко Н.Ю.,
відповідача – Ремесленник І.Ю.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 04.10.2005 по
15.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є органи Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 8 252,20 грн.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Донецької області від 11.05.2005
(суддя Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 29.06.2005 (колегія суддів
у складі: Запорощенко М.Д. –головуючий, судді Москальова І.В.,
Волков Р.В.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано необхідністю відшкодування
відповідачем-роботодавцем в порядку регресу шкоди, заподіяної
травмуванням його працівника під час виконання останнім трудових
обов’язків, що призвело до здійснення Відділенням страхових
виплат у сумі 8 252,20 грн.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить рішення місцевого і постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з
порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про
відмову в позові. Своє прохання скаржник мотивує посиланням на
те, що відносини між сторонами зі спору врегульовані Законом
України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності” ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі –Закон № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
),
відповідно до якого потерпілий є застрахованою особою, а
Товариство –платником страхових внесків до Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань (далі –Фонд) і заборгованості зі сплати внесків не
має.
Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило залишити рішення
місцевого та постанову апеляційного господарських судів без
змін, а скаргу –без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- Товариство з 2002 року є платником страхових внесків з
загальнообов’язкового державного соціального страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання і
повністю сплачує в установленому порядку страхові внески до
Фонду;
- 27.03.2003 працівника відповідача Черкаса В.В. травмовано під
час виконання ним трудових обов’язків, про що складено акти за
формою № ФН-5 від 27.03.2003, № Н-1 від 30.03.2003 та протокол
засідання комісії з охорони праці Товариства;
- нещасний випадок відбувся з вини відповідача, через
незабезпечення ним безпечних умов праці;
- Відділенням громадянину Черкасу В.В. сплачено страхове
відшкодування в сумі 8 252,20 грн.
Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач
відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок
здійснення останнім страхових виплат застрахованій особі
відповідно до Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
.
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного соціального страхування
громадян в України визначені Основами законодавства України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі
–Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійних захворювань сплачує виключно
роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум
фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим
працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з
громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може
статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний
випадок на виробництві або професійне захворювання, що
спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи
психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону
№ 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, з настанням яких виникає право
застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення
та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
дія цього Закону
( 1105-14 ) (1105-14)
поширюється на осіб, які працюють на умовах
трудового договору.
Статтею 6 цього Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлено, що суб'єктами
страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в
окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники
та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої
здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є
роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи;
страховик –Фонд.
Відповідно до частини другої статті 45 Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно
та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески
до Фонду, а здійснення страхових виплат потерпілим покладено на
Фонд згідно з розділом V цього Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
.
Таким чином, взаємовідносини сторін, якими є страховик (в особі
Відділення) і страхувальник (Товариство) врегульовано Законом
№ 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, який не передбачає можливості пред’явлення
страховиком вимог до страхувальника з приводу відшкодування
Фонду страхових виплат в порядку регресу.
В свою чергу, наявність між сторонами зі справи відносин за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності, відповідно до частини
другої статті 1 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(частини
другої статті 2 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
)
виключає можливість застосування до них норм цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки ці відносини не є цивільно-правовими.
З огляду на наведене попередніми судовими інстанціями для
вирішення даного спору помилково застосовано статті 1166, 1172,
1191 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(статті 441, 452, 460
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), які
передбачають можливість задоволення вимог страховика в порядку
регресу іншими, ніж страхувальник, особами.
За таких обставин відповідно до приписів Основ та Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
попередні судові інстанції не мали правових підстав
для задоволення вимог позивача.
Отже, Вищий господарський суд України, беручи до уваги повноту
дослідження попередніми судовими інстанціями фактичних обставин
справи, вважає за необхідне рішення місцевого та апеляційного
господарських судів зі справи скасувати, а в задоволенні позову
відмовити.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ПО
ТК-Донбас” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
29.06.2005 зі справи № 11/137 скасувати.
3. У задоволенні позову відмовити.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов