7/297 Про визнання недійсними свідоцтва про право власності від 12.10.98, договору купівлі-продажу від 17.08.2004 та повернення майна - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2005 в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваних свідоцтва та договору чинному законодавству та недоведеністю порушення ними прав позивача. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2005 рішення залишено без змін з тих же підстав.

Фонд державного майна України в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР “Про заходи щодо поліпшення роботи колгоспних ринків” від 14.04.1987 р. № 124 не є актом, на підставі якого Дніпропетровська облспоживспілка набула права власника на спірне майно. Не є таким актом і рішення виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів від 08.07.1987 № 33 “Про заходи щодо поліпшення роботи колгоспних ринків”, оскільки:

по-перше: це рішення приймалося з метою реалізації постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР № 124;

по-друге: цим рішенням було вирішено управлінню торгівлі облвиконкому передати до 1.07.1987 року в установленому порядку майно колгоспних ринків у відання облспоживспілки.

При видачі свідоцтва про право власності від 12.10.1998 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, було порушено вимоги пункту 4.1. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики № 121 від 09.06.98 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 26.06.1998 р. за № 399/2839 (z0399-98) .

При винесенні рішення господарський суд зазначив, що факти, які встановлені рішенням у справі 14/559, не є преюдиціальними, оскільки у цій справі приймали участь інші сторони. З цим не можна погодитись, оскільки у справі 14/559 сторонами були, крім інших, Дніпропетровська обласна спілка споживчих товариств та Фонд державного майна України, які є сторонами і у даній справі. Рішенням по справі 14/559 було визнано цілісний майновий комплекс центрального ринку м. Дніпропетровська державною власністю і цей факт в силу вимог статті 35 ГПК України (1798-12) є встановленим. На момент реєстрації спірного майна за Дніпропетровською облспоживспілкою, зазначена справа була розглянута усіма судовими інстанціями, у тому числі і Верховним Судом України, і рішення господарського суду м. Києва по справі 14/559 залишене без змін.

Майно центрального ринку в м. Дніпропетровську, складовою частиною якого на момент передачі було і майно Нагірного ринку, передавалося на підставі одного акту, а саме Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 14.04.87 № 124.

Як заявляє сама Дніпропетровська облспоживспілка у своєму відзиві на позов, і як свідчать матеріали справи, згідно з актом приймання передачі колгоспних ринків від 30.07.1987 управління торгівлі облвиконкому передало майно колгоспних ринків у відання Дніпропетровської облспоживспілки. Як встановлено в судових засіданнях, серед переданих за актом колгоспних ринків є Центрально-міський кущ ринків м. Дніпропетровська. Центрально-міський кущ ринків м. Дніпропетровська включав до свого складу і ринок “Нагірний”.

Суди не надали ніякої оцінки тому факту, що до Центрально-міського куща ринків на час передачі майна та підписання акту приймання передачі колгоспних ринків від 30.07.1987р. входило майно центрального ринку м. Дніпропетровська, а майно ринку “Нагірний” було складовою частиною центрального ринку м. Дніпропетровська.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та Генеральної прокуратури України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова –частковій зміні з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з недоведеності порушення прав позивача оспорюваними свідоцтвом про право власності на будівлі та споруди Нагірного ринку від 12.10.98 та договором купівлі-продажу від 17.08.2004, а також з обставин добросовісного набуття спірного майна ТОВ “Трейдмаркет 2004” у власність. Безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння та користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України “Про власність” (697-12) набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Залишаючи рішення без змін апеляційний господарський суд додатково зазначив, що оспорюване свідоцтво Дніпропетровській облспоживспілці видане Дніпропетровським міськвиконкомом на підставі рішення виконкому Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 08.07.1987 р. № 333 “Про заходи щодо поліпшення роботи колгоспних ринків”, яке в свою чергу, прийняте у відповідності з постановою ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987р. № 124.

Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.

На підставі ретельної правової оцінки наявних у справі матеріалів судом встановлено, що на виконання Постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР “Про заходи щодо поліпшення роботи колгоспних ринків” від 14.04.1987р. № 124 Виконавчий комітет Дніпропетровської обласної ради народних депутатів прийняв відповідне рішення № 333 від 08.07.1987р., ким зобов'язав Управління торгівлі Дніпропетровського облвиконкому передати безоплатно колгоспні ринки у відання Дніпропетровської облспоживспілки станом на 01.01.1987р.

Передача будівель та споруд Нагірного ринку у відання Облспоживспілці підтверджується Актом безоплатного прийому-передачі колгоспних ринків Дніпропетровської області управління торгівлі облвиконкому від 30.07.1987р. (а.с. 104-111, т.1), який був затверджений Постановою Правління Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств від 10.08.1987р. № 283 „Про завершення приймання колгоспних ринків”. Право власності на майновий комплекс Нагірного ринку м. Дніпропетровська (будівлі та споруди, що складаються з цегляної основної будівлі літ.А-2, загальною площею 2892,9 м. кв., цегляної основної будівлі літ.Б-1, загальною площею 416,8 м. кв., цегляного магазину літ.Д, шлакоблокових будівель літ.3-1, З 1-І, поз. 1,6 загальною площею 37,3 м. кв., цегляної вбиральні літ.Е, металевої, цегляної майстерень літ.Э, Ю, металевих навісів літ.Т, У, Ф, Ц, Я.) було зареєстровано за Дніпропетровською обласною спілкою споживчих товариств на підставі вищезазначених правовстановлюючих документів шляхом видачі їй свідоцтва від 12.10.1998 р.

Касаційна інстанція відхиляє твердження скаржника про те, що постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987р. № 124 та рішення Дніпропетровського облвиконкому від 08.07.1987р. № 333 не є актами, на підставі яких Дніпропетровська облспоживспілка набула право власності на спірне майно, оскільки згідно з ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України (435-15) в редакції від 18.07.1963р. цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з адміністративних актів.

З огляду на те, що передача ринку “Нагірний” в складі Центрально-міського куща ринків м. Дніпропетровська відбулася в липні 1987 року, слід врахувати чинну на той час Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР (затверджена 31.01.1966 р. Міністерством комунального господарства УРСР), пунктом 3 Додатку № 1 (Перелік правовстановлюючих документів) до якої визначено в якості правовстановлюючих документів урядові і відомчі акти (постанови і розпорядження) про передачу будівель і споруд, до яких безумовно відноситься і вищезгадана постанова від 14.04.1987р. № 124.

Згідно зі статтею 91 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , чинною на момент передачі майна, порядок передачі державних підприємств, будівель, споруд, які належать до основних засобів державних організацій, кооперативним організаціям визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Зокрема п. 8 Положення, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР „Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд” від 16.10.1979р. № 940 (v0940400-79) , передбачалося здійснювати передачу підприємств, об'єднань, організацій та установ, а також будинків та споруд державними органами кооперативним організаціям за плату, якщо законодавством СРСР не встановлено інший порядок. Отже, встановлювалося застереження, яке дозволяло у разі прийняття відповідного акта законодавства СРСР передавати державне майно кооперативним організаціям не за плату.

Зокрема, п. 2 Постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР „Про заходи щодо поліпшення роботи колгоспних ринків” від 14.04.1987р. № 124 була встановлена безоплатна передача колгоспних ринків кооперативним організаціям.

Отже, відповідно до чинного у 1987 році законодавства держава та її уповноважені органи мали право передавати державне майно у власність кооперативним організаціям як за плату, так і безоплатно. І саме це право на безоплатну передачу у власність реалізувала держава під час передачі у 1987 році системи державних колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації.

Такий висновок випливає з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень п. 1 ст. 9, п. 1 ст. 10 Закону України „Про споживчу кооперацію” (2265-12) , ч. 4 ст. 37 Закону України „Про кооперацію” (1087-15) (справа про захист права власності організації споживчої кооперації). В своєму рішенні від 11.11.2004р. № 16-рп/2004 (v016p710-04) Конституційний суд України прямо зазначив, що „безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України „Про власність” (697-12) набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів”.

Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 (888-09) року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , Постанови Ради Міністрів Української РСР “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд” від 28.04.1980 року N 285 (285-80-п) , прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 року № 940 (v0940400-79) , якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством. У зв'язку з передачею колгоспних ринків споживчій кооперації відповідно до Постанов у центральному апараті Міністерства торгівлі Української РСР було ліквідовано Управління колгоспними ринками і плодоовочевої торгівлі, зменшено граничні асигнування на його утримання. Також були вилучені функції управління колгоспними ринками із положень про управління торгівлі виконавчих комітетів відповідних місцевих рад (пункт 2 Постанови Ради Міністрів УРСР від 3.05.1988 року № 119).

Тобто колгоспні ринки передавалися не лише як майновий об'єкт, а разом з організаційною та функціональною структурами їх управління.

Передача колгоспних ринків із залишенням їх у державній власності не породжувала б обов'язку кооператорів самостійно та за рахунок своїх коштів безвідплатно відновлювати, реконструйовувати, оснащувати, розвивати колгоспні ринки, оскільки це призводило б до порушення конституційного принципу, згідно з яким державне керівництво економікою здійснювалося з активним використанням господарського розрахунку, прибутку, собівартості, інших економічних підойм і стимулів (ч. 1 ст. 16 Конституції Української РСР 1978 року (888-09) ).

Відповідно до ст. 69 Закону України “Про Конституційний Суд України (422/96-ВР) рішення Конституційного Суду України є остаточними та обов'язковими до виконання на території України. Зважаючи на вищенаведене суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про перехід Нагірного ринку м. Дніпропетровська як цілісного майнового об'єкта з державної до кооперативної (колективної) власності Дніпропетровської облспоживспілки та пов'язану з цим правомірність видачі новому власнику Дніпропетровським міськвиконкомом свідоцтва про право власності від 12.10.98 на цей об'єкт.

В зв'язку з цим спочатку Дніпропетровська облспоживспілка на підставі ст. 4 Закону України “Про власність” (697-12) , укладаючи з ТОВ “Омега” договір купівлі-продажу від 07.07.2004, правомірно розпорядилася будівлями та спорудами Нагірного ринку, а потім ТОВ “Омега”, як новий власник, реалізувало спірний об'єкт кінцевому набувачу - ТОВ “Трейдмаркет 2004” за умовами оспорюваного договору купівлі-продажу від 17.08.2004.

За таких обставин суд цілком обґрунтовано відмовив Фонду державного майна України в задоволенні віндикаційного позову та позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.08.2004, які мають похідний характер від позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.10.98.

Необґрунтованими визнаються твердження скаржника про входження майна Нагірного ринку до складу майна Центрального ринку м. Дніпропетровська, оскільки судом першої інстанції з врахуванням акта безоплатного приймання-передачі колгоспних ринків Дніпропетровської області та Плану розвитку матеріально-технічної бази ринків Дніпропетровської області на 1988 –1990 рр., який є додатком № 2 до рішення облвиконкому від 14.07.1998 р. № 290 (а.с. 133-136, том 2), встановлено включення ринку “Нагірний” до складу Центрально-міського куща ринків м. Дніпропетровська, а не до складу Центрального ринку l. Дніпропетровська. Скаржником помилково ототожнено Центрально-міський кущ ринків м. Дніпропетровська з його складовою частиною - Центральним ринком м. Дніпропетровська. Окрім того, касаційна інстанція згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

При вирішенні даного спору судами не порушено вимог ст. 35 ГПК України (1798-12) , оскільки відхиляючи факти належності до державної власності Центрального ринку м. Дніпропетровська, встановлені судовими рішеннями у справі № 14/559, які скаржник помилково вважає преюдиціальними, суди врахували, що суб'єктний склад сторін у справах № 7/297 та № 14/559 не є тотожним.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі та споруди Нагірного ринку від 12.10.98 суд не врахував, що відповідно до ст. 12 ГПК України (1798-12) господарським судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві. Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Як встановлено судом, свідоцтво від 12.10.98 видано Дніпропетровським міськвиконкомом саме на виконання рішення Дніпропетровського облвиконкому від 08.07.1987 р. № 333, а тому не є документом, що породжує певні правові наслідки. При видачі свідоцтва третім відповідачем не приймалося відповідне рішення як акт в розумінні ст. 12 ГПК України (1798-12) та в межах повноважень, передбачених підпунктом 10 пункту “б” ст. 30 та ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) .

Таким чином відповідним правовстановлюючим документом в даному випадку є рішення Дніпропетровського облвиконкому від 08.07.1987 р. № 333, яке безумовно є актом в розумінні ст. 12 ГПК України (1798-12) та на даний час не скасоване та не визнане недійсним у встановленому порядку.

Свідоцтво ж про право власності від 12.10.98 має похідний виконавчий характер від актів компетентних органів (постанова ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987р. № 124, рішення Дніпропетровського облвиконкому від 08.07.1987р. № 333), а тому само по собі не породжує юридичних наслідків.

В зв'язку з наведеним рішення суду в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва від 12.10.98 за реєстровим № 56-51 слід змінити, припинивши провадження у справі в цій частині позовних вимог, однак, зазначені обставини не призвели до прийняття неправильного по суті рішення за результатами розгляду іншої частини позовних вимог, а тому підстави для задоволення касаційної скарги позивача відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України відхилити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2005 у справі № 7/297 змінити, припинивши провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.10.98 на майновий комплекс Нагірного ринку м. Дніпропетровська.