ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 6/24-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Вінницького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Вінниця (далі
–відділення Фонду)
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
09.06.2005
зі справи № 6/24-05
за позовом відділення Фонду
до сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “Нове життя”, с. Стрижаків Оратівського району
Вінницької області (далі –СТОВ “Нове життя”)
про стягнення 2063,33 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 2063,33 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.01.2005
(суддя Говор Н.Д.) позов задоволено. Рішення суду з посиланням
на приписи статей 19-20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон
( 875-12 ) (875-12)
) мотивовано тим, що СТОВ “Нове життя” не повідомляло
на протязі 2003 року органи працевлаштування інвалідів про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких могла
використовуватися праця інвалідів, і у зв’язку з цим
відповідачем не доведено, що ним вжито усіх необхідних заходів
для виконання встановленого нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
09.06.2005 (колегія суддів у складі: суддя Іонніков І.А.
–головуючий, судді Веденяпін О.А., Черпак Ю.К.) рішення суду
першої інстанції скасовано; у задоволенні позову відмовлено. У
прийнятті зазначеного судового акта апеляційний суд виходив з
того, що уточненим звітом відповідача “Про зайнятість та
працевлаштування інвалідів за 2003 рік” за формою № 10-ПІ
підтверджується факт виконання СТОВ “Нове життя” нормативу
працевлаштування інвалідів у звітному періоді, що виключає
можливість застосування до відповідача штрафних санкцій в
порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати постанову суду апеляційної
інстанції та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на
порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального
права. Зокрема, скаржник зазначає, що первісним звітом, який
було подано відповідачем до відділення Фонду, підтверджується
правильність висновків місцевого господарського суду з даного
спору, у той час коли додаткові докази подано СТОВ “Нове життя”
на стадії апеляційного провадження з порушенням порядку їх
подання.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явились.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що
- відповідно до поданого СТОВ “Нове життя” звіту “Про зайнятість
і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників становила у звітному періоді 90
осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –4
особи, у той час коли фактично відповідачем було працевлаштовано
лише 3 інваліди;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 2 063,33 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році становить 2
063,33 грн., які самостійно СТОВ “Нове життя” не сплачено;
- протягом 2003 року СТОВ “Нове життя” не повідомляло органи
працевлаштування інвалідів про наявність вільних робочих місць,
на яких могла використовуватись праця інвалідів у звітному
періоді.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що:
- відповідно до уточненого звіту відповідача “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників становила у звітному періоді 73
особи, а норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів
–3 особи;
- фактично у звітному році СТОВ “Нове життя” було
працевлаштовано 4 інваліди, що підтверджується, зокрема,
відповідними наказами про прийом на роботу та особовими картками
працівників.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Таким чином, підставою для застосування до підприємства заходів
майнової відповідальності відповідно до статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
є невиконання законодавчо встановленого нормативу
працевлаштування інвалідів.
Проте попередні судові інстанції на підставі аналізу різних
доказів дійшли протилежних висновків у встановленні обставини
щодо фактичного дотримання відповідачем названого нормативу.
Так, за результатами дослідження первісного статистичного звіту
СТОВ “Нове життя” про працевлаштування інвалідів у 2003 році
місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність
стягнення з відповідача оспорюваних штрафних санкцій.
Водночас, як зазначено судом апеляційної інстанції, відомості,
що містяться в уточненому звіті СТОВ “Нове життя”, та додатково
подані відповідачем докази спростовують здійснену місцевим судом
правову оцінку обставин справи.
Згідно з формою державної статистичної звітності N 10-ПІ поштова
- річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, затвердженою наказом
Держкомстату України від 10.01.2002 № 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
,
підприємства, установи, організації незалежно від форми
власності та господарювання не пізніше 1.02.після звітного
періоду подають до регіонального відділення Фонду соціального
захисту інвалідів України звіт про зайнятість та
працевлаштування інвалідів.
Отже, саме підприємства визначають показники, які містяться у
статистичних звітах за формою № 10-ПІ, та надають відповідну
інформацію відділенням Фонду соціального захисту інвалідів
України.
Відповідно до приписів статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як
на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, як вбачається із з’ясованих господарськими судами
фактичних даних, у матеріалах справи відсутні будь-які подані
позивачем докази, які б могли свідчити про недостовірність
інформації, що міститься в уточненому звіті СТОВ “Нове життя”.
Доводи скаржника про порушення відповідачем порядку подання
доказів апеляційному господарському суду не можуть бути взяті до
уваги Вищим господарським судом України, оскільки за змістом
частини першої статті 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
додаткові
докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість
їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від
нього.
В даному випадку, як зазначено апеляційною інстанцією, дану
справу було розглянуто місцевим господарським судом за
відсутності представників відповідача, що обумовило неможливість
своєчасного подання СТОВ “Нове життя” доказів на підтвердження
своїх заперечень.
За таких обставин, на думку Вищого господарського суду України,
оскаржувану постанову апеляційного господарського суду прийнято
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому
відсутні передбачені законом підстави для скасування цього
судового акта.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
08.06.2005 зі справи № 6/24-05 залишити без змін, а касаційну
скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь