ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 4/14-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю “Надія”, с. Маркуші Хмільницького
району Вінницької області,
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
30.06.2005
зі справи № 4/14-05
за позовом Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької
області в інтересах держави в особі Хмільницького міськрайонного
центру зайнятості (далі –Центр зайнятості), м. Хмільник
Вінницької області,
до сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “Надія” (далі –Товариство)
про стягнення 28 859,50 грн.,
за участю представників:
прокуратури –не з’явився,
позивача –Баженової В.М.,
відповідача –не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є органи Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття. Статтею 50 цього
Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік позовів, за якими
юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних
повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами
суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є
вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Хмільницький міжрайонний прокурор Вінницької області звернувся
до господарського суду Вінницької області в інтересах держави в
особі Центру зайнятості з позовом про стягнення з Товариства 25
991,20 грн. боргу зі сплати страхових внесків та 2 868,30 грн.
пені, а всього 28 859,50 грн.
Рішенням названого суду від 13.01.2005 (суддя Білоус В.В.),
залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 30.06.2005 (колегія суддів у складі:
головуючий суддя –Майор Г.І., судді Веденяпін О.А., Черпак
Ю.К.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням Товариством
обов’язку зі сплати страхових внесків до Фонду
загальнообов’язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття (далі –Фонд) та наявністю заборгованості в
сумі 28 859,50 грн.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить постанову апеляційного господарського суду
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права та передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду
на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- Центром зайнятості проведено перевірку правильності
нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових
внесків з загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття за період з 01.10.2002 по
01.10.2004, за результатами якої складено акт від 17.11.2004
№ 85, в якому відображено наявність у відповідача простроченої
заборгованості зі сплати внесків до Фонду в сумі 25 991,20 грн.
та нараховано 2 868,30 грн. пені;
- акт від 17.11.2004 № 85 підписано відповідачем без заперечень;
- відповідно до акта звірки від 21.12.2004 та розрахункової
відомості про нарахування та перерахування страхових внесків до
Фонду за ІІІ квартал 2004 року загальна сума заборгованості зі
сплати страхових внесків на кінець звітного періоду за
Товариством становить 25 991,20 грн. та 2 868,30 грн. пені;
- розмір пені (2 868,30 грн.) визначено вірно.
Причиною даного спору є питання щодо правомірності стягнення з
відповідача заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на прокуратуру України покладається
представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом.
Згідно з статтею 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх
заступників, які звертаються до господарського суду у випадках,
передбачених законодавчими актами України; прокурор, який
звертається до господарського суду в інтересах держави, в
позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення
інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а
також вказує орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення
Конституційного Суду України від 08.04.1999 зі справи № 1-1/99
(справа про представництво прокуратурою України інтересів
держави в арбітражному суді) під поняттям “орган, уповноважений
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”,
зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального
кодексу України, слід розуміти орган державної влади чи орган
місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження
органу виконавчої влади.
Участь Центру зайнятості в даному судовому процесі в статусі
позивача відповідає приписам частини другої статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 2, 3, 6 Закону
України “Про судоустрій України” ( 3018-14 ) (3018-14)
та рішенню
Конституційного Суду України від 09.07.2002 зі справи № 1-2/2002
(справа про досудове врегулювання спорів).
З огляду на наведене попередніми судовими інстанціями правомірно
розглянуто по суті позовні вимоги Хмільницького міжрайонного
прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Центру
зайнятості.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового
державного соціального страхування на випадок безробіття
визначаються Законом України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ “Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття” ( 1533-14 ) (1533-14)
(далі –Закон № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
), який
набрав чинності з 01.01.2001.
Відповідно до статті 34 цього Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення
збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та
своєчасності сплати віднесено до обов’язків Фонду.
Згідно з частиною другою статті 35 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
Товариство зобов’язано своєчасно та в повному обсязі сплачувати
страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування України на випадок безробіття.
Статтею 38 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що у разі
несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків
страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом
страхових внесків та пеню. Пеня обчислюється виходячи з 120
відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла
на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без
урахування штрафів) за весь її строк.
Посилання Товариства в касаційній скарзі на необхідність
застосування до спірних правовідносин положень Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
є
помилковим, оскільки страхові внески до Фонду не є податком чи
збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть
стягуватися в іншому порядку, ніж це передбачено Законом № 1533
( 1533-14 ) (1533-14)
.
Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду
України від 13.09.2005 зі справи № 3/199 ( v3_19700-05 ) (v3_19700-05)
.
Отже, попередні судові інстанції дійшли правомірного висновку
про те, що з 01.01.2001 законодавцем встановлено новий порядок
сплати страхових внесків із загальнообов'язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття.
Водночас відповідно до абзацу другого частини четвертої статті
38 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
право накладати фінансові санкції
та адміністративні штрафи від імені Фонду надано керівнику
виконавчої дирекції Фонду, його заступникам, керівникам робочих
органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
Безпосередньо порядок проведення органами Фонду перевірок та
прийняття рішень за їх результатами визначено Інструкцією про
порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку
їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття (далі
–Інструкція), затвердженою наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 18.12.2000 № 339 та
зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2001 за
№ 30/5221 ( z0030-01 ) (z0030-01)
.
Підпунктом 9.6 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
встановлено, що право
накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені
Фонду мають директор Державного центру зайнятості, його
заступники, директор центру зайнятості Автономної Республіки
Крим, директори обласних, Київського та Севастопольського
міських центрів зайнятості та їх заступники.
Згідно з підпунктом 9.7 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
(в редакції, що
діяла на час розгляду попередніми судовими інстанціями даного
спору) не сплачені в строк страхові внески, пеня і штрафи
стягуються в дохід Фонду із страхувальника в судовому порядку
відповідно до законодавства.
Отже, стягненню фінансових санкцій має передувати прийняття
уповноваженою особою рішення про їх застосування.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано питання щодо наявності рішення уповноваженої особи про
застосування до Товариства фінансових санкцій (пені).
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди
припустилися неправильного застосування приписів частини першої
статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи
та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування
судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд
до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю “Надія” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 13.01.2005
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
30.06.2005 зі справи № 4/14-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Вінницької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов