ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 2-7/4239-2005
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство”,
м. Щолкіно Ленінського району Автономної Республіки Крим,
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
01-10.03.2005
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15.06.2005
зі справи № 2-7/4239-2005
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі – Відділення),
м. Сімферополь Автономної Республіки Крим,
до товариства з обмеженою відповідальністю
“Налагоджувально-монтажне підприємство” (далі –Товариство)
про стягнення 6 369,05 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився,
відповідача –Підлубняка А.О.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 11.10.2005 по
15.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства 6 369,05
грн. штрафних санкцій за нестворення робочого місця для
працевлаштування інваліда в 2003 році.
Рішенням названого суду від 01-10.03.2005 (суддя Дугаренко
О.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 15.06.2005 (колегія суддів
у складі: Маслова З.Д. –головуючий суддя, судді Лисенко В.А.,
Заплава Л.М.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано посиланням на невиконання
відповідачем у 2003 році обов’язку зі створення робочого місця
для працевлаштування інваліда, покладеного на нього Законом
України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875
( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів скасувати через неправильне застосування
норм матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (42 особи) відповідач у 2003 році мав створити 2
робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Товариством працевлаштовано 1 інваліда;
- відповідач в 2003 році подавав звіт “Про наявність вакантних
робочих місць” за формою 3-ПН, але про наявність вільних робочих
місць (вакантних посад) для інвалідів не інформував, що
підтверджується листом Ленінського районного центру зайнятості
від 25.11.2004 № 15/02-733 (а.с. 8);
- Товариство не направляло інформацію про створені робочі місця
для інвалідів органам з працевлаштування (а.с. 9, 10);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (6 369,05 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворене одне робоче місце для інваліда має становити 6 369,05
грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР )
проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про
охорону праці” ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися
робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом
здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для
них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках,
передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення
інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише
за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям
медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії
соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на
підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та
безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без
встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та
відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на
яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути
підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875
( 875-12 ) нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку Товариство мало щорічно подавати до Відділення.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів передує вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в 2003 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочого місця для
інваліда та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення відповідного
робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до
Товариства інваліда для працевлаштування.
Водночас посилання відповідача на необхідність звільнення його
від сплати штрафних санкцій на підставі приписів статті 6 Указу
Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) судом апеляційної інстанції
обґрунтовано відхилено, оскільки штрафні санкції, передбачені
статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ), є видом
адміністративно-господарських санкцій, а не видом податків чи
зборів (обов’язкових платежів).
Звернення Відділення з даним позовом до суду відповідає приписам
частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
статей 2, 3, 6 Закону України “Про судоустрій України”
( 3018-14 ) та рішенню Конституційного Суду України від
09.07.2002 зі справи № 1-2/2002 (справа про досудове
врегулювання спорів).
З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення
відповідача від відповідальності суд першої та суд апеляційної
інстанцій дійшли правомірного висновку щодо необхідності
задоволення позовних вимог.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських
судів зі справи відповідають встановленим ними обставинам
справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та
процесуального права і передбачені законом підстави для їх
скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
01-10.03.2005 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 15.06.2005 зі справи № 2-7/4239-2005
залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство” –без
задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов