ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.11.2005 Справа N 12/78
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Стратієнко Л.В.
суддів Бенедисюка І.М.
Грека Б.М.
з участю представників:
позивача: не з’явився
відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому приватної науково-виробничої фірми
судовому засіданні касаційну “Сонар”
скаргу
на рішення господарського суду Донецької області
від 14.04.2005 р.
Донецького апеляційного
та постанову господарського суду від 16.08.2005 р.
у справі № 12/78
за позовом закритого акціонерного товариства
“Автоматика и защита”
до приватної науково-виробничої фірми
“Сонар”
про стягнення заборгованості у сумі 25 603,8 грн. та неустойки
в сумі 51 024 грн.
В С Т А Н О В И В:
У березні 2005 р. позивач звернувся в суд з позовом про
стягнення з відповідача 25 603,8 грн. заборгованості з
суборендної плати за договором суборенди від 28.12.2002 р. №
1А/2-01.11.02 за період з 21.06.2003 р. по 27.04.2004 р. та 51
024,66 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого
майна відповідачем.
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.04.2005 р.
(суддя Склярук О.І.) позов задоволено. Стягнуто з приватної
науково-виробничої фірми “Сонар” на користь закритого
акціонерного товариства “Автоматика и защита” заборгованість у
сумі 25 603,8 грн. та неустойку в сумі 51 024,66 грн., а також
судові витрати.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, просить скасувати постановлені у справі
судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
постановлені у справі судові рішення без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, між ЗАТ
“Автоматика и защита” та ПНВФ “Сонар” 28.12.2002 р. було
укладено договір суборенди приміщень № 1А/2-01.11.02 загальною
площею 70,7 м2 , що за адресою м. Донецьк –96, вул.
Воїнська,37а.
Згідно п. 7 договору відповідач (суборендар) компенсує орендарю
вартість орендної плати у розмірі 2 502 грн. за календарний
місяць користування майном.
За актом приймання –передачі від 28.12.2002 р. приміщення були
передані відповідачу відповідно до вимог п. 9 договору.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.03.2004
р., яке набрало законної сили 27.04.2004 р. вказаний договір
суборенди було розірвано.
В порушення вимог пунктів 7, 8 договору суборенди відповідач не
сплачував орендну плату за період з 21.06.2003 р. по 27.04.2004
р.
Крім того, після розірвання договору суборенди в порушення вимог
ч. 1ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 12.3 договору суборенди
не повернув орендоване майно позивачу.
Згідно з ст. 525 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від
зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
боржник не звільняється від відповідальності за
неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке
припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Встановивши, що відповідач користувався орендованим майном з
21.06.2003 р. по 27.04.2004 р. та не сплачував орендну плату за
користування ним, суд обгрунтовано стягнув заборгованість з
орендної плати у розмірі 25 603,8 грн.
Ч. 2 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що у випадку
невиконання наймачем обов’язку щодо повернення речі, наймодавець
має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі
подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Судом правильно встановлено, що обов’язок передати займані
приміщення позивачу виник у відповідача з моменту набрання
законної сили рішенням господарського суду Донецької області від
15.03.2004 р., тобто з 27.04.2004 р. та стягнуто неустойку по
березень 2005 р. у розмірі 51 024,66 грн.
Донецький апеляційний господарський суд правильно погодився з
висновками суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не
спростовують і підстав для скасування судових рішень не
вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9
- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу приватної науково-виробничої фірми “Сонар”
залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Донецької області від 14.04.2005 р. та постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 16.08.2005 р. у справі за
№ 12/78 - без змін.
Головуючий Л.В. Стратієнко
Судді І.М. Бенедисюк
Б.М. Грек