ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2005 Справа N 33-1/94-05-2373
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні касаційну відповідальністю
скаргу “Виробничо-комерційна фірма “Болеро”,
м. Одеса
на постанову від 19.07.2005
Одеського апеляційного господарського
суду
у справі № 33-1/94-05-2373
господарського суду Одеської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю
“Виробничо-комерційна фірма “Болеро”,
м. Одеса
До Приватного підприємства “Торговий дім
“Бахус”, м. Одеса
Про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення
235 479,98 грн.
за участю представників сторін:
від позивача -
від відповідача - Захарчук П. Г.
В С Т А Н О В И В:
Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною
фірмою “Болеро” (далі –ВКФ “Болеро”) заявлено позов до
приватного підприємства “Торговий дім “Бахус” про визнання
недійсним договору купівлі-продажу № 009 від 11.10.2002 та
стягнення 235479,98 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що оспорюваний договір підписано
неуповноваженою особою, продукція відпускалася приватному
підприємству “Бахус” також неуповноваженою особою, внаслідок
чого відпускні ціни були нижчі собівартості даної продукції,
відповідач отримав продукцію на 2278830,80 грн., а сплатив лише
2043351 грн. заборгованість складає 235479,98 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.1995
позов задоволено.
Договір купівлі-продажу за № 009 від 11.10.2002 визнано
недійсним. На користь ВКФ “Болеро” стягнуто 235479,98 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2005 рішення господарського суду від 18.05.1995 скасовано
у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційна інстанція скасовуючи рішення суду від 18.05.2005
послалася на неналежну оцінку судом першої інстанції доказам, що
надані сторонами спору. Зокрема, апеляційна інстанція вказала на
те, що оплата за товар здійснювалася приватним підприємством
“Бахус” починаючи з 28.10.2002 (договір укладено 11.10.2002), в
той час як відпуск товарів ВКФ “Болеро” почала лише з.03.2003
року, тобто через п’ять місяців після укладення угоди. ВКФ
“Болеро” не повернула кошти приватному підприємству “Бахус”, що
свідчить про наступне схвалення позивачем оспорюваного договору
купівлі-продажу на умовах, визначених в ньому.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції ВКФ “Болеро”
у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
просить скасувати постанову від 19.07.2005, а рішення
господарського суду Одеської області від 18.05.1995 залишити без
змін, посилаючись на неправильне застосування судом статті 63
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 63 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена від імені другої особи особою, не
уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень,
створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи,
яку представляють лише в разі подальшого схвалення угоди цією
особою.
Дослідивши правовідносини, що склалися між сторонами спору за
угодою № 009 від 11.10.2002 апеляційний суд вказав на те, що
доказами схвалення ВКФ “Болеро” оспорюваного договору є
укладення сторонами додаткової до договору угоди від 20.10.2002
підписаної з боку ВКФ “Болеро” його директором, який є одним із
засновників фірми “Болеро”, виконання умов договору шляхом
відпуску товарів та видання накладних, які є невід’ємною
частиною договору і в яких зазначено найменування товару, його
асортимент, кількість та ціна товару.
Наведені в касаційній скарзі доводи щодо підстав визнання
договору № 009 від 11.10.2002 недійсним, досліджені апеляційним
судом і відхилені як неспроможні, а тому додаткова оцінка цих
обставин, відповідно до частини другої статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
відноситься до юрисдикції касаційної інстанції.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому
судом касаційної інстанції до уваги не приймається з огляду на
вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1,2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
юридичну оцінку, дану апеляційним судом обставинам справи такою,
що грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2005 залишити без змін, а касаційну скаргу –без
задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська