ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2005 Справа N 21/213
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому ЗАТ “Модне взуття”
судовому засіданні в
м. Києві касаційну скаргу
на рішення господарського суду Запорізької області
від 08.11.2004 року
Запорізького апеляційного
та постанову господарського суду від 18.03.2005 року
у справі № 21/213
за позовом ВАТ “Запоріжжяобленерго” в особі
Запорізьких міських електричних мереж
до ЗАТ “Модне взуття”
Про стягнення 9450,12 грн.,
за участю представників:
позивача - Сосонна О.С.,
відповідача - не з’явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.11.2004
року у справі № 21/213 (суддя Черкаський В.І.) залишеним без
змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду
від 18.03.2005 року (судді: Радченко О.П. , Кагітіна Л.П. ,
Мойсеєнко Т.В.) позовні вимоги ВАТ “Запоріжжяобленерго” в особі
Запорізьких міських електричних мереж до ЗАТ “Модне взуття” про
стягнення штрафних санкцій за перевищення договірних величин
споживання електричної енергії у розмірі 9450,12 грн.
задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 9450,12
грн. штрафних санкцій, витрати по сплаті державного мита та
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням та постановою судів першої та
апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2004
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 18.03.2005 року у справі № 21/213 скасувати та прийняти нове
рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В
обґрунтування своїх вимог скаржник послався на те, що
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
неправильно застосовані норми матеріального права та порушені
норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних
рішення та постанови.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду та
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів
дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій
в порядку ст. ст. 43, 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, всебічно,
повно і об’єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини
справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в
обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, зокрема: договір
на користування електричною енергією № 1541 від 09.10.2003 року
(далі –Договір), додатки № 2 та № 4 до Договору, лімітні
повідомлення № 1756/19ц від 12.03.2004 року та № 2301/19ц від
06.04.2004 року, платіжну вимогу-доручення № 12043 від
11.05.2004 року, акти № 55 від 26.05.2004 року та № 64 від
30.06.2004 року, а також платіжні доручення відповідача з оплати
спожитої електроенергії за Договором № 1541 від 09.10.2003 року
в спірний період.
Доводи оскаржувача про те, що Договір є неукладеним, правомірно
не прийняті господарськими судами до уваги, оскільки як
вбачається з матеріалів справи Договір містить усі необхідні
істотні умови для договорів даного виду, підписаний
уповноваженими представниками сторін, а також виконувався
сторонами, про що свідчать зазначені вище акти, лімітні
повідомлення та платіжні доручення.
Відповідно до п. 11 Порядку постачання електроенергії споживачам
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.02
р. № 745, за підсумками місяця гранична величина споживання
електроенергії для споживачів коригується до рівня фактично
оплаченої за цей місяць величини її споживання. В зв’язку з
неоплатою відповідачем використаної електроенергії у
встановлений договором строк, позивач здійснив коригування
граничної величини споживання відповідачем електроенергії у
квітні - травні 2004 року до нульового рівня.
Пунктом 13 Порядку передбачено, що споживачі у разі перевищення
встановлених як договірні граничних величин споживання
електроенергії та потужності несуть відповідальність, зокрема,
згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, тобто у вигляді сплати енергопостачальникові
п’ятикратної вартості різниці спожитої і договірної величини, на
підставі чого позивач пред’явив вимогу про оплату 9450,12 грн.
(чотирикратна вартість різниці спожитої і договірної величини).
Доводи оскаржувача про те, що при прийняті оскаржуваних
рішенніята постанови господарським судам слід було врахувати
положення Постанови Кабінету Міністрів України № 473 від
16.06.2005 року “Про внесення змін до порядку постачання
електричної енергії споживачам” ( 473-2005-п ) (473-2005-п)
та Закону України
“Про внесення змін у Закон України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
від 23.06.2005 року є необґрунтованими, оскільки
вказані зміни набули чинності пізніше ніж були прийняті
оскаржувані рішення та постанова, а відтак не могли бути
застосовані господарськими судами першої та апеляційної
інстанції при розгляді спору по суті.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із
дотриманням норм матеріального та процесуального права з’ясовані
дійсні права і обов’язки сторін та обґрунтовано задоволені
позовні вимоги.
Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про
правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішення та
постанови, які відповідають положенням ст. ст. 84, 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не
знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни
чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія
суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “Модне взуття” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2004
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 18.03.2005 року у справі № 21/213 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк