ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2005 Справа N 19/96в
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому Заступника прокурора Донецької
судовому засіданні області, м. Донецьк
касаційне подання
на постанову від 29.06.2005
Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 19/96в
господарського суду Донецької області
за позовом Mg Organization Ltd США
до Товариства з обмеженою
відповідальністю
“Інвестиційно-промислова компанія
“Інагро”, м. Сніжне
Закрите акціонерне товариство
3-я особа “Укрсервіс”, м. Донецьк
Про визнання право власності
за участю представників сторін:
Представник Генеральної Турлова Ю.В.
прокуратури
від позивача – не з'явився
від відповідача не з'явився
В С Т А Н О В И В :
Іноземною компанією Mg Organization Ltd США ( далі іноземна
компанія) заявлено позов до товариства з обмеженою
відповідальністю “Інагро”, третя особа –закрите акціонерне
товариство “Укрсервіс” про визнання права власності на майно.
На обґрунтування позову іноземна компанія посилається на
положення статті 392 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.02,
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 29.06.05 позов задоволено.
Судові рішення вмотивовані тим, що право власності на м'ясну
продукцію за контрактом № UKR 2005/01 від 27.01.05, згідно
наданих суду документальних доказів, належить позивачу та іншим
особам і право ними передавалося. Виходячи з обставин справи,
позивач мав підстави для звернення за судовим захистом своїх
прав власника на підставі статті 392 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
На ухвалені у справі рішення заступником прокурора Донецької
області внесено касаційне подання, в якому ставиться питання про
скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційної
інстанції і винесення нового рішення про відмову у задоволенні
позову іноземної компанії.
Автор касаційного подання вважає неправильними висновки судових
інстанцій про те, що право власності на м'ясну продукцію
належить позивачу і стверджує, що відповідно до п. 3.6 Контракту
право власності на товар, ризик загибелі та псування товару
переходить від продавця до покупця в момент приймання товару
покупцем у перевізника, а не вантажоотримувача. Перевізником за
контрактом виступала Донецька залізниця. Отримання товару у
перевізника підтверджується наявними у справі документами.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що за контрактом №
UKR 2005/01 від 27.01.05 іноземна компанія зобов'язалася
поставити ТОВ “Інвестиційна-промислова компанія “Інгаро” товар
–м'ясну продукцію.
Відповідно до пункту 3.6 Контракту право власності на товар,
ризики загибелі та псування товару переходять від продавця до
покупця в момент приймання товару покупцем у перевізника, а
пунктом 6.1 контракту встановлено, що приймання товару
здійснюється покупцем у вантажоодержувача та оформляється
приймальним актом. При цьому моментом поставки вважається дата
підписання акта приймання продукції.
Вантажоодержувачем згідно п.п. 3.4 –3.5 контракту є митний
ліцензійний склад, що належить закритому акціонерному товариству
SУкрсервіс”.
З матеріалів справи вбачається, що іноземна компанія у лютому
–березні 2005 року відвантажила ТОВ “Інвестиційно-промислова
компанія “Інагро” м'ясну продукцію у кількості 2305314 кг. на
суму в 1238036, 28 дол. США.
Зазначена продукція надійшла до митного ліцензійного складу ЗАТ
“Укрсервіс”, де зберігається і по теперішній час.
Зазначений товар не був переданий продавцем у власність покупця,
приймання товару покупцем у вантажоотримувача не відбулося, акт
приймання продукції, як того вимагають умови контракту не
складався і не підписувався, продукція не пройшла митне
оформлення.
Обов'язковою умовою набування покупцем права власності на
продукцію, що поставлялася за контрактом є одержання цієї
продукції на митному ліцензійному складі, що належить ЗАТ
“Укрсервіс” в порядку, встановленому пунктом 6.1 контракту.
Між тим, покупець не лише не вчиняв, передбачених контрактом дій
по отриманню у вантажоодержувача адресованої йому продукції, а
надіслав продавцю лист від 15.03.05 про відмову у прийнятті
відвантаженої продукції за контрактом продукції, з проханням до
продавця розпорядитися цією продукцією на власний розсуд, після
чого продавець з метою зберігання продукції та пошуку покупців
уклав 18.03.05 з ЗАТ “Укрсервіс” договір консигнації.
За таких обставин, обґрунтованими є висновки місцевого та
апеляційного суду про те, що право власності на продукцію за
контрактом № UKR 2005/01 від 27.01.05 належить позивачу , який
згідно до ст. 392 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
має
підстави для звернення за судовим захистом своїх прав власника.
Доводи касаційного подання про те, що покупець прийняв продукцію
у перевізника, а тому набув права власності на продукцію
досліджені і відхилені судовими інстанціями при прийнятті
оскаржуваних рішень, а тому додаткова оцінка цих обставин,
відповідно ч. 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відноситься до юрисдикції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
юридичну оцінку, дану місцевим та апеляційним судами обставинам
справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
29.06.05 залишити без змін, а касаційне подання без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська