Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Мачульського Г.М.

Шаргало В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства

“Ізмаїльський елеватор”

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

від 07.02.2006р.

у справі № 31/496-05-8410

господарського суду Одеської області

за позовом Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт”

до Відкритого акціонерного товариства “Ізмаїльський елеватор”

Про стягнення 13 273, 51 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2005р. (суддя Лєсогоров В.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Бєляновського В.В., суддів Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.) рішення господарського суду Одеської області від 24.11.2005р. скасовано, позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Ізмаїльський елеватор” на користь Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” борг в сумі 13 273, 51 грн., пеню в сумі 845, 50 грн. та судові витрати в сумі 317, 11 грн. В рішенні частини позову постановлено відмовити.

В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 218 223, 232 Господарського кодексу України (436-15) , ст.ст. 206, 208, 903 Цивільного кодексу України (435-15) , ст.ст. 1, 3, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік” (996-14) , ст.ст. 49, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що посилання відповідача на прийняття апеляційним господарським судом рішення відносно прав та обов’язків власника вантажу, який не був залучений до участі в справі, є безпідставним, через взяття на себе відповідачем обов’язків по оплаті вантажного збору за вантажі, що перевантажуються з елеватору на річковий транспорт через причал порту. Також у відзиві зазначено про безпідставність посилань відповідача на порушення апеляційним господарським судом вимог ст. 218 Господарського кодексу України (436-15) через порушення умов додатку № 1 до договору № 1-пф від 30.10.2001р. про оплату вантажного збору з вини відповідача.

Крім того, у відзиві позивач зазначив, що посилання позивача на порушення апеляційним господарським судом вимог ст.ст. 1, 3, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік” (996-14) також є безпідставним в силу відповідності виставленого позивачем рахунку № 2366/11ТЭК від 23.12.2002р. про оплату вантажного збору приписам вказаного Закону (996-14) , а посилання позивача на порушення судом норм 206, 208 та 903 Цивільного кодексу України (435-15) є неправомірним, оскільки станом на 2002р. новий Цивільний кодекс України (435-15) не діяв.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.10.2001р. сторони уклали договір № 30.10.01-1ПФ, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався виділити відповідачу для відкриття (закриття) кришок, зачистки трюмів та перевантаження зернових вантажів плавкран в/п 16 тон з екіпажем, без крановика, сигнальника, а відповідач зобов’язувався на кожне конкретне перевантаження подавати письмову заявку та протягом 10 банківських днів з дня виставлення позивачем рахунку здійснювати оплату наданих послуг. Додатком № 1 від 30.10.2001р. до даного договору сторони встановили, що позивач зобов’язується забезпечувати причал для постановки судна і виконання вантажних робіт (при перевантаженні безпосередньо із ємкістей елеватора на судно). За перевантаження зернових вантажів через причал позивача відповідач зобов’язувався оплачувати вантажний збір в узгодженому розмірі по рахункам, які виставляє позивач на підставі даних, вказаних у коносаментах. Відповідно до умов договору за несвоєчасну сплату рахунків передбачалась пеня в розмірі 0,3%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

У грудні 2002р. відповідач перевантажив із своїх ємкістей через причал порту на судно УДП-1738 шрот соняшника в кількості 1 293, 139 т, що підтверджується вантажним маніфестом, коносаментом И- 184 від 21.12.2002р. та дорученням № И-184 на відвантаження експортних товарів від 30.11.2002р. Виставлений позивачем відповідачеві рахунок № 2366/11-ТЕК від 23.12.2002р. на оплату вантажного збору в сумі 11 582, 51 грн. за перевантаження шроту соняшника на судно УДП-1738 останній у встановлений термін не оплатив, в зв’язку з чим у нього утворилася прострочена заборгованість на вказану суму, на яку позивач, згідно з умовами договору, нарахував пеню в сумі 1 691 грн. Стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості та пені послужили причиною звернення позивача з позовом до господарського суду.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що з вантажного маніфесту від 21.12.2002р., морської накладної № И-184 від 21.12.2002р. та доручення № И-184 від 30.11.2002р. на відвантаження експортних товарів не вбачається, що відповідач має відношення до вантажу шроту соняшника, зазначеного у вказаних документах. Також в своєму рішенні місцевий господарський суд послався на відсутність у позивача письмових доказів передачі відповідачем позивачу коносаменту. Крім того, місцевий господарський суд відхилив надану позивачем копію листа ТОВ “Трансоіл-Ізмаїл” № 0811/03 від 08.11.2005р., пославшись на відсутність відношення вказаної особи до договору від 30.10.2001р. за № 30.10.01-1ПФ та відсутність у вказаній копії відомостей про відвантаження вантажу саме силами відповідача через причал порту. Також в обґрунтування свого рішення місцевий господарський суд послався на лист № 2406/01 від 24.06.2005р. ТОВ “Трансоіл-Ізмаїл”, яким зазначене підприємство повідомило про відсутність у нього договорів та розрахунків з відповідачем. За вказаних обставин місцевий господарський суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем факту перевантаження відповідачем в грудні 2002р. на підставі договору від 30.10.2001р. за № 30.10.01-1ПФ через причал позивача вантажу шроту соняшника в кількості 1 293, 139 т, а відтак –про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, послався на результати розгляду справ № 17- 4-15-28-25-4/02-11727 та № 17-3-30/02-6056, в яких стороною виступав відповідач, відповідно до яких протягом липня-жовтня 2002р. відповідач перевантажив на судна через причал позивача 33 612, 32 т зерна та соняшника власними силами, внаслідок чого йому було виставлено позивачем 6 рахунків на оплату портового вантажного збору загальною сумою 309 539, 93 грн., а також визнано недійсним договір оренди від 28.03.2002р., на підставі якого відповідач користувався причалом № 3, що, згідно висновків апеляційного господарського суду, спростовує твердження відповідача про наявність у нього свого причалу в порту. Крім того, як зазначено в постанові апеляційного господарського суду, посилання відповідача на те, що 12.10.2001р. він здійснив відчуження частини майнового комплексу СП “Грата” нічим не підтверджено, доказів виконання сторонами даного договору купівлі-продажу в справі не міститься. Також апеляційний господарський суд, в обґрунтування своєї постанови, посилається на наявність у дорученні № И-184 на відвантаження експортних товарів напису, зробленого експедитором вантажу ТОВ “Трансоіл- Ізмаїл” –“Навантаження з Ізмаїльського елеватора”, засвідченого штампом даного товариства, та на лист № 0811/03 від 08.11.2005р., яким ТОВ “Трансоіл-Ізмаїл” підтвердило, що відповідно до вказаного доручення відвантаження 1 293, 139 т шроту соняшника на судно УДП-1738 здійснено з ємкістей відповідача. За вказаних обставин апеляційний господарський суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (436-15) , ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) та задоволення позову в повному обсязі в частині стягнення суми заборгованості. Що стосується стягнення пені, апеляційний господарський суд зазначив, що в силу приписів п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (436-15) із заявленої до стягнення суми пені 1 691 грн. стягненню підлягає сума 845, 50 грн., тобто за 6 місяців прострочення.

Перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права за результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач виконав свої зобов’язання за договором № 30.10.01-1ПФ. Відповідач же зобов’язувався протягом 10 банківських днів з дня виставлення позивачем рахунку здійснювати оплату наданих послуг, однак свої зобов’язання не виконав, виставлений позивачем рахунок на оплату 11 582, 51 грн. за перевантаження шроту соняшника на судно у встановлений термін не оплатив, у зв’язку з чим у нього утворилася прострочена заборгованість на вказану суму.

Посилання відповідача на ту обставину, що апеляційним господарським судом прийнято рішення відносно прав та обов’язків власника вантажу, який не був залучений до участі в справі, є безпідставним, оскільки відповідач за умовами дослідженого судом апеляційної інстанції договору взяв на себе обов’язки по оплаті вантажного збору за вантажі, що перевантажуються з елеватору на річковий транспорт через причал порту.

Таким чином доводи касаційної скарги висновків господарського суду апеляційної інстанції не спростовують, судове рішення, прийняте судом апеляційної інстанції, постановлене відповідно до вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Між тим, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції міститься описка щодо суми основного боргу, яка підлягає стягненню. Так, в резолютивній частині постанови суду зазначено про стягнення 13273 грн. 51 коп. Однак у описовій та мотивувальній частині постанови суду зазначено про стягнення 11582 грн. 51 коп. основного боргу.

Вказана описка відповідно до приписів ст. 89 ГПК України (1798-12) може бути виправлена за заявою сторони, або за власною ініціативою суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Ізмаїльський елеватор” залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. у справі № 31/496-05-8410 Господарського суду Одеської області, залишити без змін.