Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий Невдашенко Л.П.

Суддів Михайлюка М.В.

Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю

відкритому судовому “Центр тендерних процедур України”

засіданні касаційну

скаргу

на ухвалу від 27.03.2006 господарського суду міста Києва

у справі № 05-5-48/3243 господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр тендерних процедур України”

До Закритого акціонерного товариства “Українська торгово-промислова корпорація”

Про стягнення 6600,00 грн.

за участю представників сторін:

Позивача не з’явились

відповідача не з’явились

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2006р. (суддя Сулім В.В.) на підставі п. п. 4, 6, 10 ст. 63 ГПК України (1798-12) , повернуто без розгляду позовну заяву ТОВ “Центр тендерних процедур України” до ЗАТ “Українська торгово- промислова корпорація” про стягнення 6600 грн.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить її скасувати та передати справу на розгляд до місцевого господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , і зокрема встановлено, що до неї повинні додаватися докази сплати державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та докази відправлення її копії відповідачеві.

На обґрунтування оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд послався на недотримання позивачем вимог зазначених норм. Проте погодитись з таким висновком не можна.

Так, посилання суду в ухвалі від 27.03.2006р. на те, що доданий до скарги фінансовий чек не є достатнім, належним доказом направлення її копії і доданих до неї документів іншій стороні у справі, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до змісту статті 34 ГПК України (1798-12) , належними є докази, які мають значення для справи.

Суд першої інстанції, не заперечуючи того, що наданий скаржником чек має значення для справи, виходив з його непереконливості та недостатності.

Разом з тим, відповідно до статті 38 ГПК України (1798-12) , якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Підставою ж для повернення позовної заяви, згідно пункту 6 статті 63 ГПК України (1798-12) , є неподання доказів надіслання її копії і доданих до неї документів відповідачеві, що не мало місця у даному випадку, оскільки, такий доказ надавався.

Окрім того, господарський суд міста Києва зробив невірний висновок, що позивачем не подано повних доказів сплати державного мита у встановленому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Згідно з частиною 4 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року № 7-93 (7-93) із змінами і доповненнями порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України. Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15 (z0050-93) із змінами і доповненнями, передбачено, що при перерахуванні державного мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: "Зараховано в дохід бюджету грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

До матеріалів позовної заяви позивачем додавалось платіжне доручення від 24.02.2006 року № 611, на зворотній стороні якого вчинено напис про зарахування державного мита в сумі 102 грн. до державного бюджету, скріплений першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки головного управління АППБ “Аваль”. Дійшовши висновку, що цей напис є недостатнім доказом зарахування державного мита в доход бюджету, суд вправі був витребувати додаткові докази, але не мав законних підстав для повернення касаційної скарги.

Також безпідставним є посилання суду на порушення вимог п. 10 ст. 63 ГПК України (1798-12) , оскільки позивач надавав, в якості доказу сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, платіжне доручення № 612 від 24.02.2006р., яке в силу вимог ст. 32 ГПК України (1798-12) є належним доказом.

З огляду на викладене оскаржувану ухвалу суду визнати законною та обґрунтованою не можна, а тому вона підлягає скасуванню з передачею позовних матеріалів до місцевого господарського суду для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 27.03.2006р. № 05-5- 48/3243 скасувати та передати позовні матеріали до господарського суду міста Києва для розгляду по суті.